Блог

Кущ Олексій: Мистецтво глобального проектування сили. Мої замітки на полях статті Залужного.

Зазвичай війни виграє той, хто більш ефективно здійснює глобальне проектування не тільки власної сили і ресурсів, але й аналогічних параметрів ворога. Недооцінка сил супротивника тут ще більш небезпечна ніж переоцінка.

0

comments4643

Кущ Олексій

аналітика, економіка, фінанси

Постійний автор «Ділової столиці» та інших провідних видань, лідер рейтингів медійного цитування. Має великий досвід роботи в банках та інвестиційних компаніях. Працював начальником департаменту цінних паперів, директором іпотечного центру. Багаторічний радник президента Асоціації українських банків.

Зазвичай війни виграє той, хто більш ефективно здійснює глобальне проектування не тільки власної сили і ресурсів, але й аналогічних параметрів ворога.

Недооцінка сил супротивника тут ще більш небезпечна ніж переоцінка.

Китайський стратег і мислитель Сунь-цзи казав: "Тактика без стратегії - це метушня напередодні поразки", а "Стратегія без тактики - надто довгий шлях до перемоги".

Вже з цього визначення зрозуміло, що краще мати гарну стратегію і погану тактику, це лише розтягне шлях до перемоги, але фінал буде позитивний.

В той же час, гарна тактика за наявності помилкової стратегії - це лише марні жертви, адже поразка все рівно буде неминучою.

Краще, звичайно, мати і переможну стратегію, і ефективну тактику, але так трапляється не завжди.

Отже, що таке Глобальне проектування сили?

Це умовна крива, яка складається з агрегованих показників базових ресурсів країни, куди входять людські ресурси, економічні, фінансові, матеріальні, цифрові, технологічні і навіть інформаційні.

Це як кумулятивний індекс ціни війни, на кшталт звичайного інфляційного.

Потім необхідно вибудувати цю криву у часі і накласти на аналогічну криву свого супротивника.

В точках перетину цих двох кривих можна побачити лінію зламу у ході війни на ту чи іншу користь.

Якщо після точки перетину, наша крива йде вгору, а крива супротивника - вниз, все складається на нашу користь, якщо навпаки - це сигнал щодо настання "кризи війни".

Криві двох ворогуючих країн завжди розпочинають свій рух з різних стартових позицій, адже ступінь готовності до військовий дій, зазвичай, різна.

Потім, рух кривих або базовий тренд формується відповідно до здатності країни адаптуватись до війни та запустити певні мобілізаційні механізми, передовсім в економіці.

Певний час криві можуть не перетинатись, особливо якщо вороги "заряджені" на довгу війну, але точка перетину неодмінно з'явиться, це лише питання часу.

А от на чию користь - і покаже той самий час.

Тепер щодо ресурсів.

Передовсім - це людські ресурси, мобілізаційний резерв, адже війна, незважаючи на розвиток технологій, все ще ведеться людьми, а не роботами.

Тут точка зламу полягає у методах мобілізації - хто перший перейде в режим "фолькштурму", тобто призову "всіх і вся", той і програв.

Саме тому РФ після першої хвилі мобілізації на 300 тисяч осіб, зробила таку довгу паузу і поповнює свою армію добровольцями та контрактниками.

Далі йдуть економічні ресурси, передовсім ВПК та розвиток споріднених галузей економіки: машинобудування, електроніка, металообробка, переробка, енергетика.

Потім матеріальні ресурси - запаси на складах найбільш стратегічних ресурсів, арсенали зброї та боєприпасів.

Фінансові ресурси - здатність країни акумулювати внутрішні резерви і бюджети на цілі перемоги.

Не менш важливі цифрові ресурси - системи управління, зв'язку, передачі інформації, тощо.

Технологічні ресурси формують саме технологічну перевагу за компонентами зброї, матеріального забезпечення та цифровізації.

Інформаційні ресурси - це, передовсім, пропаганда та міжнародна політика.

На мій погляд, у складі агрегованого показника "інфляції війни", людські ресурси складають не менше 50%, тобто половину.

Переважити їх можна лише тоді, коли всі інші компоненти знаходяться у вас у кращому стані, ніж у ворога.

Тобто чисельна перевага супротивника компенсується лише сукупною перевагою за такими компонентами як економіка, технології, фінанси, матеріальні запаси, ВПК, цифра та інформація.

Інакше, рух кривих почне формування базового тренду не на нашу користь.

Тепер перейдемо до статті Головнокомандувача України, генерала Валерія Залужного.

Нагадаю, 01 листопада 2023 року у журналі The Ecomonist вийшла серія його матеріалів, а саме:

- колонка Залужного з коротким викладом його позиції;

- програмне есе Залужного під назвою "Сучасна позиційна війна та як у ній перемогти";

- журнальна стаття з цитатами Залужного (своєрідне ерзац-інтерв'ю), в якому і пролунала відома фраза про те, що "війна зайшла в глухий кут" або "тупик".

Хоча якщо продовжити семантичну гру, то краще сказати не про "тупик", а про згаданий вище "глухий кут" або використати слово "безвихідь".

А сама ситуація краще описується не прикметником "тупикова", а таким синонімом як "безвихідна": тобто "безвихідна ситуація".

Це той самий випадок, коли коренева семантика вкрай важлива.

Розбір есе пана Залужного залишу військовим фахівцям, а сам краще проаналізую його цитати із згаданої вище статті.

Отже, базові тези публікації.

Зважаючи на те, що ми маємо справу із ерзац-інтерв'ю, тези Головнокомандувача будуть перемежовуватись із висновками журналіста, які він робить на базі заяв Залужного:

- "ЗА П'ЯТЬ МІСЯЦІВ контрнаступу Україна просунулася лише на 17 кілометрів."

- "... поле бою нагадує йому (Залужному) великий конфлікт столітньої давності. «Так само, як і під час Першої світової війни, ми досягли рівня технологій, який поставив нас у глухий кут».

- ".... для того, щоб вийти з глухого кута, потрібен величезний технологічний стрибок".

- «Глибокого і красивого прориву, швидше за все, не буде».

- Це була моя помилка (розрахунок на те, що великі втрати примусять РФ до миру). Росія втратила щонайменше 150 тисяч загиблих. У будь-якій іншій країні такі жертви зупинили б війну».

На підставі цього, журналіст робить висновки:

"Хід контрнаступу підірвав надії Заходу на те, що Україна зможе використати його, щоб продемонструвати (росіянам), що війну неможливо виграти, змусивши президента Росії Володимира Путіна піти на переговори.

"Це також підірвало припущення генерала Залужного про те, що він може зупинити Росію, знекровивши її війська".

Далі журналіст згадує базове припущення українського військового керівництва про швидкість руху під час контрнаступу у 30 км на день.

Ця базова теза спростовується висновками Залужного так би мовити вже пост-фактум:

«Якщо ви подивитеся на підручники НАТО та на математику, яку ми використовували, то чотирьох місяців мало бути достатньо для того, щоб ми дісталися Криму, воювати в Криму, повернутися з Криму і знову рухатися туди і звідти, — сардонічно каже генерал Залужний.

Тут я знову згадаю важливість семантики.

Слово sardonically англійською означає сказане "з гумором, але в неприязний спосіб, який показує, що ви не поважаєте когось або щось".

"Сардонічний вислів Залужного відноситься тут саме до тих "підручників" та "математики", які дуже сильно розійшлись із реальністю.

Журналіст при цьому додає:

"Замість цього (прориву у Крим) він (Залужний) спостерігав, як його війська застрягли в мінних полях на підступах до Бахмуту на сході, а його західне обладнання було розбито російською артилерією та безпілотниками.

Така ж історія розгорталася на головному напрямі наступу на півдні, де недосвідчені бригади одразу ж наштовхнулися на проблеми".

Залужний намагається сформулювати причини цих помилок:

«Спочатку я подумав, що з нашими командирами щось не так, тому змінив деяких із них.

Тоді я подумав, може, наші бійці не придатні за призначенням, тому переставив бійців у інші бригади».

Причина невдач була знайдена за словами Головнокомандувача досить несподівано:

"... Коли ці зміни не вплинули на ситуацію, генерал наказав своєму штабу знайти книгу, яку він колись бачив ще студентом.

Її назва була «Прорив укріплених ліній оборони». Книгу опублікував у 1941 році радянський генерал-майор П.С. Смирнов, який аналізував битви першої світової війни.

«І не пройшовши навіть половини книги, я зрозумів, що це саме те, де ми знаходимося, тому що, як і тоді, рівень нашого технологічного розвитку сьогодні вводить в ступор і нас, і наших ворогів».

За думкою Залужного, росіяни зазнали аналогічного краху своїх планів під Авдіївкою, коли теж перейшли у наступ:

«Простий факт полягає в тому, що ми бачимо все, що робить ворог, і вони бачать все, що робимо ми. Щоб вийти з глухого кута, нам потрібно щось нове, як-от порох, який винайшли китайці і яким ми досі вбиваємо один одного».

Такий прорив Залужний вбачає в інноваціях у царині безпілотників, радіоелектронної боротьби, протиартилерійських можливостях і обладнанні для розмінування, а також у використанні робототехніки.

В цьому контексті, журналіст робить невтішні висновки:

".... зброї, наданої Заходом, було достатньо для того, щоб підтримувати Україну у війні, але недостатньо, щоб дозволити їй перемогти".

Втім Залужний не бачить можливості виграти війну вже існуючими видами зброї у вигляді F-16 чи ракет великої дальності, які вже не стануть чарівною пігулкою перемоги чи нашим Вундерваффе:

«Важливо розуміти, що цю війну неможливо виграти зброєю минулого покоління та застарілими методами. Вони неминуче призведуть до зволікання і, як наслідок, поразки».

Натомість технологія буде вирішальною

Журналіст резюмує:

"Генерал захоплений нещодавніми розмовами з Еріком Шмідтом, колишнім виконавчим директором Google, і наголошує на вирішальній ролі дронів і засобів електронної боротьби, які можуть перешкодити їм літати".

В той же час, оцінки Залужного, що саме в ЦІЙ ВІЙНІ станеться зазначений вище технологічний прорив, скоріше песимістичні, ніж оптимістичні:

"..... немає ознак того, що технологічний прорив, чи то в безпілотниках, чи то в радіоелектронній боротьбі, не за горами. І технології мають свої межі.

Навіть під час Першої світової війни прибуття танків у 1917 році було недостатньо, щоб вийти з мертвої точки на полі бою.

Щоб розпочати німецький бліцкриг у травні 1940 року, знадобився набір технологій і більше десятиліття тактичних інновацій".

Який фундаментальний висновок робить Залужний на базі всього вищезазначеного?

Висхідна теза: "Україна застрягла у тривалій війні, у якій він (Залужний) визнає, що Росія має перевагу.

Висновок: " ... Україна не має іншого виходу, як зберегти ініціативу, продовжуючи наступ, навіть якщо вона просуватиметься лише на кілька метрів на день".

«Найбільший ризик окопної війни полягає в тому, що вона може затягнутися на роки і виснажувати українську державу».

"... чим довше триватиме війна, тим важче її буде продовжувати".

"... У Першу світову війну політика втрутилася раніше, ніж технології змогли змінити ситуацію".

"Генерал Залужний не сумнівається, що тривала війна йде на користь Росії, населення якої втричі перевищує економіку України".

Тут я би не погодився із оцінками Головнокомандувача. За базовими ресурсами, зокрема людськими, Росія переважає нас мінімум у 5-6 разів.

А правильна оцінка тут вкрай важлива для ефективного Глобального проектування сили, інакше виникне переоцінка власних можливостей та недооцінка сил супротивника.

Підсумовує свою статтю Залужний закликом, який адресується в більшій мірі до країн Заходу:

«Треба шукати це рішення, треба знайти цей порох, швидко оволодіти ним і використовувати для швидкої перемоги.

Тому що рано чи пізно ми виявимо, що у нас просто не вистачає людей для боротьби».

На мій погляд, план Залужного, який читається між строк, полягає у наступному:

- Продовжувати наступ.

- "Політика має втрутитись" для певної паузи у війні.

- Західні країни віднайдуть нові технології у вигляді масованих атак дронами та радіолектронних засобів знищення аналогічних дронових атак ворогів.

- Після цього, можна буде провести "бліцкриг"

В ширшому контексті, Залужний легітимізував широкий дискурс про формат ведення та ризики негативного завершення війни.

З одного боку, цей ящик Пандори міг відкрити саме Залужний, адже, якщо подібні тези, наприклад, про втрати росіян у розмірі 150 000, а не 300 000 осіб, пролунали з боку якогось експерта, його б просто захейтили та стигматизували, звинувативши у всіх гріхах, починаючи від "промосковських наративів" і завершуючи звинуваченнями у "латентному зрадофільстві".

Залужний, як певним чином, міфологізована постать у нашому суспільстві, може актуалізувати найбільш важкі і контроверсійні теми і його слова будуть спокійно аналізувати, а не звинувачувати у чомусь.

З іншого боку, я недарма згадав про Глобальне проектування сили на початку посту та "Ящик Пандори", наприкінці.

Якщо такий дискурс актуалізується, то Україна має одразу бути готовою до пред'явлення союзником такого раціонально-прагматичного плану війни, який базується на раціо, а не на емоціях та бажаннях.

Боюсь, що прості заклики до Західних країн "віднайти порох" вже не спрацюють.

Якщо такого Глобального проектування сили з нашого боку не буде, то подібні статті одразу почнуть формувати негативний міжнародний дискурс відносно України.

І ці процеси, вже розпочались.

Західне видання Politico заявило, що "заява Залужного про глухий кут на фронті "розпалює партійні пристрасті" в американському Конгресі, де дебатується питання подальшої допомоги Україні".

Зокрема ".... республіканці стверджують, що коментарі головкому є приводом для переосмислення американської підтримки, наскільки це можливо, що може додатково погіршити позиції Києва у Вашингтоні.

Сенатор-республіканець Джош Хоулі заявив, що відвертість Залужного "зробила велику дірку" у політиці Байдена, який пропонував продовжувати фінансувати Україну.

«Це, природно, порушує питання: яка саме наша стратегія завершення гри? Який тут план? Я не думаю, що вони мають план», - заявив Хоулі.

«Військові цілі Зеленського не відповідають реальності, і деякі з його найближчого оточення опираються.

Це завжди мало закінчитися тим, що Росія контролюватиме частину української території, та врегулюванням шляхом переговорів.

Я говорю це вже рік.

Це було очевидним для будь-кого, хто звертав увагу на реалії на місцях», - заявив сенатор-республіканець Джей Ді Венс.

Так, позиція Венса та Хоулі є точкою зору меншості в Сенаті.

Двопартійний консенсус у США і надалі формується навколо продовження підтримки України.

Але найнебезпечніше для нас те, що теза про Україну, "яка зайшла у глухий кут", може стати панівною.

Тобто позиція Венса і Хоулі буде здобувати більш широку підтримку у республіканському крилі Конгресу США.

Це вже проявляється у тому, що тема допомоги Україні відокремлюється від пакету допомоги Ізраїлю і "монтується" з "мексиканською стіною".

Тут варто лише оцінити масштаб аналогій, які читаються між строк...

В цьому контексті, статті у The Ecomonist чи Time зовсім невипадково були "прив'язані" до початку широкої дискусії у Конгресі США стосовно пакету підтримки України на 2024 рік.

Серед основних цілей, зокрема, можна назвати і намагання переключити суспільну увагу у США на допомогу Ізраїлю, поки Україна перебуває "у глухому куті".

Адже в Ізраїлю є і Глобальне проектування сили, і план ведення війни.

Таким чином, розпочинаючи такий важливий дискурс, ми маємо бути готові, вимовивши А, одразу казати і Б.

Тобто після тези про "глухий кут" у війні одразу пред'явити свій ефективний Глобальний план проектування сили.

Так, позиція демократів поки сприятлива Україні.

Наприклад, сенатор-демократ Річард Блюменталь заявив, що:

«Природа війни в Україні така, що вона проходитиме милю за милею.

Сполучені Штати мають продовжувати підтримувати Україну, тому що це життєво важливо для нашої національної безпеки, навіть якщо гігантського прориву не станеться».

Але треба розуміти, що знаходити підтримку подібним тезам у широких колах американського суспільства буде все важче і важче, особливо якщо теза про "глухий кут" стане панівною.

І при цьому, ми так і не пред'явимо свій раціональний план Глобального проектування сили у цій війні.

Зауважимо, що 2024 рік - це період виборів президента США і позиції Байдена і демократів будуть надто вразливими стосовно беззаперечної та безумовної підтримки України. Як мінімум в очах половини американського суспільства.

В цьому контексті, нещодавнє вечірнє звернення президента України Володимира Зеленського, було більшим ніж традиційний щоденний виступ глави держави.

Це була своєрідна відповідь і на тези Залужного, і певний "сигнал впевненості у бік сумнівів, що пролунали":

"Впевнений, що Україна обовʼязково переможе. Будьте впевнені в собі.

Я пишаюся усіма, хто бʼється заради України, знищує окупантів, відновлює наші позиції. Хто зараз в окопі. Хто зараз на бойових постах. Хто тренує наших воїнів. Хто виробляє для України зброю, снаряди і техніку…

Хто навчає наших діточок. Лікує, рятує після ударів. Забезпечує нормальне життя наших міст… Хто дає нам світло.

Всі, хто дає нам впевненість – наші батьки, наші діти…

Хто любить нас.

Хто молиться за нас, за перемогу.

Хто допомагає нам з усіх куточків світу…

Хто пережив підвали та окупацію – і НЕ зламався.

Усі, хто щодня робить все, щоб звільняти Україну і українців від російської неволі…

Я пишаюся тобою, Український народе! Я пишаюся тобою, Український воїне!".

Від себе додам. Під час війни, емоційно ніколи не можна демонструвати, що ти почуваєш себе "в глухому куті", навіть якщо "накочує".

Особливо, перебуваючи на вищих щаблях державного управління.

Це не відміняє необхідності відновлення у суспільстві раціонального дискурсу про хід війни і, що найважливіше - необхідності формування ефективного Глобального проектування сили, аби не прогавити ту саму, критичну точку війни.

Будемо сподіватись, що такий план, про який я пишу уже не один місяць, у нас незабаром з'явиться і він буде дійсно РЕАЛЬНИМ.



comments

Новини партнерів

comments

Інші матеріали автора


Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!