Тищенко Наталія: Пастка на €35 млн. Чому сліпе копіювання ШІ-регламенту ЄС може коштувати Україні технологічного майбутнього.

Коли європейські політики у 2024 році під фанфари ухвалювали загальноконтинентальний Регламент про штучний інтелект (EU AI Act), це подавалося як тріумф так званого Brussels Effect - спроби диктувати всьому світу правила гри у вищій технологічній лізі. Проте станом на 2026 рік стало очевидно: замість дорожньої карти розвитку Брюссель створив зашморг, за суворістю аналогічний жорсткому банківському комплаєнсу. Замість стимулювання інновацій Європа де-факто підписала собі вирок у технологічній гонці зі США та Китаєм.

Як спеціаліст із права неплатоспроможності та антикризового управління, я бачу в діях європейських чиновників класичні ознаки регуляторного дефолту. Коли правила гри стають дорожчими за сам бізнес, система неминуче банкрутує.

Зараз Україна стоїть на тій самій розвилці. У березні 2026 року Єврокомісія офіційно передала нам умови вступу за переговорними кластерами, де гармонізація законодавства про ШІ є обов'язковим пунктом. Профільна робоча група при Комітеті ВРУ вже розробляє український AI Act, обіцяючи фіналізувати його до кінця року. Проте сліпе копіювання первинних європейських лекал загрожує зупинити наш IT-сектор, заморозити венчурний капітал та підірвати MilTech ще до завершення війни. Чому досвід ЄС виявився токсичним і як Україні пройти цей шлях без правового колапсу?

Анатомія брюссельського зашморгу: скільки коштує комплаєнс

Головна вада європейського підходу - каральна філософія та колосальний фінансовий тиск на розробників.

Максимальне покарання за порушення регламенту становить до €35 млн або 7% глобального річного обороту компанії. Для порівняння, за порушення GDPR планка встановлена на рівні 4%. Брюссель офіційно визнав ШІ майже вдвічі небезпечнішим за витік персональних даних.

При цьому діє екстериторіальний капкан: правила поширюються на будь-яку компанію у світі, якщо її ШІ-продукт потрапляє на ринок ЄС або його результати там використовуються. Стартап із Києва опиняється під тиском тих самих норм, що й гіганти з Кремнієвої долини.

Найважчий удар припадає на так звані зони High-Risk (високого ризику). Якщо компанія використовує алгоритм для автоматичного відбору резюме, кредитного скорингу, медичної діагностики чи оцінки студентів, вона зобов'язана впровадити складні системи ризик-менеджменту, ведення детальної технічної документації та реєстрацію в базі даних ЄС на кожну модель.

Ціна квитка: За даними галузевих звітів, первинні витрати на комплаєнс для однієї high-risk системи стартують від €50 000, а щорічний супровід коштує близько €29 000. Для стартапу з десяти людей це означає, що один інженер замість розробки продукту повний робочий рік просто пише папери для регулятора.

Хроніка відступу: коли дедлайни провалила сама держава

Теорія Брюсселя швидко розбилася об ринкову реальність. Протягом 2025–2026 років ЄС був змушений послідовно здавати позиції, що в юридичній практиці називається прихованою реструктуризацією зобов'язань.

У липні 2025 року корпорація Meta публічно відмовлялася підписувати європейський кодекс практик, заявивши, що Європа йде хибним шляхом. Жоден великий китайський розробник також не підтримав пакт. Наслідків для BigTech-гігантів не було - Брюссель не ризикнув розпочати війну на вимикання сервісів. Вже восени Єврокомісія остаточно поховала Директиву про відповідальність за шкоду від ШІ (AI Liability Directive) через спротив індустрії, сухо констатувавши «відсутність передбачуваної згоди».

А у червні 2026 року стався ключовий тектонічний зсув: ЄС ухвалив документ під назвою Digital Omnibus, яким впровадження найважчого блоку вимог для high-risk систем було перенесено з серпня 2026 року на грудень 2027-го та серпень 2028-го.

Причина капітуляції банальна: європейська бюрократія виявилася неготовою. Щонайменше 12 країн-членів ЄС провалили власні дедлайни щодо створення національних наглядових органов. Брюссель виставив жорсткі часові рамки бізнесу, але не зміг виконати свої власні.

Економічні наслідки: капітал обирає ліберальність.

Поки Європа створювала робочі місця для юристів, США та Китай створювали технології. Макроекономічна статистика Stanford AI Index 2026 року та звіт Маріо Драгі демонструють глибокий системний розрив.

Приватні інвестиції в ШІ в США за минулий рік зросли на 160% (до $285,9 млрд), тоді як в Європі зростання становило скромні 7,2%. У sphere генеративного ШІ розрив є взагалі катастрофічним: США залучили $163,6 млрд, а Китай та Європа разом узяті - лише $4,7 млрд. Як наслідок, сьогодні 42% IT-бюджетів європейських компаній витрачаються на комплаєнс, а не на R&D чи маркетинг.

На цьому тлі у світі чітко сформувалися три абсолютно різні філософії. Сполучені Штати обрали шлях максимальної дерегуляції та стимулювання капіталу, де помилки виправляються судами вже постфактум, Результатом стала абсолютна глобальна монополія на frontier-моделі. Китай пішов шляхом точкових вертикальних правил під конкретні ніші, щедро підкріплюючи їх державними субсидіями, що дозволило їм скоротити розрив у якості моделей із США до символічних 2,7%. Натомість Європа ухвалила горизонтальний регламент на понад тисячу положень про технологію, якої в самому регіоні майже немає. Брюссель спробував замінити промислову політику юридичними обмеженнями, що призвело до повної стагнації індустрії: грошей немає, зате є юристи.

Реакція ринку була миттєвою. За даними доповіді Драгі, 4 з 10 європейських стартапів серйозно розглядають релокацію, а близько 30% європейських компаній-єдинорогів уже юридично переїхали до США. Більш того, 60% європейських tech-компаній отримують передові frontier-моделі із затримкою, а понад 35% свідомо урізають функціонал своїх продуктів, щоб просто пройти європейські регуляторні фільтри.

Регуляторний дефолт: чому ШІ-регламент може стати генератором банкрутств.

У моїй практиці з права неплатоспроможності є залізне економічне правило: якщо вартість обслуговування боргу або штучно створених зобов'язань перевищує операційний дохід компанії, цей бізнес неминуче йде на ліквідацію. З цієї точки зору, EU AI Act у його нинішньому вигляді створює так зване «регуляторне банкрутство» (Regulatory Bankruptcy). Коли початкові витрати на паперовий комплаєнс (€50 000 станом на 2026 рік) перевищують весь стартовий капітал раннього стартапу, ми ліквідуємо технологічний бізнес ще на етапі ідеї.

Як спеціаліст, що щодня працює з фінансовими кризами, я дивлюся на закладені Брюсселем штрафи у €35 млн або 7% від глобального обороту як на пряму загрозу примусового банкрутства. Жоден притомний венчурний фонд не інвестуватиме в українську компанію, якщо розумітиме, що будь-яка методологічна помилка молодих розробників в алгоритмі (наприклад, у кредитній оцінці чи автоматичному кадровому доборі) миттєво перетворить успішний перспективний бізнес на безнадійного боржника перед державою. Капітал просто обходитиме таку юрисдикцію десятою дорогою.

Україна вже має колосальний і дуже успішний досвід адаптації надскладного європейського законодавства, де мені довелося брати безпосередню участь. Яскравий приклад - імплементація Директиви ЄС 2019/1023 про превентивну реструктуризацію, яка лягла в основу масштабних реформ нашого Кодексу з процедур банкрутства.

Коли ми переносили ці європейські норми в українське правове поле, філософія була проактивною та антикризовою: не закрутити гайки, не залякати бізнес ліквідацією, а навпаки - дати інструмент для порятунку життєздатних компаній на ранніх стадіях. Ми замінили радянські каральні механізми примусу на сучасні інструменти комунікації та балансу інтересів. Більш того, ми будували інфраструктуру - інститут арбітражних керуючих, прозорі реєстри, судову практику - паралельно з нормами закону.

Регулювання штучного інтелекту в Україні сьогодні вимагає точно такого ж хірургічного підходу. Законодавство про ШІ має бути не фіскальним батогом, а системою «превентивної реструктуризації» для технологічного ринку. Його завдання - допомагати бізнесу розвиватися в безпечних рамках, а не штовхати його до дефолту.

Для нашої країни, що перебуває у стані війни, сліпе копіювання європейських лекал - це прямий безпековий ризик. Наш ШІ-сектор народився безпосередньо в окопах MilTech. Рої дронів, автономна навігація в умовах РЕБ, алгоритми для аналізу супутникових знімків створюються сотнями дрібних інженерних команд. У банкрутстві найстрашніше - це втрата унікальних нематеріальних активів (IP) під час ліквідаційної процедури. Якщо ми накладемо європейські вимоги на наш MilTech, ми отримаємо хвилю прихованих самоліквідацій: розробники просто закриватимуть українські юрособи, щоб не потрапити під каток перевірок, і вивозитимуть свій інтелектуальний капітал до США. Це буде банкрутством не окремих компаній - це буде дефолтом нашої оборонної стратегії.

Українська розвилка: 5 кроків для захисту інновацій

Маючи «перевагу другої черги», Україна повинна адаптувати європейські правила гри прагматично, спираючись на п'ять базових принципів:

Транспонувати лише реальну (виправлену) версію: Спроба скопіювати первинний текст регламенту зразка 2024 року - це інтелектуальний карго-культ. Нам потрібна редакція, яка вже враховує зміни Digital Omnibus та всі відтермінування, на які пішов сам Євросоюз.

Синхронізація дедлайнів: Якщо high-risk вимоги в самому ЄС реально запрацюють лише у 2027–2028 роках, вимагати від українського бізнесу їхнього виконання раніше - абсурд. Темп адаптації має бути предметом жорстких двосторонніх перемовин із Брюсселем. Складно вимагати від кандидата темпу, який провалили самі члени ЄС.

Абсолютний імунітет для MilTech та Dual-Use: Стаття 2(3) європейського регламенту повністю виводить військовий ШІ з-під дії регулювання. В українському законі це положення має бути виписане дослівно, включно з максимально швидким і ліберальним механізмом для технологій подвійного призначення (dual-use).

Пріоритет інфраструктури над контролем: Як і в процедурах неплатоспроможності, норми не працюють без інфраструктури. В Україні органів контролю ШІ немає навіть у проєкті. Будь-які обмеження мають вмикатися лише після того, як державна машина буде фізично готова їх адмініструвати, а не за сліпим календарем.

Закон як частина промислової стратегії: Сам по собі закон не створює інновацій. Державі потрібен комплексний пакет підтримки індустрії: доступ до обчислювальних потужностей (GPU-кластери), відкриття державних великих даних для тренування моделей та утримання талантів.

Економіка Європи свій вибір у 2024 році зробила, а у 2026-му - сором'язливо його переграє під егідою «спрощення». Україна має розкіш не наступати на ці граблі. Ми повинні ухвалити не закон про обмеження ШІ, а закон про те, як українському ШІ виграти глобальну конкуренцію.