Річниця АТО: оцінка подій через 6 років і прогноз щодо Донбасу

Шість років тому, 14 квітня 2014 року, розпочалася антитерористична операція (АТО) в Донецькій і Луганській областях. Сьогодні це – операція Об'єднаних сил (ООС). Експерти розповіли виданню "Коментарі" про головні перемоги і поразки цих років, а також оцінили перспективи врегулювання конфлікту.

"Нинішня патова ситуація може вилитися лише у замороження конфлікту"

Аналітик українського Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков вважає головним успіхом те, що вдалося звільнити дві третини території Донецької і Луганської областей.

"У травні, червні та на початку липня 2014 року Україна фактично не контролювала ці території. І те, що їх вдалося відбити, як і бажання Росії побудувати "Новоросію" – безумовно, перемога, – вважає Микола Бєлєсков. – Свою роль зіграли і спецслужби, що придушили підривну діяльність агресора. І добровольці з волонтерами. І військовослужбовці. До позитивів я б відніс і те, що наша не найбагатша держава, яка важко виходила з кризи, продовжує тримати на Донбасі 10 сухопутних бригад. Логістика, забезпечення, ротація, обслуговування, тренування – це все коштує дорого. І я вважаю досягненням, що це триває".

Поразкою аналітик вважає те, що не вдалося втілити в життя початковий план – вийти на кордон, закріпитися там.

"На жаль, у нас не було тоді не просто досить потужної військової машини, але і фактично просто військової машини, – пояснює експерт. – Так що російська інтервенція в серпні поставила всіх в патову ситуацію. Ми не можемо звільнити свої території військовим шляхом. Але і РФ не наважується йти далі, побоюючись ескалації. Те, що справжню кількість жертв з боку окупантів досі приховують, говорить про неготовність росіян визнавати – скільки вони насправді втратили (і втрачають) на Донбасі".

В короткостроковій і середньостроковій перспективі нинішня патова ситуація може, на думку Миколи Бєлєскова, вилитися лише в замороження конфлікту.

"Росія повинна зрозуміти, що цей конфлікт не відповідає її інтересам. Але ми не можемо її підштовхнути до цього в короткостроковій і середньостроковій перспективі, – підкреслює аналітик. – А в довгостроковій здатні – ефективним військовим будівництвом, зміцненням наших збройних сил. Якщо ціна гіпотетичного нового наступу буде для агресора велика, а статус-кво невигідний, РФ може "включити задню". Поки ж кращий варіант – "заморожування". Але і на це потрібні певні дипломатичні зусилля, яких поки не видно. Тож ситуація, схоже, залишиться в нинішньому стані: конфлікт низької інтенсивності з періодичними перестрілками і жертвами з обох сторін".

"Українська армія стала заручником ігор вищого військово-політичного керівництва"

Співголова Громадської ініціативи "Права Справа", історик, юрист Дмитро Снєгирьов також вважає перемогою звільнення більшої частини Донбасу. Причому без видимих руйнувань в Луганській області були взяті Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Попасна. В результаті основна частина промислового потенціалу залишилася на підконтрольній території.

"Найвідоміші поразки – Іловайськ (серпень-2014), здача Донецького аеропорту наступної зими, здача Дебальцевого (лютий-2015). Замовчується трагедія під Лутугиним (Луганська область) у другій половині серпня 2014 року, коли почався наступ російських військ. Пройшла танкова колона, яку чомусь українська розвідка не помітила. Після цього почався наступ росіян разом з місцевими бойовиками на Луганський аеропорт, оточення та знищення колони ВСУ в районі Лутугиного. За кількістю загиблих це може бути прирівняне до Іловайської трагедії, де за різними даними загинуло, поранено і взято у полон сотні захисників України", – підкреслює експерт.

На думку Дмитра Снєгірьова, українська армія, маючи всі можливості для визволення Донбасу, стала заручником ігор вищого військово-політичного керівництва.

"Приміром, так і не була дана відповідь на питання, чому фактично заблокований Луганськ не був узятий ВСУ. Чому колону гіркінців пропустили зі Слов'янська в Донецьк. Чому численні попередження про підготовку вторгнення росіян залишилися без уваги", – зазначає експерт.

Як наслідок воєнних поразок України після вторгнення військ РФ був укладений "Мінськ-1". А потім ще більш тяжкий для нас "Мінськ-2". Після цього, зазначає Снєгірьов, почалася так звана позиційна, окопна війна. Зіткнення характеризувалися лише взяттям під контроль "сірої зони".

"Військової перспективи вирішення ситуації зараз немає, – упевнений експерт. – Україна повинна заморожувати конфлікт, заперечувати "формулу Козака" у вигляді федералізації нашої країни. Ніякої реалізації політичної частини Мінських угод! Слід визнати території тимчасово окупованими з історичною перспективою військово-політичного рішення питання".

"Через шість років можна говорити, що ми дійшли до роздоріжжя"

Заступник директора Українського інституту політики, політичний експерт Кирило Молчанов вважає, що з АТО спочатку все пішло не так, як планувалося. Якщо планувалося взагалі.

"АТО у нас була тільки перші кілька місяців. А потім все переросло у військову операцію, – зазначає Молчанов. – При цьому як мінімум півтора місяця було втрачено (з кінця лютого до початку квітня). Новим керівникам України слід було проїхати східними регіонами, налагодити контакт з місцевими елітами і фактично перебудувати Україну заново. А не пускати процес на самоплив, в результаті чого там з'явилися різноманітні гіркіни. Думаю, історія ще дасть оцінку, наскільки адекватно діяли тоді Турчинов і Ко".

Згодом все закінчилося Іловайскьою трагедією і поруч інших трагедій. Двома угодами в Мінську. Після чого вже роки ми маємо уповільнені бої.

"Щодо Мінських угод... Абсолютно різна концептуальна парадигма Києва і Москви – як це все треба виконувати, – каже політолог. – Україна постійно апелює до духу угод (спершу безпекова, а потім – політична складова), Росія — до букви (послідовність, виписана в так званому комплексі заходів). В Україні вже змінився президент, але ситуація залишається в глухому куті. При цьому практично всі формати проговорені, всі карти на столі. Обговорювали вже і залучення миротворчої місії, і "малі кроки", і розширення переговорного формату (з залученням США і Великобританії). Але це не спрацювало. І ніхто нічого нового, схоже, не запропонує".

Кирило Молчанов не бачить, як може Зеленський нинішніх умовах (пандемія, карантин, криза) мати можливість просувати гостру, що по-різному сприймається українським суспільством, тему врегулювання конфлікту на сході країни.

"Через шість років можна говорити, що ми прийшли до розвилки. Якщо стоїть завдання не просто "перестати стріляти" (припинити війну), але і повернути суверенітет на ті території, то іншого варіанту крім як імплементація Мінських угод, схоже, немає, – говорить експерт. – Або ж – залишити все як є. Уповільнений конфлікт. Ні війни, ні миру. З жертвами, з величезними фінансово-економічними вливаннями, на які Україні може банально не вистачити сил".

Зазначимо, що згідно з даними Місії ООН з прав людини, за 6 років неоголошеної війни на Донбасі загинули понад 13 тисяч людей (мінімум 3350 цивільних осіб, приблизно 4100 українських військовослужбовців і приблизно 5650 членів незаконних збройних формувань і російських регулярних "військ-їхтамнетів"), поранено близько 30 тисяч (близько 7-9 тис. цивільних осіб, 9,5-10,5 тис. українських військовослужбовців і 12,5-13,5 членів НВФ).

Раніше "Коментарі" писали, що названі плюси і мінуси запропонованого Єрмаком формату переговорів — щоденні онлайн-зустрічі ТКГ по Донбасу.