Gavrylechko Yuriy: Придністров’я залишається «самостійним» або Чому провалилося «приєднання до росії»?

Кількаденний гвалт, який здійняв кремль навколо можливого «приєднання самостійного Придністров’я до росії», виявився фейком – путін так і не анонсував його на щорічному зверненні до федеральних зборів 29 лютого, а «парламентарі ПМР» - не звернулись 28го лютого із подібним проханням. Тож, навряд чи ця подія станеться. Про що, доречи, завчасно попередили в ГУР МО, тільки но почалася ця катавасія. Розберемо, чому путін втратив «невизнану республіку» і чому ризики розвитку негативного сценарію, через ігнорування колективним Заходом загроз поширення військової експансії рф, залишаються.

Поточна ситуація

По-перше. Звернення депутатів Придністров’я до росії справді відбулося 28 лютого, як анонсували в рф, ще й вперше за 18 років,. Щоправда, з великим «АЛЕ» – обранці попросили не приєднання до рф, а гарантій захисту від «економічного тиску Молдови». Читайте це має сенс так: «ми бачимо загрозу втрати пільгових умов торгівлі з Європою». Що це саме так, підтвердила Молдова – у відповідь «зібранню» вона нагадала придністровському регіону, що поки «він користується перевагами політик миру, безпеки та економічної інтеграції з ЄС». Поки немає в середині Молдови російського кордону з Придністров’ям. Така собі гра мускулами – нагадали один одному, що мають і що можуть втратити. 

По-друге. Світова спільнота чітко усвідомила посил: Придністров’я не цікавить перспектива бути «з’їденою». Тирасполь не хоче ставати частиною держави-терориста під санкціями. Місцеві еліти досить немогане себе почувають, користуючись перевагами незрозумілого статусу території, що дозволяє їм непогано існувати й заробляти. Відповідно, Тирасполь хоче й надалі торгувати з країнами Заходу, не сплачуючи митні збори. Тому його влаштовує нинішній формальний статус-кво находження у складі Молдови, проте без будь-якого контролю з боку офіційного Кишенева. 

По-третє. Все, чого прагнули в Тирасполі на зібранні депутатів – шантажувати Молдову «ворогом у воріт». Певною мірою шантаж виявився дієвим. Ну в тому сенсі, що влада Молдови це почула. І нагадала, що саме втратить Придністров’я разом з суверенітетом, якщо приєднається до росії. В Придністров’я – замислились над раціональністю висловленої думки.

Що ж стало первісним чинного поточного медійного гвалту? Чому така гра між молдаванами по обидва боки барикад відбулася вперше саме зараз. А справа у тому, що з січня 2024 року Молдова скасувала митні пільги для придністровського бізнесу. А Тирасполь,  у відповідь, вирішив шантажувати її закликами – «путін прийди!». Проте Молдову надихнув спротив України росії та певні натяки на гарантії з боку ЄС. Тому вона наважилася більш жорстко впливати на Придністров’я. 

Який з того досвід має винести Україна?

Боятися, що росія зараз відкриє в Придністров’ї ще один фронт проти України безглуздо. Боєздатність російського контингенту на території  вкрай перебільшена. Якби путін мав таку можливість, він би неодмінно нею скористався ще в 2022 році.

Проте ризик спроби прокласти «коридор» крізь територію України до Придністров’я – є. Бо контингент то не лише боєздатність, а ще й «поклади» набоїв, снарядів та військової техніки. Так, застарілою та, вочевидь, такої що потребує ремонту, але навіть якщо її можна на запчастини використати, то вже є зиск. 

Окрім того, Придністров’я це ще й плацдарм для можливого розвитку військової агресії далі на захід, тай не лише. І Захід має замислитись на подібним ризиком вже станом на вчора!

У свою чергу, українським можновладцям та дипломатам варто припинити ігнорувати ризики, що пов’язані із діяльністю сепаратистів у Придністров’ї і згадати історію тридцятирічної давнини, часів початку конфлікту в регіоні. Історію, з якої жодних висновків не було зроблено. Історію про те, що скориставшись ситуацією можна було отримати або територіальні переваги або ресурсні здобутки або дипломатичні. Проте тодішня українська влада проґавила ледь усе й одразу. То може варто розпочати вчити уроки історії?