Кущ Олексій: Стратегія видобутку нафти в Україні та енергетична безпека

Війна – це не тільки криза, але й можливість засвоїти уроки минулого, виправити помилки та створити нові можливості для розвитку.

Особливо, коли ці можливості пов’язані із самим буттям держави та виживанням нації як етно-соціальної спільноти.

Нещодавно, один з європейських політиків дуже влучно охарактеризував дошкульні помилки, які були зроблені у гонитві за удаваним комфортом та примарними вигодами у співвідношенні «витрати/результат»:

Європа віддала енергетичну безпеку росіянам, товарну – китайцям та оборонну – американцям.

Тепер, у контексті «геополітичної зими», що насувається на континент, ЕС доведеться формувати нові диверсифіковані механізм щодо подолання вказаних залежностей.

Особливо – у сегменті енергетики.

Принцип «витрати/результат» віднині не є універсальним в умовах новітньої системи глобальної дефрагментації.

Натомість, домінуючої ваги набуває принцип «витрати/безпека».

Позірні вигоди від передачі на аутсорсинг «нецікавих» напрямків розтанули у вогні найбільшої континентальної війни після Другої світової, яку Україна веде проти російської агресії на східному фланзі європейської морально-ціннісної ойкумени.

Ще з часів пандемії, базовим форматом розвитку промислових платформ у світі став «решоринг» - тобто повернення виробництв із розвиткових країн назад в материнські держави.

Якщо раніше, розміщення виробництв, наприклад, в Азії, було обумовлене передовсім бажанням скласти корпоративний пазл факторної конкурентоспроможності (за рахунок дешевої робочої сили у азійських країнах), то зараз такі вигоди розглядаються як оманливі та помилкові.

Адже пряма економія на виробничих витратах суттєво відрізняється від значно більших опосередкованих вигод розміщення виробництв у себе вдома:

сплата податків, робочі місяця, трудові доходи найманих робітників, які потім витрачають свої кошти у місцевому секторі послуг – і знову сплата податків, тепер вже сектором торгівлі, кафе, тощо, які, у свою чергу теж створюють робочі місця і платять податки.

Ефект мультиплікативного впливу віднині замінює ефект прямої економії.

Коли починається пандемія, то твоє виробництво медичних масок у країнах, що розвиваються, не може забезпечити медичні потреби материнської країни, адже уряд держави – промислової локації забороняє їх вивіз…

Україна теж довгий час перебувала в облудній системі прийняття стратегічних рішень, яка базувалась на принципі прямої економії.

Напередодні широкомасштабної війни нам було «вигідніше» 75% свого ринку віддати російським та білоруським нафтопродуктам, бо «дешевше».

Наслідки цієї стратегії могли бути досить дошкульними для нашої економіки та сектору оборони, якби не швидка адаптація бізнесу на альтернативні напрямки поставок.

Отже енергетична незалежність має бути одним з пріоритетів національної економічної політики.

Так само як і ЄС, ми маємо подолати залежність від російських енергоносіїв в усіх компонентах джерел енергії: ядерне паливо, природний газ, вугілля, нафта та нафтопродукти, електроенергія.

Шлях до енергетичної незалежності пролягатиме на початках через систему диверсифікації імпортних джерел енергії та поступового заміщення імпорту власним ресурсом.

Інструментом такої політики мають стати державні компанії, в тому числі, Укрнафта.

Зокрема, стратагема досягнення енергетичної незалежності у нафтовому секторі була презентована керівником Укрнафти Сергієм Корецьким на нафтогазовій конференції у Львові 25 травня 2023 року.

Місія "Укрнафти" у спектрі зазначених вище цілей – сприяти досягненню енергетичної незалежності України у сегменті нафтопродуктів.

Нинішній рівень компанії - 1,5 млн тонн нафти на рік, при цьому потреба у нафті для досягнення енергетичної незалежності - 10 млн тонн.

Задача збільшити видобуток у сім разів – це такий саме якісний стрибок як і збільшення ВВП країни після війни з 150 до 500 млрд дол.

В минулому столітті у нас вже був період енергетичного профіциту. У 1970-х роках, видобуток природного газу в Україні досягнув 68 млрд м куб, а нафти - 14 млн тонн.

За рахунок українського газу тоді опалювали Москву, постачаючи його газогоном Дашава – Москва.

Стратегія Укрнафти щодо нарощення видобутку нафти є поступальною: спочатку подвоєння показників до 3 млн тонн у термін до 2027 року.

Але для цього, необхідно зупинити тенденцію з падіння видобутку, яка спостерігалась за весь час «олігархічного корпоративного управління».

Інвестиції, технології, кадровий потенціал та природні ресурси – ось головні інгредієнти успіху.

Що стосується природніх ресурсів, то Сергій Корецький неодноразово наголошував, що держава має зробити інвентаризацію «сплячих» спецдозволів на користування надрами та передати Укрнафті неефективно використовувані родовища у подальшу розробку.

Необхідно застосовувати новітні технології з видобування нафти на виснажених родовищах, які раніше вважались неперспективними, але зараз у світі вони почали активно використовуватись.

До речі, на балансі Укрнафти згідно міжнародної системи класифікації запасів (PRMS) перебуває 24 млн тонн нафти.

Але в геологічному паспорті країни, тобто на Державному балансі корисних копалин обліковуються понад 250 мільйонів тонн.

Як правило, комерційні запаси у декілька разів менші за загальні, але навіть освоєння горизонтів з перспективним кумулятивним видобутком на рівні 100 млн тонн – це декілька десятків років забезпечення майже половини внутрішньої потреби країни у нафті.

За рівня видобутку у 5 млн тонн, середній часовий горизонт відбору видобувних запасів "Укрнафти" складе приблизно 20 років.

Причина падіння видобутку Укрнафти у минулі роки – низький коефіцієнт заміщення (30%), коли на кожну видобуту тонну нафти припадало прирощення потенційних запасів на рівні лише 0,3 тонни.

Це ніби перевернута піраміда, коли видобування спирається на прямо пропорційне скорочення ресурсної бази. Фактично, це шлях в нікуди, екстенсивне використання природніх ресурсів, при цьому – самознижуюче.

Необхідно підвищити співвідношення видобутку / прирощення запасів до рівня «один до одного».

На цьому шляху, є певні зрушення: Укрнафта планує розширення свого надрокористування на 20 нових родовищ із сумарними запасами 12 млн т нафти з конденсатом та 30 млрд куб м природного газу.

В найближчий час, світова економіка зануриться у «геополітичний енергетичний льодовиковий період», коли конкурентоздатність національних економічних систем буде визначатись за їх доступом до енергоресурсів як за обсягом, так і за ціною.

Такі компанії як Укрнафта мають всі шанси для формування сталої енергетичної безпеки країни, диверсифікації джерел енергії з зовнішніх на внутрішні, що, у свою чергу, сприятиме відбудові факторної конкурентної переваги реального сектору економіки України.