Ірина Геращенко: Андрій Парубій був другом, колегою і братом, а боротьба за українську ідентичність триває

Ірина Геращенко, народний депутат України від фракції "ЄС"

Резонансні події, які сколихнули країну, змушують згадувати героїв та оцінювати виклики сучасності. Ця розмова непроста. І час – теж. Коментарі.юа поговорили з народною депутаткою від фракціії "Європейська солідарність" Іриною Геращенко про біль утрати колеги й друга Андрія Парубія, про ціну війни, яку платить кожна українська родина, про політику у воєнний час і про те, чому вибори сьогодні – це питання не "коли?", а "як?".
 
Ірино Володимирівно, нещодавно, Україну сколихнула резонансна подія — це вбивство Андрія Парубія. Ви були з ним добре знайомі. Що для Вас особисто значила ця людина і як Ви пережили трагедію?

Наша фракція дуже емоційно переживає цю втрату. Він був другом, колегою, братом. Я дуже добре пам’ятаю наше перше знайомство. Причому він завжди казав, що ми були раніше знайомі. Він казав, що ми перетиналися під час щорічних акцій на Говерлі, коли "Наша Україна" з 2001 року в липні з Віктором Андрійовичем Ющенко організовувала акцію, але я цього не пам’ятаю.

Перша згадка, усвідомлене наше знайомство — це був такий дуже холодний, мрячний, неприємний день листопада 2004 року. Тоді протестувальники на Майдані зайшли в Український дім, я пішла туди подивитися, що там відбувається, щоб усе було спокійно, добре, тому що для нас було дуже важливо, щоб не було ніяких провокацій, щоб був мирний Майдан, світлий, помаранчевий, справедливий.

На сходах сидів молодий хлопець, він був без взуття, поряд стояли ботинки. І він сказав, що промочив ноги і намагається якось їх висушити. І це був Андрій Парубій. Він сказав, що сюди зайшли дійсно майданівці і це буде територія Українського дому без російського впливу, без алкоголю, де можна буде комунікувати, погрітися. Ми зробили там додатковий прес-центр, і це був дуже важливий осередок, з його духом, атмосферою, правилами, правильними і світлими.

А потім у 2007 році ми з Андрієм стали депутатами. Це була наша перша каденція у складі "Нашої України". Ми працювали в командах двох проукраїнських, проєвропейських президентів — Віктора Ющенка та Петра Порошенка. Я можу згадувати Андрія дуже довго, однак з найяскравіших спогадів — день ратифікації Харківських угод. У нас була невелика команда, але ми намагалися зірвати це всіма силами, і Андрій навіть кидав шашки в президію, щоб це зірвати.

На нього завели кілька кримінальних справ, і його врятувало від тюрми лише те, що у нього була депутатська недоторканність, яка тоді опозиції допомагала зберегти свободу, тому що йшли політичні переслідування за наші політичні погляди. Наступний важливий протест — це Майдан, де Андрій також грав одну з ключових ролей.

Він був унікальною людиною, яка змогла пройти гідно і владу, і опозицію. Я не знаю, що важче: опозиція, де тебе всі б’ють і тиснуть, чи влада, де багато спокус. Андрій пройшов дуже гідно владу. Я мала честь працювати в президії як перша віце-спікерка. Він навіть жартував, що йому повезло, але й не дуже, бо в президії є жінка і він мусить там балансувати.

Я згадую, як ми гідно проходили важливі закони про декомунізацію, мовний закон та виборчий кодекс. Було 2–4 тисяч поправок, і ми зранку зустрічалися, домовлялися, хто до скількох працює, скільки поправок, годинами. Ми приймали закон два місяці, проходячи кожну поправку. Ми розуміли ризики і методи, щоб ніхто не міг оскаржити.

Він завжди тепло розповідав про родину. Андрій був з націоналістичної родини: дід воював в УПА, був у польському, потім радянському концтаборі. Його батько народився в Сибіру. Для Андрія українськість та принциповий захист ідентичності були його сутністю. Ми часто згадували шкільні роки та дитинство. Я виросла в Центральній Україні, у русифікованому середовищі, навчалася в російській школі, мої друзі розмовляли російською. Ми часто обговорювали історичні брехні в підручниках. Андрій був істориком, ми цінували такі розмови, вони були важливі для дружби.

Пані Ірино, Верховна Рада нещодавно ухвалила закон, який закріплює термін "рашизм" у законодавстві. На Вашу думку, чому це зараз саме важливо, на четвертому році великої повномасштабної війни?

Ви знаєте, всьому свій час. Згадайте, як важко ми приймали закон про українську мову. Як важко приймали рішення про заборону російських телеканалів та соцмереж "ВКонтакте". Нас тоді критикували міжнародні партнери, але ми доводили, що це не журналістика, а пропаганда. Це закладало підвалини для визнання Росії державою-терористом.

До 2022 року ніхто у світі в це не вірив. Багато українців дійшли до цього через тяжкі втрати. Я дякую Андрію та іншим колегам, які послідовно це відстоювали. Я погоджуюсь з тим, що певні речі ми могли б просто дискредитувати, а не прийняти. Я щаслива, що нам вдалося прийняти ті закони про декомунізацію, це були підвалини для наступних кроків, коли ми спочатку мали як країна усвідомити наслідки для знищення української ідентичності комуністичного режиму, а тільки після повномасштабного вторгнення усвідомити багато чого.

Тому, на жаль, ця еволюція суспільства у нас сплачується кров'ю. І то ще не всі до неї дійшли розуму. Мені це дуже прикро говорити. Але я дуже дякую Андрію і іншим колегам, які послідовно це відстоювали. Ми з ним жартували, хто за який напрямок відповідає. Я, наприклад, послідовно в захисті свободи слова, чи у владі, чи в опозиції, на будь-якій посаді, для мене це така цінність. І для Андрія це була цінність, але я захищала свободу слова, створення Суспільного мовлення і т.д. А Андрій був послідовний в захисті української національної ідентичності. Це надзвичайно важка і важлива робота, яка буде ще оцінена з роками.

Лідер партії "Європейська солідарність" під час виступу у ВР закликав заборонити в країні месенджер "Телеграм". Що можете сказати з цього приводу?

Є виступи і є справи. "ЄС" давно зареєструвала законопроєкт про деанонімізацію "Телеграму". Багато депутатів мають свої Телеграм-канали, і треба знати, хто їх веде. Телеграм використовується для вербування і незаконних схем, на це немає ради. Ми пропонуємо перші кроки — деанонімізацію.

Ще жахливіше, коли дійсно у нас в Телеграмі можуть сьогодні вербувати спецслужби. Я хочу нагадати, що так само ми заборонили свого часу, і ми мали страшенну критику тоді суспільства від наших міжнародних партнерів, соцмережі "ВКонтакті" і "Однокласники". Боже, що ми тоді вислухали, але правильно зробили. І зараз наша правота доведена історією.

Повірте, те саме ми бачимо з точки зору стратегічних питань національної безпеки виклики, що стосуються Телеграму. Більш того, це ж не тільки зараз українська позиція. Зверніть увагу, що питання Телеграму і інших соціальних платформ, які використовуються Росією в гібридних війнах, дезінформації, під час виборчих перегонів, розглядали в Румунії, в інших європейських країнах. І це ті питання, які ще в контексті штучного інтелекту сьогодні стоять на порядку денному в Європейському парламенті.

Тому це глобальна дискусія, і ми тут не повинні робити вигляд, що проблеми не існує. Вона існує. І для нас вона носить сьогодні більш гострий характер, ніж для будь-якій іншій країни. Тому ми пропонуємо унормувати як перший крок, є відповідний законопроєкт, і як мінімум зробити деанонімізацію.

А як Ви вважаєте, чи буде законопроєкт підтримано більшістю депутатів?

 
Знаєте, це дуже важкий парламент. І ви як журналіст маєте обурюватись разом з нами, що він закритий для роботи журналістам — 3,5 роки немає трансляції роботи пленарних засідань. Сьогодні проголосували начебто за відновлення, хоча наша фракція наполягає на цьому 3,5 роки, від 2022 року. Але, знаєте, проголосували, але невідомо, коли вони відновляться.

Вже три місяці в Офісі президента лежить проголосований Радою закон про відкритість роботи комітетів. Якби комітети працювали відкрито, ви би знали, що, наприклад, в комітеті гуманітарної політики підтримують необхідність унормування роботи цього російського месенджера. Це навіть не месенджер, це є російська платформа.

Зараз влада дуже вміло використовує Телеграм для анонімних каналів. Не якісь органи влади під своїм ім'ям дають інформацію, а саме анонімні канали для брехні, для маніпуляцій, для дискредитації, для знущань. І тому вони не хочуть позбутися свого мільйонного ресурсу для своїх політичних цілей. А з точки зору нацбезпеки це дуже небезпечні ігри. Це небезпечні ігри з точки зору захисту інформаційного поля України.

Тому чи буде прийнято законопроєкт, чи ні — не можна ставити це питання фракції з 27 людей. Це питання до фракції з 236 людей і до керівництва ВР. Проблема існує, все це визнають, і ніхто нічого не робить.
 
Ірино Володимирівно, в інформаційному просторі все частіше підіймається питання можливих виборів в Україні. На Вашу думку, чи реалістично в умовах війни проведення президентських виборів. Як Ви оцінюєте політичні шанси можливих кандидатів, зокрема Валерія Залужного?

По-перше, я не належу до популістів. Я державна діячка і реалістка. До повоєнних виборів, до перших виборів в Україні після такої великої важкої війни буде величезна увага. Вони мають бути визнані суспільством і світом. Вони мають бути демократичними. Вони мають бути такими, щоб не було ніякого громадянського вибуху чи недовіри суспільства чи світу. На них має бути велика делегація міжнародних спостерігачів.

Це зараз можна забезпечити в умовах гарячого конфлікту? Ні. У виборах мають право мати військові. Зараз у нас що, армія складе зброю і буде брати участь у виборчих дебатах і в зустрічах кандидатів з виборцями? Ні. Тому питання ж не "коли?", а питання "як?".

Зараз мені здається, дуже важливо зосередитись на питаннях війни, тому що перші повоєнні вибори вони дуже пов'язані з питанням миру. Наша команда живе допомогою фронту, і я ні про що інше зараз говорити не буду, і це істинна правда. Надто дорога ціна платиться за збереження української державності.

Я б хотіла, щоб вибори проходили, і ми маємо все для цього робити, в демократичній Україні, щоб це були українські вибори. Я пишаюсь, до речі, тим, що наша команда забезпечила демократичні вибори в 2014, 2015 і 2019 роках. І вибачте, будь ласка, треба вміти виграти вибори, це правда, але гідно програти і гідно передати владу — це величезний виклик. Я пишаюсь, як наша команда це зробила. Це є дійсно європейськість, це є дійсно демократія.

Я не знаю, коли будуть наступні вибори. Єдине, що я бажаю нинішній владі, взяти найкраще від попередників, в тому числі забезпечити проведення чесних, прозорих, демократичних виборів. А хто буде балотуватися — це питання, яке сьогодні точно не на часі. Прийде час — будемо дискутувати.

Наостанок хотіла б з Вами поговорити про наших військових і їхні родини. В умовах війни саме вони несуть найбільший тягар і потребують найбільшого захисту. Які, на Вашу дуку, пріоритетні законодавчі зміни для соціального захисту військових та їхніх родин потребують ухвалення найближчим часом?

Не може бути у нас мобілізація тільки в силовий спосіб, має бути і заохочення. Заохочення — це збільшення фінансування, це посилення захисту, тому що через надання більш сучасної зброї, через амуніцію, це збільшення і посилення тренінгів, навчання, це терміни служби. Всі ці речі очевидні.

До речі, уряд обіцяв свій законопроєкт по терміну служби вже 1,5 роки. Зараз Шмигаль, який це обіцяв, сьогодні він міністр оборони. Але знаєте, нинішня влада ставиться до українців як до рибок гуппі. От плавають вони в акваріумі, їх трошечки погодували кормом, вони собі пливуть, хвостиками і плавничками дриґають і забули вже, що їм говорили і обіцяли. Ну вибачте, українці не рибки гуппі, тому все, що Рада обіцяє, вона має виконувати, вона має звітувати про свої обіцянки. І в першу чергу перед армією. 

Читайте Comments.ua в Google News