Кущ Олексій: Приватизація чи націоналізація?

Приватизація чи націоналізація?

Це одне з "проклятих питань" наших реформ, об яке ламають списи умовні "реформатори" та "ретрогради".

Як правило, це дискурс крайнощів.

Або тотальна приватизація всіх державних активів, або не менш тотальна націоналізація.

На жаль, "дискурс крайнощів" завжди помилковий, бо економічні моделі, більш складні ніж здається, і потребують не тільки чорно-білих фарб.

Спробуємо провести порівняльний аналіз двох вкрай актуальних бізнес-історій.

Одна пов'язана із арештами активів відомого олігарха, який через систему йому

компаній, що йому належать, контролював, зокрема і мережу облгазів.

Тобто облгаз - це була за формою приватна структура, як і пов'язані із ними

газопостачальні компанії.

Але це не вберегло облгази від колосальної корупційної складової у вигляді вартості

підключення до мереж та проходження необхідних дозвільних процедур.

Навіть посада газового інспектора в облгазі коштувала десятки тисяч доларів у вигляді

хабарів "наверх".

І ці гроші, "відбивались" за рахунок звичайних споживачів, які, наприклад, звертались щодо повірки лічильника.

Це створювало колосальні антиринкові умови у частині підключення споживачів до

газових мереж, блокувало приток інвестицій у промисловість, не кажучи вже про величезні податкові суми, недоотримані державою, та махінації із обліком нормативних витрат газу населенням.

І другий кейс.

Компанія Укрнафта, яка повернулась під державне управління.

Повною мірою виконує основне державне завдання - постачає пальне для Збройних

Сил України.

При цьому, новий менеджмент показав, що насправді Укрнафта може бути

прибутковою.

В першому кварталі 2023 року Укрнафта сплатила майже 7 млрд грн податкових

платежів і погасила старі борги перед бюджетом.

Вже заробила за перший квартал 4,3 млрд грн. Вдвічі більше, ніж за весь "жирний"

2021 рік, коли було лише 2,4 млрд грн.

В планах - 12 млрд грн прибутку у 2023 році.

В стислі терміни відновлено роботу мережі АЗК, яка зупинилась через відмову колишніх партнерів виконувати свої логістичні зобов'язання.

Зараз система наповнена запасами нафтопродуктів і це вкрай важливо під час війни.

Дуже важливо розкрити "скелети у шафі" з часів "напівприватного олігархічного управління" і цим, наразі, займаються аудит та податкові ревізори.

Торги скрапленим та природним газом проводяться на біржі в електронному форматі.

Більше того, під час війни вдалося зробити майже неможливе - не тільки стабілізувати

видобуток, але й відновити його до довоєнного рівня.

Тобто маємо унікальний приклад покращення становища компанії після повернення її у державне управління із "гібридно-ринкового".

Саме тому, повертаючись до нашого питання, слід зазначити:

1. Окремо взята форма власності (державна чи приватна) не є сама по собі маркером

ефективності.

2. Ефективність компанії формують команди професіоналів, як це зараз відбувається в

Укрнафті і не відбувалось під час "квазіприватного управління".

3. Найгірша форма власності з усіх - це олігархічна, направлена на зняття з

підприємства економічних рент без реалізації програм розвитку.

Це ніби формат середньовічних орендарів, які висмоктували з орендованих маєтків

лінивих шляхтичів всі соки.

4. Під час війни стратегічні галузі, зокрема частина паливно-видобувної, мають

перебувати у державній власності під ефективним управлінням найкращих менеджерів (що і було зроблено в Укрнафті).

5. Саме зараз, необхідно переходити до реальної економічної деолігархізації країни та наповнювати її справжнім змістом.

Війна та олігархи - це несумісні речі для солідарного суспільства.

Історія повернення у державну власність Укрнафти та швидкі темпи виведення її у

прозорий та ефективний режим діяльності на користь держави має стати базовою

моделлю з використання стратегічних державних активів.

Що стосується дихотомії "приватизації/націоналізації", то її необхідно розглядати у

контексті конкретного відрізку економічного циклу динамічного зростання/кризи.

Під час війни і після неї, держава має проводити контрциклічну політику і інструментом цієї політики мають стати державні, стратегічні підприємства.

Коли приватний бізнес скорочує інвестиції у видобування нафти і газу через ризики,

держава має посилювати капіталовкладення у видобуток.

Тому що це необхідно для стабільності економіки.

Наприклад, у 1945 році на виборах у Великобританії переміг Клемент Еттлі, який став прем'єр-міністром.

За час його каденції було націоналізовано ряд галузей економіки: вугільна,

металургійна, газова промисловість, залізничні дороги, авіація, електроенергетика, комунальне господарство, Банк Англії.

Загалом близько 20 % економіки країни.

А під час каденції іншого прем'єра Маргарет Тетчер значна кількість вказаних галузей

була приватизована.

І не тому, що Еттлі був поганим державним діячем, а Тетчер - ефективною прем'єркою

чи навпаки.

Просто на різних економічних циклах розвитку економіки вирішувались різні завдання: після війни - створення необхідного імпульсу за рахунок участі держави, у 80-тих роках - стимули для приватної ініціативи через зменшення вартості держави для суспільства.

Цілком можливо, що після подолання наслідків війни в Україні, Укрнафту можна буде успішно приватизувати за кращу ціну, особливо якщо вдасться зробити з нею "цукерку" за допомогою найкращих практик корпоративного управління.

Але навіть і без приватизації, Укрнафта вже почала приносити державі під час війни

суттєву користь і соціально значущих ефектів від її діяльності надалі буде ще більше.