Валерія Лутковська: Прийняття законопроекту №8371 скоріше стане проблемою для вступу України до Європейського Союзу

Законопроект №8371 може перешкодити Україні на шляху до Європейського Союзу

Законопроект №8371 (Про заборону УПЦ)  знаходиться у Верховній Раді між першим і другим читанням. За словами Голови ВРУ Руслана Стефанчука зараз для його прийняття не вистачає голосів. Одна з причин – різне трактування сфери впливу цього документу і, головне, наслідків які може спричинити його прийняття.  

Ми зустрілися із уповноваженим ВРУ з прав людини (2012-2018 рр.), Заслуженим юристом України Валерією Лутковською аби поговорити про цей проект закону.    

Багато хто вважає, що законопроект № 8371 "Про заборону УПЦ" порушує конституційні права людини. Яка ваша оцінка?

Для відповіді  на це питання давайте проаналізуємо проект Закону №8371 і Конституцію України. І пропоную почати з Основного Закону України. Зокрема, частина перша статті 35 Конституції визначає, що таке релігійна свобода:  "Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність". Частина друга цієї ж статті встановлює, що це право не є абсолютним, тобто може підлягати виправданому втручанню з боку держави: "Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей".

Перелік підстав для втручання держави в право на релігійну свободу в Конституції України є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Давайте тепер повернемось до проекту Закону, що обговорюється. Я читала порівняльну таблицю, підготовлену до другого читання, відповідно, посилатимусь на цей текст. І одразу в преамбулі проекту знайшла таке положення: "ґрунтуючись на засадах статті 35 Конституції України, статей 9 та 11 Європейської конвенції з прав людини, що передбачають права на свободу совісті, релігії та об’єднання у релігійні організації і можливість обмеження відповідних прав законом в інтересах національної або громадської безпеки, захисту прав і свобод інших осіб (…)". Перше, що кидається в очі, це наявність, з одного боку, посилання на статтю 35 Конституції, а з іншого – розширення положень Конституції. Не містить Конституція України права держави втручатись в релігійну свободу в інтересах національної безпеки! До речі, так само, як і не містить такого права частина друга статті 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Чи є таке розширення підстав для втручання порушенням конституційних прав? Так, однозначно. Не може преамбула проекту Закону, яка має визначати подальше правове регулювання, містити норму, яка не відповідає Конституції України, хоча й  посилається на неї. Цей приклад лише один, перший, який кидається в очі до початку грунтовного аналізу, але досить яскраво демонструє, яка маніпуляція відбуватиметься в подальшому тексті.    

Прихильники законопроекту стверджують, що цей законопроект лише обмежує вплив РПЦ на Україну. Судячи з численних справ порушених СБУ (їх понад 70) проти духовенства УПЦ із звинуваченнями у держзраді, проблема таки існує. Як варто виходити з цієї ситуації?

Відповідь на це питання дає інший нормативно-правовий акт України, який варто знати кожному, в тому числі й народним обранцям. Цей нормативно-правовий акт має назву Кримінальний кодекс України. Він містить безліч статей, які визначають підстави для кримінальної відповідальності, серед яких і державна зрада, і посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, і колаборційна діяльність, і пособництво державі-агресору тощо, але є одна особливість. Така відповідальність є індивідуальною. Як це розуміти? Не можна звинуватити, наприклад, в колаборційній діяльності всю категорію населення, наприклад, всіх державних службовців. Але можна притягнути до відповідальності ту конкретну особу, яка вчинила дії, що становлять склад кримінального правопорушення. Аналогічна історія вже була розглянута Європейським судом з прав людини в справах, які стосувались славнозвісної люстрації. Це справа "Полях проти України", з перекладом можна  ознайомитись на сайті Верховної Ради України. Європейський суд виступи категорично проти того, щоб відповідальність за дії попередньої влади була покладена на всіх державних службовців відповідного рівня, які були на посадах у відповідний час, запропонувавши вихід у визначенні індивідуальної відповідальності. Власне, такий вихід має Україна й зараз: якщо хтось дозволяє собі виправдання дій з боку держави-агресора або будь-яким іншим чином сприяє державі – агресору, він має бути притягнутий до відповідальності, і в цьому я не маю сумнівів. Чи мають бути за дії конкретної особи покарані всі віряни або священнослужителі конкретної церкви? Моя відповідь однозначна – ні.   

В разі прийняття цього Закону, що ризикує отримати Україна в міжнародних відносинах?

Відповідь на це питання лежить на поверхні, якщо хоча б трохи знати про ті вимоги, які Україна вже має виконувати, приєднавшись до міжнародних організацій, наприклад, таких, як Рада Європи, а також про ті вимоги, які має виконати Україна для вступу в міжнародні організації, наприклад, в ЄС. 

Рада Європи, членом якої Україна вже є понад двадцять років, має своїм основним принципом захист прав людини, серцем якого є Європейська Конвенція з прав людини. Я вже говорила раніше, що проект Закону містить посилання на статтю 9 Конвенції, але, на жаль, спотворює її букву і дух. Відповідно, прийняття такого Закону матиме наслідки для держави, і ці наслідки будуть негативними.

Що ж стосується вступу до Європейського Союзу, що є безумовним запитом українського суспільства, то не секрет, що однією з вимог для вступу України до цієї організації є створення системи захисту прав людини. У мене складається враження після ознайомлення з проектом Закону, що обговорюється, що цей проект аж ніяк не сприятиме виконанню цієї вимоги. Відповідно, прийняття цього проекту скоріше стане проблемою для вступу до Європейського Союзу, що точно не відповідає очікуванням українського народу. 

З якими базовими нормами європейського законодавства може вступити в конфлікт цей законопроект в разі його прийняття? 

Основний документ, який з часів закінчення Другої світової війни визначає обсяг прав людини на Європейському континенті, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, один з небагатьох міжнародних документів, який має назву "живого організму", оскільки може розвиватись паралельно із розвитком європейського суспільства.  Як я казала раніше, Конвенція містить, як і Конституція України, право на релігійну свободу. Це стаття 9 Європейської конвенції. І так само,  як  і Конституція України, Конвенція не передбачає, що це право є абсолютним: держава може втрутитись в реалізацію цього права при дотриманні умов, визначених в частині другій цієї статті: "Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб". При цьому маю звернути увагу, що втручання з боку держави буде виправданим при дотриманні всіх перелічених умов: втручання має бути передбачено законом, має відповідати визначеній меті і має бути необхідним у демократичному суспільстві.  Тільки тоді Європейський суд з прав людини, який єдиний має право визначати, чи було порушення прав людини з боку держави, може виправдати втручання. 

Які ви бачите базові порушення, на які може зважати ЄСПЛ?

Кожна справа є унікальною і Європейський суд оцінюватиме кожну заяву з огляду на конкретні обставини, але певні перспективи можна визначити вже зараз. Як я згадувала,  втручання з боку держави може бути виправданим, якщо воно передбачено законом. Але це не означає, що будь-який нормативний акт може задовольнити Європейський суд при аналізі дій держави. До закону Європейський суд має особливий підхід: нормативно-правовий акт, на підставі якого відбувається втручання (не тільки в право на релігійну свободу, але й в інші неабсолютні права), має бути чітким і перебачуваним, тобто давати можливість особі, щодо якої він буде застосований, передбачити наслідки своїх дій. Давайте повернемось до  проекту Закону, що обговорюється. Чи можна сказати, що проект містить всі необхідні механізми, щоб втручання було передбачуваним? Чи містить проект зрозумілі і застосовні визначення? Чи містить проект пояснення, чому має змінюватись, наприклад, процедура розгляду адміністративних справ щодо визначених релігійних організацій? На мій погляд, ні. При цьому зверну увагу, я говорю лише про один аспект проекту Закону , про умову законності втручання.     

Як ви оцінюєте перспективи звернень до ЄСПЛ?

Однозначно можу сказати, що перспективи звернень до Європейського суду є.

І це матиме значні наслідки для держави. В разі якщо ЄСПЛ констатує порушення права на релігійну свободу, держава, як і по іншим рішенням Європейського суду про порушення прав людини, повинна бути здійснити щонайменше такі заходи: сплатити суму справедливої сатисфакції з державного бюджету (по суті – з кишені кожного українця), відновити порушене право заявника настільки, наскільки це можливо, а також здійснити заходи загального характеру (дуже умовно- зробити так, щоб більше аналогічні заяви до ЄСПЛ не потрапляли), тобто знову змінити законодавство.  Саме тому аналізувати питання щодо відповідності закону стандартам захисту прав людини потрібно на стадії  проекту, щоб не наразитись на негативні наслідки в подальшому.

Чи може допомогти вирішити проблему оцінка законопроекту Європейською комісією "За демократію через право" (Венеційською комісією)?  

Безумовно. Як раз тому, що кожна держава дбає про свій імідж, про свою репутацію держави, що захищає права людини, була створена ця організація,  яка на найвищому професійному і експертному рівні  може проаналізувати той чи інший проект закону і надати свій висновок щодо наслідків його застосування з точки зору дотримання прав людини. Маю зазначити, що висновками Венеційської комісії користуються практично всі держави – члени Ради Європи, серед яких завжди була й Україна, що дозволяло запобігти значним негативним наслідкам в сфері дотримання прав людини. Думаю, що зараз, на стадії підготовки проекту Закону до другого читання, найбільш вдалий час для такого звернення, в результаті чого ми отримаємо висновок, який буде певним дороговказом українським політикам.   

 

Читайте Comments.ua в Google News