Персона

Луценко Юрій Віталійович

1964-12-14

Луценко Юрій Віталійович - політик, державний діяч, Генеральний прокурор України у минулому, член РНБО.

Біографія

Юрій Луценко народився 14 грудня 1964 року у місті Рівне. За знаком зодіаку Стрілець.

Батько - Віталій Іванович 1937 року народження , був першим секретарем Рівненського обкому КПРС, згодом народним депутатом та секретарем ЦК КПУ. Також обіймав посаду заступника голови “Рінеагробуду”. Помер у 1999.

Мати - Віра Михайлівна(дівоче прізвище Жук) 1936 року народження, працювала ветеринарним лікарем. Померла у 2000.

Має брата Сергія, основним родом діяльності якого є підприємництво. Також був народним депутатом VI скликання.

Освіта

Середню освіту здобув у Рівненській міській гімназії №7. Закінчив її з золотою медаллю. 

У 1982 вступив до Львівського політехнічного інституту, де навчався на інженера електронної техніки. Навчання переривав через службу в армії у 1984

-1986 роках.

picture

Кар’єра

Одразу після випуску з ВНЗ Юрій  працював на заводі імені 60-річчя Жовтня інженером-технологом та дільничним майстром, згодом став керівником техбюро цеху.

Через два роки змінив місце роботи - обійняв посаду головного конструктора на заводі “Газотрон”.

Політична діяльність

Ще у 1991 вступив до Соціалістичної партії України.

З липня 1994 був заступником голови Рівненської облради з роботи виконавчих органів, проте наступного року отримав підвищення та очолив Комітет економіки Рівненської облдержадміністрації.

Активна партійна діяльність розпочалася у 1996, коли Луценка призначили секретарем Політичної ради партії.

Рівно рік (1997-1998)  працював на посаді замісника міністра України у справах науки та технологій.

На виборах 1998 року до Верховної ради від округу №152 Рівненської області пройти не вдалося. Тому Юрій Луценко влаштувався помічником Валерія Пустовойтенко, який на той час був Прем’єр-міністром України.

Також має досвід роботи головним редактором, оскільки з 2000 до 2005 працював у опозиційній газеті “Грані плюс”.

Того ж року став помічником-консультантом лідера СПУ в секретаріаті Верховної Ради, обіймав посаду до 2002 року. 

У 2000 -  співголова акції “Україна без Кучми”, проте міліцію та спецпідрозділи жорстко розігнали, а сам Луценко згадував, що поводився тоді чесно, але нерозумно. Також стверджував, що з усіма засудженими учасниками акції стосунки не зіпсував.

Під час другої спроби пройти в раду у 2002 Юрію пощастило, він пройшов номером 3 від СПУ.

Пана Луценка обрали членом комітету з питань будівництва, транспорту і зв’язку, але політик продовжував опозицію Кучмі. Це було продовження лінії  Олександра Мороза. 

Під час Помаранчевої революції СПУ підтримувала Віктора Ющенка. Луценко був комендантом наметового містечка,  і разом з тим потрохи відходив до політичного табору Ющенка.

Нагороду за це отримав швидко, адже після перемоги став очільником МВФ. Хоча освіти для цього чи досвіду роботи у правоохоронній сфері не мав.

Міністр внутрішніх справ

Після призначення у 2005 стверджував, що головною його метою є боротьба з корупцією, а найкращим результатом - міліція, яка захищає народ.

У перший робочий день його ніхто не зустрічав, усі мовчки сиділи по кабінетах, а Микола Білоконь втік за кордон, покинувши своїх колег на призволяще.

Саме Луценко ввів практику публічних запрошень на допити, вони давали бажаний результат, проте деякі негативні наслідки все ж були. Наприклад, Олексій Пукач(екс-генерал  МВС) встиг утікти, а Юрій Кравченко(був очільником МВФ) та Георгій Кірпа(обіймав посаду міністра транспорту та зв’язків) вчинили самогубство за офіційними даними.

За час своєї діяльності працював з гучними справами отруєння Віктора Ющенка, кримінального минулого Ріната Ахметова та Бориса Колесникова(один з лідерів Партії регіонів), якого звинувачували у вимаганні.

Політику вдалося зберегти свою посаду навіть після відставки Юлії Тимошенко у 2005 році. 

20 січня 2006 звинувачував російську владу у тому, що вони надавали своє громадянство українським високопосадовцям. Це фактично означало позбавлення громадянства України.

У тому ж році вийшов з СПУ, оскільки партія змінила напрямок руху, який його не влаштовував.

З 2007 до 2010 також обіймав посаду міністра внутрішніх справ.

picture

Політична діяльність з 2007 до 2012 

Юрій Луценко пішов у відставку 1 грудня 2006 року, але через чотири дні Ющенко призначив його своїм радником.

На посаді залишався близько трьох місяців, а після цього почав створення руху “Народна самооборона”, який пізніше об’єднався з партією “Вперед, Україно!”.

Перед виборами у 2007 партія підписала “Декларацію про об’єднання політичних сил” та увійшла до мегаблоку “Наша Україна - Народна самооборона”. Блок на виборах зайняв третє місце і отримав 72 місця у парламенті.

Політичне переслідування Луценка тривало з 2010 до 2013, він звинувачувався у зловживанні службовим становищем, а саме привласненні державного майна у особливо великих розмірах. 

26 грудня 2010 політика арештували на термін два місяці, потім продовжили до 5. На це пан Юрій оголосив голодування, через яке втратив 14 кг. Європейський суд з прав людини розглянув справу та визнав арешт незаконним.

В лютому 2012 року його засудили до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

7 квітня 2013 Віктор Янукович підписав указ про помилування, а 20 березня 2014 Луценка реабілітували як політичного в’язня.

Політична діяльність з 2012 року

Під час перебування у Лук’янівському СІЗО звернувся до “Батьківщини” з пропозицією об’єднання партій.

Незадовго після цього почав створення громадського руху “Третя Українська Республіка”.

З 24 листопада 2013 виступав на мітингах, закликав студентів приєднатися до акцій, тому що вважав їх основною силою.

У грудні став співголовою Ради “Народного об’єднання Майдан”.

19 квітня  2014 обійняв посаду радника Президента України.

Того ж року очолив партію “Солідарність”, яку перейменували в “Блок Петра Порошенка”.

Генеральний прокурор України

Був призначений Генпрокурором 12 травня  2016 року, проте заради нього довелося внести поправки, оскільки історія повторилась - він не мав відповідної освіти та досвіду роботи в юридичній сфері.

Був  відомий  протистояннями з НАБУ.

У листопаді 2018 повідомив про свої плани піти у відставку. Менше ніж за рік 29 серпня 2019  Верховна Рада прийняла відповідне рішення.

picture

Скандали, чутки, компромати

  • У 2002, одразу після обрання депутатом, вручив Президенту України плетені лапті зі словами: “На дорожку в Європу”. Це сталося безпосередньо під час виступу Леоніда Кучми.

  • Політика звинувачували у незаконній видачі вогнепальної зброї(51 одиниця). Це відбулося після обшуку його дому, де хотіли знайти ізраїльський паспорт. На думку Луценка, і до нього це робили і після будуть.

  • У 2007 Луценка звинувачували в лобіюванні інтересів “Українських новітніх комунікацій”. Його дружина працювала у фірмі. Тоді “Українська правда” стверджувала, що бізнес-структура отримала доступ до коштів МВФ, які витрачали для оплати мобільного зв’язку.

  • У тому ж році Михайло Бродський звинувачував політика у використанні відомчих літаків для поїздки сім’ї, проте пан Юрій відповів, що відпочинок у оздоровчому комплексі МВФ та політ туди відповідає інструкціям.

  • На засіданні РНБО у 2008 відбулася сутичка між Леонідом Черновецьким та Юрієм Луценком, за версією екс-міністра перший отримав ляпас та був названий “брехуном та просто падлюкою”.

  • У Франкфурті-на-Майдані(Німеччина) затримали через сутичку з правоохоронцями. У відділенні поліції пробув півдня.

  • Як згадувалося раніше, у 2010 році Луценка звинуватили у перевищенні повноважень та присвоєнні державного майна у особливо великих розмірах. 26 грудня екс-міністра внутрішніх справ затримали з підозрами у затягуванні з ознайомленням з матеріалами справи та підготовці до втечі за кордон. За свідченнями сина, Юрій Луценко був затриманий під час прогулянки з собакою.

  • 28 грудня 2013 року облитий зеленкою, коли виступав в Харкові на мітингу.

  • Наступного року у січні стверджував, що бійці “Беркута” побили його під час безладів біля Києво-Святошинського, у результаті чого він потрапив до лікарні зі струсом мозку.

  • У 2017 році через незадоволення рішенням Печерського суду у справі колишніх керівників податкових органів  погрожував спалити установу.

    picture

Доходи та майно

За даними в декларації за 2019 рік вся нерухомість, якою користується Юрій Луценко належить або його дружині, або громадянину України Неберемік Степану.

Мова про квартиру 181 кв.м. та нежитлове приміщення 90,1 кв.м. у Києві. Ще дружина політика має житловий будинок у місті Дубно 203,9 кв.м. та земельну ділянку 776 кв.м там же.

Гараж, площею 80 кв.м. та житловий будинок 859 кв.м. у населеному пункті Стоянка є власністю  Неберемік Степана, а сім’я пана Юрія ними безоплатно користується.

У 2019 Луценко їздив на авто Mercedes-Benz S 350 D 2017 року випуску, вартістю 2 265 000 грн.

Дружині Ірині належить Mercedes-Benz GLS 350D 2017 року, також вона орендує Hyundai  Grand Santa Fe 2015 року.

Серед цінного майна увагу привертають колекція книг кінця 19 - початку 20 століття,  годинник Ulysse Nardin та книжкова шафа . Але Ірина Степанівна вкотре попереду чоловіка, адже вона має колекцію картин, брендові сумки Dior і Chanel, декілька ювелірних виробів з дорогоцінних металів та коштовного каміння та пальто з хутра.

Заробітна плата в Генпрокуратурі складала  989 069 грн, в Управлінні справами Верховної Ради України - 427 263. Якщо додати всі доходи від надання майна в  оренду, то отримаємо 1 187 066 грн.

picturepicture

Особисте життя

Дружина - Ірина Степанівна 1966 року народження, познайомилася з Юрієм ще у студентські роки.

У 2012 -2014 була народним депутатом та належала до партії “Батьківщина”. 

Також увійшла  до Верховної ради VIII і IX скликання від “Блоку Петра Порошенка”. 

З 2007 представляла Президента України в парламенті. 

Подружжя має двох синів: Олександра 1989 року народження(учасник АТО, брав участь у битві за Донецький аеропорт) та Віталія 1999 року народження.

picture

Соціальні мережі

Цікаві факти

  • Під час роботи в МВФ отримав 35 нагород.

  • У 2009 році став переможцем премії “Будяк” за неодноразове порушення презумпції невинуватості та інші протиправні дії. Став єдиним, кому нагороду вручили особисто.

  • Кум Марини Порошенко. Вони разом хрестили доньку Юрія Стеця Єву.

Посилання

1. Вікіпедія

2. Досьє.Інфо

3. Єдиний державний реєстр декларацій

4. Facebook

5. Twitter


Новости партнеров


Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!