Сергій Бєлашко : У Німеччині і Франції з'являються не тільки спільні перспективи з РФ, але і загальні загрози

Канцлер ФРН Ангела Меркель вважає, що Берлін має продовжувати "конструктивний діалог" з Росією, незважаючи на "методи дестабілізації", які використовує Москва. Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що незабаром вирушить до Росії для проведення додаткових переговорів з президентом РФ Володимиром Путіним. "про формування довіри".

Ось, що думає з цього приводу директор Агентства соціальних комунікацій Сергій Белашко:

"Важливо розмежовувати Євросоюз і нормандський формат (НФ). ЄС – це міждержавне об'єднання, союз, фактично конфедерація. А НФ – формат уповільненого переговорного процесу з врегулювання конфлікту в одній із країн європейської периферії.

Зрозуміло, що Меркель і Макрон намагаються бути лідерами. Особливо Макрон. Він дуже старається показати себе лідером континентальної Європи, центру європейської цивілізації, тому постійно генерує ініціативи, що стосуються НАТО, Близького Сходу, Балкан, Африки, пострадянського простору, позиціонуючись як європейський лідер глобального масштабу.

Що стосується відносин Німеччини і Франції з РФ, мова скоріше йде не про їх перегляд, а про взаємне бажання та об'єктивної необхідності повернути статус-кво, що існував до 2014 року. І тут питання ідеологічні стикаються з питаннями прагматичними.

Взаємні санкції ЄС і РФ збережуться, можливо, ще тривалий час. Але перешкоди, які заважають взаємовигідному економічному співробітництву – будівництву трубопроводів, розвитку залізниць, морських і аеропортів, інвестиціям в інфраструктурні проекти – будуть усунені.

У цій ситуації дуже важливий фактор "третіх країн" – США, КНР, Туреччини. Наприклад, санкції США проти "Північного потоку-2" (ПП-2) або китайських компаній, що створюють в Європі мережі 5G. Під ними може виявитися не тільки ряд великих компаній, але і державні органи Німеччини.

Є ще цілий блок розбіжностей щодо майбутнього НАТО та пріоритетів альянсу.

У цій обстановці у Німеччині і Франції з'являються не тільки спільні перспективи з РФ, але і загальні загрози, виклики. І вони, як це не парадоксально на перший погляд, генерують Росію як стратегічного партнера Євросоюзу, на відміну від США.

У цих умовах актуалізуються ідеї Шарля де Голля про Європу від Атлантики до Уралу, або, як уточнив нещодавно Володимир Путін, від Лісабона до Владивостока. Якщо РФ і ЄС зможуть "винести за дужки" свої розбіжності, проект Великої Європи може отримати розвиток в самому найближчому майбутньому.

Україна не здатна вплинути на процес зближення Німеччини та Франції з Росією. Вона може або вбудуватися в цей процес і з найменшими витратами для себе вийти з системного протистояння з РФ, або намагатися перешкодити цьому зближенню, що навряд чи призведе до чогось конструктивного.

Частина українського політичного класу хоче повторити польський сценарій, зіграти на американо-німецьких суперечностях. Тільки українські "елітарії" не враховують, що Польща є стратегічним союзником США (їх 8-10 у всьому світі), а Україна перебуває в четвертому або п'ятому десятку американських пріоритетів. Україна втратила не тільки суб'єктність, а й об'єктність – і розглядається лише як можливість заробітку на різного роду міжнародних корупційних схемах. Тобто, вона перестала бути навіть "об'єктом бажання", володіння яким дає переваги глобальним і регіональним гравцям. Ця ситуація склалася в 2015 році і з того часу принципово не змінюється, оскільки некомпетентний і компрадорський український режим повністю влаштовує всіх геополітичних гравців".