Луценко Юрій Віталійович

Луценко Юрій Віталійович - політик, державний діяч, Генеральний прокурор України у минулому, член РНБО.

Біографія

Юрій Луценко народився 14 грудня 1964 року у місті Рівне. За знаком зодіаку Стрілець.

Батько - Віталій Іванович 1937 року народження , був першим секретарем Рівненського обкому КПРС, згодом народним депутатом та секретарем ЦК КПУ. Також обіймав посаду заступника голови “Рінеагробуду”. Помер у 1999.

Мати - Віра Михайлівна(дівоче прізвище Жук) 1936 року народження, працювала ветеринарним лікарем. Померла у 2000.

Має брата Сергія, основним родом діяльності якого є підприємництво. Також був народним депутатом VI скликання.

Освіта

Середню освіту здобув у Рівненській міській гімназії №7. Закінчив її з золотою медаллю. 

У 1982 вступив до Львівського політехнічного інституту, де навчався на інженера електронної техніки. Навчання переривав через службу в армії у 1984

-1986 роках.

Кар’єра

Одразу після випуску з ВНЗ Юрій  працював на заводі імені 60-річчя Жовтня інженером-технологом та дільничним майстром, згодом став керівником техбюро цеху.

Через два роки змінив місце роботи - обійняв посаду головного конструктора на заводі “Газотрон”.

Політична діяльність

Ще у 1991 вступив до Соціалістичної партії України.

З липня 1994 був заступником голови Рівненської облради з роботи виконавчих органів, проте наступного року отримав підвищення та очолив Комітет економіки Рівненської облдержадміністрації.

Активна партійна діяльність розпочалася у 1996, коли Луценка призначили секретарем Політичної ради партії.

Рівно рік (1997-1998)  працював на посаді замісника міністра України у справах науки та технологій.

На виборах 1998 року до Верховної ради від округу №152 Рівненської області пройти не вдалося. Тому Юрій Луценко влаштувався помічником Валерія Пустовойтенко, який на той час був Прем’єр-міністром України.

Також має досвід роботи головним редактором, оскільки з 2000 до 2005 працював у опозиційній газеті “Грані плюс”.

Того ж року став помічником-консультантом лідера СПУ в секретаріаті Верховної Ради, обіймав посаду до 2002 року. 

У 2000 -  співголова акції “Україна без Кучми”, проте міліцію та спецпідрозділи жорстко розігнали, а сам Луценко згадував, що поводився тоді чесно, але нерозумно. Також стверджував, що з усіма засудженими учасниками акції стосунки не зіпсував.

Під час другої спроби пройти в раду у 2002 Юрію пощастило, він пройшов номером 3 від СПУ.

Пана Луценка обрали членом комітету з питань будівництва, транспорту і зв’язку, але політик продовжував опозицію Кучмі. Це було продовження лінії  Олександра Мороза. 

Під час Помаранчевої революції СПУ підтримувала Віктора Ющенка. Луценко був комендантом наметового містечка,  і разом з тим потрохи відходив до політичного табору Ющенка.

Нагороду за це отримав швидко, адже після перемоги став очільником МВФ. Хоча освіти для цього чи досвіду роботи у правоохоронній сфері не мав.

Міністр внутрішніх справ

Після призначення у 2005 стверджував, що головною його метою є боротьба з корупцією, а найкращим результатом - міліція, яка захищає народ.

У перший робочий день його ніхто не зустрічав, усі мовчки сиділи по кабінетах, а Микола Білоконь втік за кордон, покинувши своїх колег на призволяще.

Саме Луценко ввів практику публічних запрошень на допити, вони давали бажаний результат, проте деякі негативні наслідки все ж були. Наприклад, Олексій Пукач(екс-генерал  МВС) встиг утікти, а Юрій Кравченко(був очільником МВФ) та Георгій Кірпа(обіймав посаду міністра транспорту та зв’язків) вчинили самогубство за офіційними даними.

За час своєї діяльності працював з гучними справами отруєння Віктора Ющенка, кримінального минулого Ріната Ахметова та Бориса Колесникова(один з лідерів Партії регіонів), якого звинувачували у вимаганні.

Політику вдалося зберегти свою посаду навіть після відставки Юлії Тимошенко у 2005 році. 

20 січня 2006 звинувачував російську владу у тому, що вони надавали своє громадянство українським високопосадовцям. Це фактично означало позбавлення громадянства України.

У тому ж році вийшов з СПУ, оскільки партія змінила напрямок руху, який його не влаштовував.

З 2007 до 2010 також обіймав посаду міністра внутрішніх справ.

Політична діяльність з 2007 до 2012 

Юрій Луценко пішов у відставку 1 грудня 2006 року, але через чотири дні Ющенко призначив його своїм радником.

На посаді залишався близько трьох місяців, а після цього почав створення руху “Народна самооборона”, який пізніше об’єднався з партією “Вперед, Україно!”.

Перед виборами у 2007 партія підписала “Декларацію про об’єднання політичних сил” та увійшла до мегаблоку “Наша Україна - Народна самооборона”. Блок на виборах зайняв третє місце і отримав 72 місця у парламенті.

Політичне переслідування Луценка тривало з 2010 до 2013, він звинувачувався у зловживанні службовим становищем, а саме привласненні державного майна у особливо великих розмірах. 

26 грудня 2010 політика арештували на термін два місяці, потім продовжили до 5. На це пан Юрій оголосив голодування, через яке втратив 14 кг. Європейський суд з прав людини розглянув справу та визнав арешт незаконним.

В лютому 2012 року його засудили до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

7 квітня 2013 Віктор Янукович підписав указ про помилування, а 20 березня 2014 Луценка реабілітували як політичного в’язня.

Політична діяльність з 2012 року

Під час перебування у Лук’янівському СІЗО звернувся до “Батьківщини” з пропозицією об’єднання партій.

Незадовго після цього почав створення громадського руху “Третя Українська Республіка”.

З 24 листопада 2013 виступав на мітингах, закликав студентів приєднатися до акцій, тому що вважав їх основною силою.

У грудні став співголовою Ради “Народного об’єднання Майдан”.

19 квітня  2014 обійняв посаду радника Президента України.

Того ж року очолив партію “Солідарність”, яку перейменували в “Блок Петра Порошенка”.

Генеральний прокурор України

Був призначений Генпрокурором 12 травня  2016 року, проте заради нього довелося внести поправки, оскільки історія повторилась - він не мав відповідної освіти та досвіду роботи в юридичній сфері.

Був  відомий  протистояннями з НАБУ.

У листопаді 2018 повідомив про свої плани піти у відставку. Менше ніж за рік 29 серпня 2019  Верховна Рада прийняла відповідне рішення.

Скандали, чутки, компромати

• У 2002, одразу після обрання депутатом, вручив Президенту України плетені лапті зі словами: “На дорожку в Європу”. Це сталося безпосередньо під час виступу Леоніда Кучми.

• Політика звинувачували у незаконній видачі вогнепальної зброї(51 одиниця). Це відбулося після обшуку його дому, де хотіли знайти ізраїльський паспорт. На думку Луценка, і до нього це робили і після будуть.

• У 2007 Луценка звинувачували в лобіюванні інтересів “Українських новітніх комунікацій”. Його дружина працювала у фірмі. Тоді “Українська правда” стверджувала, що бізнес-структура отримала доступ до коштів МВФ, які витрачали для оплати мобільного зв’язку.

• У тому ж році Михайло Бродський звинувачував політика у використанні відомчих літаків для поїздки сім’ї, проте пан Юрій відповів, що відпочинок у оздоровчому комплексі МВФ та політ туди відповідає інструкціям.

• На засіданні РНБО у 2008 відбулася сутичка між Леонідом Черновецьким та Юрієм Луценком, за версією екс-міністра перший отримав ляпас та був названий “брехуном та просто падлюкою”.

• У Франкфурті-на-Майдані(Німеччина) затримали через сутичку з правоохоронцями. У відділенні поліції пробув півдня.

• Як згадувалося раніше, у 2010 році Луценка звинуватили у перевищенні повноважень та присвоєнні державного майна у особливо великих розмірах. 26 грудня екс-міністра внутрішніх справ затримали з підозрами у затягуванні з ознайомленням з матеріалами справи та підготовці до втечі за кордон. За свідченнями сина, Юрій Луценко був затриманий під час прогулянки з собакою.

• 28 грудня 2013 року облитий зеленкою, коли виступав в Харкові на мітингу.

• Наступного року у січні стверджував, що бійці “Беркута” побили його під час безладів біля Києво-Святошинського, у результаті чого він потрапив до лікарні зі струсом мозку.

• У 2017 році через незадоволення рішенням Печерського суду у справі колишніх керівників податкових органів  погрожував спалити установу.

  
  

Доходи та майно

За даними в декларації за 2019 рік вся нерухомість, якою користується Юрій Луценко належить або його дружині, або громадянину України Неберемік Степану.

Мова про квартиру 181 кв.м. та нежитлове приміщення 90,1 кв.м. у Києві. Ще дружина політика має житловий будинок у місті Дубно 203,9 кв.м. та земельну ділянку 776 кв.м там же.

Гараж, площею 80 кв.м. та житловий будинок 859 кв.м. у населеному пункті Стоянка є власністю  Неберемік Степана, а сім’я пана Юрія ними безоплатно користується.

У 2019 Луценко їздив на авто Mercedes-Benz S 350 D 2017 року випуску, вартістю 2 265 000 грн.

Дружині Ірині належить Mercedes-Benz GLS 350D 2017 року, також вона орендує Hyundai  Grand Santa Fe 2015 року.

Серед цінного майна увагу привертають колекція книг кінця 19 - початку 20 століття,  годинник Ulysse Nardin та книжкова шафа . Але Ірина Степанівна вкотре попереду чоловіка, адже вона має колекцію картин, брендові сумки Dior і Chanel, декілька ювелірних виробів з дорогоцінних металів та коштовного каміння та пальто з хутра.

Заробітна плата в Генпрокуратурі складала  989 069 грн, в Управлінні справами Верховної Ради України - 427 263. Якщо додати всі доходи від надання майна в  оренду, то отримаємо 1 187 066 грн.

Особисте життя

Дружина - Ірина Степанівна 1966 року народження, познайомилася з Юрієм ще у студентські роки.

У 2012 -2014 була народним депутатом та належала до партії “Батьківщина”. 

Також увійшла  до Верховної ради VIII і IX скликання від “Блоку Петра Порошенка”. 

З 2007 представляла Президента України в парламенті. 

Подружжя має двох синів: Олександра 1989 року народження(учасник АТО, брав участь у битві за Донецький аеропорт) та Віталія 1999 року народження.

Соціальні мережі

• Facebook 

• Twitter
  

Цікаві факти

• Під час роботи в МВФ отримав 35 нагород.

• У 2009 році став переможцем премії “Будяк” за неодноразове порушення презумпції невинуватості та інші протиправні дії. Став єдиним, кому нагороду вручили особисто.

• Кум Марини Порошенко. Вони разом хрестили доньку Юрія Стеця Єву.

Посилання

1. Вікіпедія

2. Досьє.Інфо

3. Єдиний державний реєстр декларацій

4. Facebook

5. Twitter