Оленка Клочко: Воли́нська траге́дія - історія, розповідана не до кінця.

У 2016 році на екрани вийшла польська драма "Волинь" - історія польської дівчини, яка стала невільним свідком усіх сумних подій, що трапилися в "Східних кресах" на при кінці 1930-х - на початку 1940-х років, фіналом яких стає Волинська різанина. Під час перегляду фільму неминуче виникає стійка асоціація того що трапляється з Холокостом, а показані на екрані українські націоналісти навіть на фоні нацистських окупантів виглядають виплодками пекла. Дана картина Волинської трагедії характерна не лише для Польщі, але і для міжнародного суспільства цілком. Більш того, вона також активно експлуатується і кремлівською пропагандою! Однак сама по собі історія кровавої драми, розігралася вісімдесят років тому, є не більше ніж кульмінація найважливіших подій, цинічно вирвана з контексту.

Картина "Волинь" з перших кадрів вражає тією скрупульозністю, з якою творці фільму відтворюють побут жителів Другої Польської Республіки в передвоєнні роки. Не відтворено лише один момент - соціальне становище українців і ставлення до них польської влади. Що ж, звернемося до історії.

1921 рік. У Різі підписують мирну угоду між Варшавою та Москвою внаслідок радянсько-польської війни, згідно з яким західна частина Волині відходить до Польщі. Звичайно, думку українців, що жили в цієї області, до рахунка не приймаються. Цинізм, що склався в цієї ситуації посилюється ще і тим, що солдат армії УНР, що колись допомогли полякам відстояти наступ більшовиків, влада Юзефа Пілсудського відправляє в концтабори.

В цей самий час розпочинається "осадничество" - активна колонізація Варшавою Волині та Галичини, яка вперто вважає ці землі "споконвічно польськими" і прагнути всіляко позбутися будь-якого нагадування їх українськості. Цей процес супроводжується "пацифікацією" - жорсткими поліцейськими операціями проти незгодного українського населення: так, тільки з 1932 по 1934 рр. крізь польські в'язниці пройшли 111 тисяч українців, з яких майже 10 тисяч не вийшли живими. При цьому самі українці майже офіційно стали людьми "другого сорту" - їм обмежений доступ до освіти й високооплачуваних професій. Подібна дискримінація триває аж до кінця існування другої Польської Республіки.

Чи треба дивуватися тому, що під час таких вимог і стають популярні такі радикальні організації, як ОУН? Чи варто дивуватися тій ненависті, яку в той час відчували українці до всього польського? Додайте до цього диявольський вплив нацистської та комуністичної пропаганди, відкрито закликає українців до різанини поляків, а з початком гітлерівської окупації - навмисне зіткнення Берліном двох народів за принципом "розділяй і володарюй" - і ось створені всі умови для того, щоб хлинула кров. Перший камінь було кинуто партизанами Армії Крайової, які на початку 1943 року влаштували терор проти українського населення на Холмщині та Люблінщині; трагізм ситуації полягає в тому, що польські патріоти щиро вважали, що боролися з німецькими колабораціоністами...

Така повна історія "Волинської різанини". Безумовно, ми повинні пам'ятати гіркий урок подій вісімдесятирічної давності, щоб подібного не повторилося знову, і Київ незмінно демонструє своє покаяння. Однак чи готова Варшава покаятися за довгі роки безправ'я, болю і принижень українців, які в підсумку призвели до жахливої трагедії на Волині?