Ексклюзив Композитор Євген Хмара: Коли знімали кліп в Альпах, нам довелося підняти рояль на саму вершину гори

Фото: з архіву Є. Хмари

Євген Хмара став відомим на всю країну в 2012 році, вийшовши у фінал телешоу "Україна має талант". Потім були Х-Фактор (акомпанував учасникам проекту), виступи на різних майданчиках, у тому числі за кордоном. Між тим, свою першу композицію він написав у 7-річному віці. 

На даний момент на рахунку композитора, який народився в сім'ї залізничника і педагога, і не має вищої музичної освіти (музичну школу він закінчив, а з 2005 року по 2010 рр. навчався в Українській академії бізнесу і підприємництва) – 5 музичних альбомів і співпраця з зірками українського та світового шоу-бізнесу.

Євген підкорює не тільки грою, але й позитивом, часто виступає на державному рівні в Європі, Китаї, США, Близькому Сході. Він також організовує благодійні концерти для дітей з обмеженими фізичними та розумовими можливостями (адже "музикотерапія" позитивно діє на здоров'я у всіх сенсах). Крім того, в рамках свого проекту Open Ukraine грає на фортепіано у різних місцях нашої країни, привертаючи увагу людей до мальовничої природи України. А в рамках музичного перформансу Public Piano тішить мелодіями в аеропортах і на вокзалах – за кордоном та в Україні.

У 2016-му Євген одружився на співачці Дарині Ковтун (сценічний псевдонім Odara). У пари є трирічний син Микола і донечка Вірочка, якій йде другий рік.

Розмова у нас вийшла теплою,  навіть мелодійною і дзвінкою – як музика Євгена і зірки, до яких він любить спрямовувати погляд.

"Соціум намагається нав'язати думку, що музика – не для хлопців, що це не серйозно"

– Євгене, коли і чому Ви зайнялися музикою?

– Коли ти дитина, навряд чи взагалі багато розумієш... Є речі, від яких ти отримуєш задоволення, які відгукуються в твоїй душі – це головне. Такою  з самого дитинства для мене була музика. Мене віддали в музичну школу за моїм бажаннюм. Першим музичним інструментом були барабани. Але оскільки ударної установки вдома не було, тато змайстрував для мене барабани з порожніх банок з-під клею ПВА.

Далі був майже іграшковий інструмент "металофон". На ньому я почав підбирати перші мелодії на слух, граючи чайними ложками. Ну а вже потім мені знадобилося фортепіано, яке на той час купити було дуже складно, так як грошей не було зовсім. Але завдяки якимось позиченим-перепозиченим коштам у мене з'явилося піаніно "Україна", яке донині стоїть у моїх батьків.

– Як зрозуміли, що музика – саме те, чому Ви маєте намір присвятити життя?

– Складно відповісти, коли я зрозумів, що це моє призначення... Душа моя завжди це знала, а мозку доводилося не раз доводити. Адже соціум намагається нав'язати думку, що музика – не для хлопців, що це не серйозно. Але зараз я щаслива людина, яка займається улюбленою справою. Для мене це головне.

Якщо займатися музикою професійно, то, безумовно, необхідно мати базову освіту. Так само як, приміром, не навчившись підтягуватися на турніку або віджиматися від підлоги, ти не станеш видатним спортсменом. Так і в музиці: не навчившись грати гами або етюди, ти не станеш професійним музикантом. Ну а далі – це завжди вибір.

В моєму випадку сталося так, що у мене немає вищої музичної освіти, моя вища освіта – економічна. Тим не менш, це жодним чином не заважає мені бути професійним музикантом. І ті прогалини у професійній освіті, які у мене є, я доповнюю за допомогою самовчителя, самопізнання, вивчення якихось моментів під час записів шляхом досвіду, під час репетицій, і так далі.

– Де довелося працювати: як в музичній сфері, так і поза нею?

– Розповім про свою першу роботу. Мені тоді було 15, і я вчився у школі. Це був меблевий центр, де потрібно було грати по сім годин на добу з понеділка по п'ятницю. Клієнтів таким чином заманювали по гвинтових сходах на 4-й поверх, де сидів молодий піаніст і грав на білому роялі, котрий стояв на скляній підлозі.

Далі пішли ресторани і готелі, де я грав з ранку до пізньої ночі. Я набирався досвіду і накопичував якісь заощадження, які інвестував у музичні інструменти і у свої перші музичні альбоми.

Є в моєму житті і досвід роботи морозивником (посміхається). Так-так, майже кондитером. Це був просто інтерес спробувати в житті щось ще, окрім музики. Так, за 9 місяців роботи я зробив кілька тонн морозива, придумав навіть кілька видів нового, і з почуттям виконаного обов'язку повернувся в музику.

– Як народжується музика? Це робота, чари, або і те, і інше?

– Народження музики – це чаклунство. Як вона приходить — я так і не зрозумів. А ось створення цієї музики: щоб вона набула вигляду, зазвучала у супроводі сплетеного танцю музичних інструментів – це вже робота. Над першим альбом я працював, мені здається, все життя. І коли ти тримаєш в руках альбом, це відчуття, котре можна порівняти з дитиною, яку ти вперше береш на руки. Завжди хочеться, щоб новий альбом був кращим за попередній. Але ти розумієш, що кожен альбом – інший. Адже я змінююся, стаю старшим, і це відображається в музиці.

– Чи виконують написані Вами композиції українські або закордонні артисти?

– З виходом нот в минулому році я все більше спостерігаю, як мою музику виконують різні люди. Частіше – за кордоном. Наприклад, мене вразила ситуація, коли хлопець з Японії на звітному концерті в консерваторії зіграв мою композицію "When She Slept".

– Опишіть найбільш незвичайні випадки створення композицій. Може, були якісь незвичайні місця?

– Найнесподіваніше місце для створення композиції – сон. До мене прийшла уві сні не одна композиція, і в цьому стані найважливіше – цей сон не забути. Музика – це потік, до якого іноді вдається підключитися, але процес цей неконтрольований.

– Які виступи Вам особливо запам'яталися і чому?

– Кожен виступ – особливий. Я прекрасно пам'ятаю свій перший вихід на сцену шоу "Україна має Талант". Це було неймовірне відчуття, коли я вперше показав свою музику такій широкій аудиторії.

Пам'ятаю свій перший сольний концерт.

Я як сьогодні пам'ятаю перший вихід на сцену з лідером групи "Space" Дідьє Маруані. Кожен концерт в кожному новому місті чи країні – особливий, тому що глядач завжди різний. Концерт – це обмін енергією між артистом і глядачем. А ще, на мою думку, – це ретрансляція Всевишньої енергії через музику. Саме тому я вірю в зцілення музикою, саме тому запис ніколи не зрівняється з живим перформансом.

"Після появи дітей музика стала іншою, більш виваженою і серйозною"

– Розкажіть історію своєї зустрічі зі співачкою Дариною Ковтун, яка стала Вашою дружиною. Вас звело телешоу "Х-Фактор",  чи ви знали один одного раніше?

– Багато людей, які не знають нашої історії, вважають, що нас звів Х-Фактор. Але насправді нас звів двір у Києві, де ми разом росли. Так, ми відвідували одну загальноосвітню школу і одну музичну школу. Але ми не ходили туди разом, так як Даша молодша за мене на три роки. Ми там просто бачилися і в якийсь момент стали дуже близькими друзями.

Ми росли разом, знали один про одного абсолютно все, але у нас ніколи не було ані почуттів, ані симпатій по відношенню один до одного. І ніхто не розглядав один одного як можливу пару.

На Х-Факторі ми були як і раніше друзями і на той момент мали стосунки з іншими молодими людьми. Але потім настав якийсь момент (це сталося не так давно, всього 4 роки тому), коли і я і Даша зрозуміли, що ми – найближці чоловік і жінка один для одного, і що більше нікого ближче бути не може.

Так, усе відбулося спонтанно. І дуже швидко з'явився син Микола, а ще пізніше – донька Віра. Ось так і живемо (посміхається).

– Як уживаються дві творчих людини? Як долаєте розбіжності, гасите конфлікти?

– Насправді це важливо, коли у людей схожі інтереси. Музикант/артист – це сутність досить дивна... І мені здається, було б важко уживатися з людиною, у якої абсолютно інші інтереси, яка не розуміє багатьох творчих процесів.

У нас повна гармонія. Зараз Даша в декретній відпустці, і за цей час вона встигла написати багато прекрасних пісень, які вже починають виконуватися в світі. Перші пісні прозвучали на моєму крайньому концерті в Жовтневому Палаці і в подальшому Всеукраїнському Турі. Але зараз ми вже дуже серйозно розглядаємо питання альбому, І хочеться вірити, що до кінця літа/середини осені вже вийде перший альбом Даші, але це вже буде не Даринка Ковтун, а співачка ODARA. Це такий сценічний псевдонім, який ми придумали. Він дуже резонує з Дашею, з її внутрішнім станом. І я впевнений, що скоро український слухач зможе почути ці пісні і на радіо, і на концертах.

– Чи робили Ви з дружиною один одному музичні подарунки?

Звичайно! Останній подарунок був від мене. Це нова пісня, яку Даша тільки-тільки написала. Я дав її музикантам на аранжування. І в рамках Всеукраїнського туру, на концерті у Львові, Даша заспівала за планом дві своїх пісні, а потім я сказав їй, що будемо виконувати третю. Вийшли гітаристи і ми заакомпанували Даші абсолютно нову пісню. Вона була в шоці, для неї це, правда, був сюрприз.

– Дарина зізналася, що у неї з народженням дітей відкрився композиторський дар. А Ви відкрили щось нове в собі з появою Миколи і Віри?

– Безумовно, діти дають дуже багато. І якщо порівнювати ту музику, яка була до дітей, і ту, яка є зараз, то вона зовсім різна. Вона стала більш виваженою, більш серйозною. Безумовно, сім'я дає дуже багато. І Даша – це великий тому доказ. Вона взагалі не писала музику до появи дітей, а зараз, повторюся, ми вже працюємо над виходом першого альбому.

Я також працюю над своїм п'ятим альбомом. Переносив його багато разів, але зараз розумію чому: цій музиці потрібно стати ще трішечки іншою, щоб зазвучати з новим шармом. Але альбом обов'язково вийде, і це буде  найсімейніший альбом у моєму житті.

– Чи є у Ваших дітей улюблені мелодії "від тата" або пісні "від мами"?

– Так, звичайно, вони є. І син, і донька обожнюють мою композицію Chance Meeting, вони наспівують її кожного дня по багато разів. А улюблена композиція дружини – це "Ау" і "Жива вода". Особливо, "Живу воду" добре співає старший, а молодшенька підспівує  своєю мовою...

З грудня – 2019 за березень-2020 проходив Ваш концертний тур по Україні. Були якісь несподіванки, якісь казусні або екстремальні ситуації?

– Це був найдинамічніший тур в моїй музичній кар'єрі. Його "родзинкою" став мій старший син Микола, який весь час був у компанії з музикантами. Під час концерту в Харкові він спочатку підійшов до барабанщика, потім перемістився до бас-гітариста, ну а закінчилося все тим, що він взяв у мене з рояля мікрофон і почав співати разом з залом "Червону Руту". І так тривало практично на кожному концерті.

– Чим займалися під час карантину? Наскільки він відбився на Ваших планах?

– Карантин на них не міг не відбитися. І ця ситуація – прямий доказ вираження "Хочеш розсмішити Бога – розкажи Йому про свої плани". Насправді я намагаюся з благісю переживати цей період. Це можливість більше часу проводити з сім'єю, насолоджуватися природою рідної України і писати нову музику.

Частину карантину ми провели з родиною в Полтавській області, де живе дідусь Даші. Я перевіз туди все необхідне для своїх хобі: телескоп, САП дошки і дрон. Фотографував зоряне небо і "ловив" блискавці, звичайно, на фотоапарат. Коли б у мене ще з"явилася така можливість? Карантин подарував дуже сильні нові мрії – це свій будинок, земля, по якій могли б бігати мої діти.

– А взагалі, які у вас хобі? Чому могли б із задоволенням присвятити вільний час?

– Перше, про що хотілося б розповісти – це астрономія. Колись у дитинстві бабуся подарувала мені підзорну трубу, за допомогою якої я самостійно знайшов у небі Сатурн, Юпітер, Венеру, Марс, довго спостерігав за Місяцем. Також кожен день конспектував розташування супутників Юпітера, мені це завжди дуже подобалось. І коли я заробив свої перші гроші, то, в першу чергу, купив собі великий телескоп. Через цей телескоп я навчився робити астрофотографії і дуже довго цим захоплювався.

Ще в дитинстві я цікавився авіамоделюванням, дуже любив робити своїми руками якісь моделі літаків і поїздів, клеїв з картону.Також я збираю монети, наші гривневі монети, які випускає  НБУ: 2 грн., 5 грн, 10 грн.

Зі спортивних активностей – це САП дошки, на які поставив мене мій друг.

Також не можу не згадати про авіацію, це теж хобі. В дитинстві весь свій вільний час замість "Контрстрайка" я проводив за авиісимуляторами, відпрацьовував злети і посадки, "літав" з Києва в Шарм-ель-Шейх, Шарм-ель-Шейха – в Париж, і так далі, і тому подібне...

"Якщо говорити про українську естраду, то, напевно, простіше назвати тих, з ким я не працював"

– Відомо, що Ви нагороджені премійєю Голлівудської імпровізаторів, а також маєте міжнародне звання Yamaha Artist. Що це за премія і звання? Як і за що Вас нагородили? Хто зі знаменитостей їх отримував?

– У нашій країні народився відомий у всьому світі композитор Дмитро Тьомкін, який 22 рази номінувався на "Оскар". У 2013 році проходив фестиваль, який підтримувала вдова пана Тьомкіна. Тоді я отримав 1-шу премію, і мені було присвоєно диплом Голлівудського зразка.

Хотів я отримати Оскар за озвучку фільму своєю музикою? Звичайно, так! Але будь-яка нагорода – це всього лише нова сходинка в житті. На мій погляд, головна нагорода для композитора, артиста – це коли твоя музика звучить і збирає повні зали.

Yamaha Artist – це престижний титул, компанія Yamaha надає його відомим музикантам, які вважаються віртуозами у своїх інструментах або жанрах. Цей титул отримували Елтон Джон, Джастін Тімберлейк, Пол Маккартні, Стіві Уандер і багато іншіих світових знаменитостей.

Що стосується мене, Yamaha давно придивлялася до моїх концертах, і в якийсь момент представники компанії прилетіли в Україну на моє шоу "Колесо Життя", після чого було прийнято рішення надати мені цей статус.

– З ким із артистів Ви співпрацювали (співпрацюєте)? Як до цього прийшли? Які з цих виступів особливо запам'яталися?

– Якщо говорити про українську естраду, то, напевно, простіше написати про тих, з ким я не працював (посміхається). З перших концертів у мене є традиція – запрошувати в гості на концерт виконавців. Так, моїм першим гостем став Дідьє Маруані.

Коли я був зовсім дитиною, ми виступали разом на фестивалі "Таврійські ігри" в 2001 році. Десь у 2008-му я дав обіцянку Дідьє, що коли буде мій сольний концерт, він стане моїм першим гостем.

У 2015-му я дотримався свого слова.

Другим гостем був мій друг Олег Скрипка, з яким ми зробили не один проект. У більш нових шоу на сцену виходили Злата Огневич, TAYANNA, Олег Вінник, Слава Камінська.

Це я перерахував тих артистів, які ставали частиною моїх концертів.

З останніх колаборацій мені особливо запам'ятався спільний кліп з дивовижною Славою Камінською, яка дуже тонко відчуває музику! А з незвичайних виступів я б назвав виступ з групою KAZKA на "Вечір Прем'єр з Катериною Осадчою".

– З ким хотіли б співпрацювати і чому?

– Я б дуже хотів співпрацювати зі Стінгом. Дивовижний артист, здатний робити складну музику, доступну для більшості. Я б дуже хотів зіграти дуетом на двох роялях з Людовіко Ейнауді (посміхається).

– В одному з інтерв'ю Ви зізналися, що можливий дует з однією з найбільш відомих зірок українського шоу-бізнесу – Олегом Винником. Що це буде? Чи співпрацювали Ви раніше?

– З Олегом Винником ми виступали на моєму шоу "30", яке проходило 17 грудня 2018 року в Палаці "Україна". Ми домовилися, що це буде сюрприз для публіки і не заявляли артиста в рекламній кампанії. І це дійсно був сюрприз для всіх. Олег вийшов вже на "біс" і виступив у супроводі 80-ти осіб оркестру і хору. Це було неймовірно! Олег – прекрасний музикант і людина. Він вміє співати серцем, і це – його головна "зброя".

– Серед Ваших кліпів є "Піаніст в місті-примарі", присвячений Прип'яті. Як виникла ця ідея? Як відбувалися зйомки?

– Це частина нашого проекту "Open Ukraine by Music". У той час ще не було серіалу "Чорнобиль", і ця тема була такою популярною, як сьогодні. Цим музичним відео я хотів розповісти про трагедію, яка сталася на нашій планеті. Що помилка однієї, або кількох людей може призвести до глобальних катастрофічних наслідків, котрі здатні переписати хід історії. На сьогодні є країни, які продовжують демонструвати свої м'язи і  міць, погрожуючи зброєю. Такі ситуації, як Чорнобильська катастрофа, повинні стати нагадуванням "Never Again..."

– Зйомки якого кліпу (і в яких проектах) були найбільш складними, і чому?

– Зйомки – це завжди весело і часто нелегко. На сьогодні найбільш складною зйомкою була поїздка до Австрії, де ми знімали кліп в Альпах. Нам довелося підняти рояль на саму вершину гори, і вже там пересувати його по різних локаціях кілька разів. Кліп поки ще не готовий, тому більше поки що розповісти не можу, створю трохи інтриги (посміхається). Кліп буде дуже видовищним і красивим.

"Почути мій спів можна тільки тоді, коли я співаю колискову дітям"

– Україна – одна із лідерів у інтелектуальному піратстві. У тому числі щодо безкоштовного скачування музики. Чи стикалися з подібними проблемами? Як цьому протистояти як на особистому, так і на державному рівні?

– Так, ми лідери у інтелектуальному піратстві, але ми також лідери інтелектуальної власності взагалі в світі. У нас – одні з кращих IT-шників, у нас чудові музиканти, які працюють по всьому світу. І, на жаль, керівники країни цього не цінують і не хочуть це примножувати і переводити в правильний патріотизм – коли люди будуть пишатися нашими героями.

З приводу піратства, звичайно, я стикаюся з цим постійно... Ми всі, частково, цим користувалися, і користуємося. Але на сьогодні я завжди намагаюся купувати якісь професійні програми, які мені потрібні, а також оплачувати фільми, які хочу подивитися. З приводу музики, тепер є альтернатива – Apple Music. Я вважаю, що це суперрішення, коли в потоковому режимі ти можеш слухати будь-яку музику.

Я знаю точно, що з моменту виходу мій альбом "Казка" (це було через рік після моєї появи на шоу "Україна має талант") в цілому, разом з YouTube, було завантажено більше мільйона разів. В принципі, якщо б це все було офіційно, так як це відбувається в Європі, то я міг би отримати золотий диск.

– Ви самі не співаєте на сцені, зізнавшись в одному з інтерв'ю, що кожен повинен займатися своєю справою. Але у домашній обстановці, у колі друзів, бували випадки в стилі – "Ща спаю..."? Співали?

– Повторю свою улюблену фразу, що кожен повинен займатися своєю справою. Почути мій спів можна тільки тоді, коли я співаю колискову дітям. Все! Це максимум, правда. Я не люблю співати, не знаю, чому так сталося в моєму житті, але я, правда, не люблю це робити, і роблю це погано. І я б точно не хотів, щоб це хтось чув поза моєї сім'єю.

– Розкажіть про музичний перформанс Public Piano, в рамках якого Ви граєте на роялі в публічних місцях: в аеропортах, на вокзалах, за кордоном і в Україні. В яких країнах (містах) вже пройшли такі акції? Як реагують люди?

– Одразу згадався інцидент, який стався, коли ми робили перший Public Piano. Це відбувалося в Києві, на Михайлівській площі. Потрібно було отримати багато дозволів від міської влади на проведення подібного виступу. Два з трьох я отримав, а третє не вдалося. Але, як говориться, махнув рукою на бюрократію... Ми привезли білий рояль, поставили його посеред площі. Суть цієї акції було просто грати на фортепіано для мешканців столиці, для гостей, для людей, які приїхали погуляти по центру Києва. Але вже через годину мого виступу приїхало багато поліції, почали погрожувати. В кінцевому підсумку, якимось чином, ми дуже швидко сховали рояль у вантажну машину, і це так нічим і не закінчилася.

В принципі, можна було б доповнити свою біографію розповіддю про те, що якось я сидів у "мавпятнику" через гру на фортепіано на центральній площі Києва. Але цього не сталося – і Слава Богу!

А взагалі – цікавий досвід грати в різних країнах на фортепіано, які зустрічаються в аеропортах, на вокзалах. І аеропорти і вокзали – це ті місця, де знаходяться не тільки місцеві жителі, але й приїжджі з інших країн. Відбувається велике перетинання культур. Виконуючи музику, ти на 100% розумієш, що це міжнародна мова, яку розуміють абсолютно всі, у будь-якому куточку світу. В цій музиці немає слів, і мені здається, що це головна перевага інструментальної музики.

На сьогодні в мене вже десяток подібних виступів. І частина з них принесла мені певну популярність у світі: один з них набрав більше 60 млн переглядів на YouTube, інший – більше 10 млн переглядів, і багато відео, які набрали більше 1 млн переглядів.

– Як виникла ідея проекту Open Ukraine Music by, в рамках якого Ви граєте на фортепіано у різних місцях нашої країни, показуючи їх красу?

– Ідея народилася у мене дуже давно. У нас шалено красива країна, і про це так мало знають люди за кордоном. Перше відкриття до мене прийшла, коли ми записали відео недалеко від Одеси, в місті Коблево. Коли я його опублікував, почали приходити безліч повідомлень від закордонних фанатів із питаннями: "А де це? Це Португалія? Штати?" А це була Україна.

І після цього відео я чітко зрозумів, що буду продовжувати знімати по максимуму в Україні. І через музику, через свою творчість буду показувати красу своєї країни, яку я дуже люблю.

Нагадаємо, в ексклюзивному інтерв'ю для порталу "Коментарі" співачка ALYOSHA згадала, наскільки складним для неї був період участі в Євробаченні, поділилася секретами гармонійних стосунків у родині та розповіла, які плюси змогла витягти з карантину.

Читайте Comments.ua в Google News