Юрій Атанов: Ті, що люто б’ють: кілька слів про соціальні ліфти

З початком повномасштабної війни Україна стрімко увійшла в процес соціалізації – такі наслідки нових викликів та загроз. Зараз маємо усі шанси побудувати нову еліту, вертикаль управління і запустити більш ефективні механізми демократії. Наведу приклад: у минулому житті – тому, яке було у нас всіх до війни – я мав сусіда. Ми ніколи не були знайомі особисто, бо жили у різних під’їздах. Інколи я бачив його з вікна – високий, худий, часто неголений, в поношеному, пом’ятому одязі, інколи з пляшкою пива. Якось краєм вуха почув, його ім’я – бабусі на лавці охарактеризували його, як безпутного, бо працює вантажником, розлучився вдруге. Уявіть собі моє здивування, коли нещодавно, гортаючи стрічку соцсемереж, побачив його. У формі ЗСУ, засмаглого, з ясним поглядом – хлопчині на фото тиснули руку і вручали нагороду. Виявилось, що з перших днів війни він вступив до ТрО, захищав Київ, а зараз воює на сході і дуже успішно. Щоправда, як коментували згодом наші сусіди, став глухим на одне вухо – це від постійних вибухів. Після нашої Перемоги ми обов’язково з ним познайомимося особисто і я напишу про нього детальний пост з усіма подробицями. «Таких би людей до Верховної Ради, ми б за нього проголосували», – на днях сказала мені сусідка з нашого будинку, маючи на увазі того самого ще поки незнайомця з нагородою. Проте, головним тут є інший аспект. Війна – це не лише ланцюг біди і смертей, це ще й життя, в якому є стрімкі соціальні ліфти. У нас у всіх є такі сусіди-родичі-знайомі. Вчора був офісним клерком – а сьогодні командир відділення, вчора був охоронцем у супермаркеті – а сьогодні підраховує, скільки складів русні спалили за допомогою HIMARS, вчора була тендітною сором’язливою дівчиною – а сьогодні фахівець з розмінування, вчора безробітний – а сьогодні волонтер, котрийпривіз в Україну сотні тонн гуманітарної допомоги. Щось мені підказує, що до звичного свого життя ці люди вже не повернуться. Бо маємо непевних і диких сусідів, тому муситимемо постійно бути на сторожі, бо у світі ще дуже багато територій не розмінованих, бо треба навчати роботи з HIMARS тих, хто буде цього потребувати, бо потрібно буде допомагати решті світу навіть після нашої Перемоги. Відчуваю, що роботи після Перемоги буде багато, а соціальні ліфти так і мають працювати. До речі, вони працюють і в зворотньому порядку – згадайте того ж покійного нардепа-колаборанта Олексія Ковальова. Був нардепом, міг би лишитись живим – проте в історію увійде зрадником України, якого ліквідували. Тому з такими ліфтами потрібно бути обережним. Військові, волонтери, активісти, журналісти, звичайні люди після війни будуть становити основу суспільства, визначатимуть повістку дня, прийдуть до влади. Тож зараз маємо шанс на становлення принципово нової моделі життя країни. Я не можу ручатися, що все буде гладко, але курс, взятий на Євросоюз та критична точка неповернення, яку країна перейшла 24 лютого, дають нам шанс стати повноцінною цивілізованою країною з верховенством права та геополітичним положенням. Мусимо скористатися ним. І найголовніше – вакансії на місця у новій еліті поки що є.