Сергій Дойко : Традиційне телебачення встоїть

"Традиційне телебачення встоїть неодмінно. По-іншому я б і не міг відповісти. В багатьох домівках – більше 170 телеканалів. Кожен глядач обирає саме "свій" телеканал, вирізняючи його з-поміж інших за оформленням студій, ведучими, подачею і манерою взаємодії з ним. Телевізор, як такий ("ящик", як багато хто його називає) остаточно не зійшов з інформаційних рейок і ще довго не зійде.

Зрозуміло, що останнім часом великою популярністю користуються різні нові медіа-платформи. Але, я переконаний, звичка збиратися біля телевізора у комфортній домашній обстановці в багатьох людей була, є і буде ще довго. І тут справа не у віці.

Якщо говорити про молодь, людей енергійних і мобільних, котрі постійно у русі, який нам диктує саме наше бурхливе життя, то, майже все те, що вони би побачили по телевізору вдома, вони так само можуть подивитися у своєму смартфоні чи ноутбуці. Це так. Однак, і я знаю, що кажу, увечері розслабитись на дивані вдома чи у гостях перед, наприклад, 60-дюймовим екраном – куди комфортніше, аніж у метро чи деінде ламати очі об смартфон. Тут, скоріше, ти слухаєш телепрограму, аніж її дивишся так, як це було б у спокійній обстановці, а не під час руху куди-небудь.

Як традиційному телебаченню не програти новітнім платформам і бути цікавим для глядача? Тут все, як на мене, дуже просто – варто ще більше любити того ж таки глядача, заради якого телебачення, по-суті, й існує.

Що, на мій погляд, означає "любити" глядача? Будь-яка програма (особливо якщо це стосується передач дискусійних, аналітичних чи публіцистичних, власне, які я мав честь вести не на одному українському національному чи регіональному телеканалі) повинна максимально "втягувати" глядача у процес. Щоб глядач відчував, що ця передача – саме для нього, а не для ведучих, які часто помилувалися собою перед камерами, отримали зарплату і пішли додому дивитися та критикувати програми на інших каналах у виконанні своїх колег…

Задля того, щоб телеглядач максимально відчував свою присутність у програмі, а не лише був по той бік екрану, потрібно на максимум використовувати засоби зв’язку з глядачем: оголошувати щопрограми різні опитування, давати можливість глядачеві телефонувати й висловлювати власну думку (якою б ця думка не була), ставити прямі і гострі запитання гостям програми. Врешті, ведучим варто частіше дивитися прямо у камеру, таким чином звертаючись безпосередньо до глядача і даючи йому зрозуміти, що він тут – точно не другорядний. Хоч історію з власного життя нехай глядачі в ефірі розповідають, аби лише були постійно на зв’язку і в процесі!

Мій особистий досвід впродовж 24 років в різних ефірах на радіо і ТБ свідчить, що саме у випадку максимальної причетності до телеканалу глядач ніколи не почуватиметься відірваним від процесу, а передача стане для нього "власною", так само, як і для телеканалу й ведучих, які цю передачу генерують. Тож, творцями програми й телеканалу вже будуть глядачі разом з ведучими. Успіх такого творчого ансамблю тоді буде неминучим.

Нехай глядачі телефонують і хвилюються, шукають слова, помиляються у термінах, будуть дуже добрі, вкрай злі, нестерпні, вдячні – це їхнє право і це нормально. Головне – вони мають бути максимально у процесі, а не поза ним. Глядачі повинні відчувати свою безпосередню (!) дотичність до усього того, що відбувається на екрані. Вони повинні стати не глядачами, а, врешті, справжніми співведучими програми! Програма має бути не лише для них, а саме – з ними і про них! Переконаний, що саме так і повинно бути. Тоді традиційне телебачення завжди залишиться серед топ-платформ, які б новітні і різні не з’являлись далі.

Класика – це класика, які б нові фішки не виникали, а Levi’s навряд чи хтось колись переплюне. Чому так? Все просто – традиції, популярність, довіра, якість, професіоналізм, репутація, стиль і впевненість у попиті. Глядач повинен вірити ведучому. Ведучий повинен бути авторитетом для глядача і, навіть, поглядом давати йому зрозуміти, що має моральне право говорити на ті чи інші теми. На традиційному телебаченні – це не порожні слова. Глядач повинен відчувати, що ведучий й телеканал до нього не байдужі – саме проблеми глядача повинні бути головними для телеканалу, а не щось інше. Відповідальність чимала і ціна помилки значно вища…

Лише в такому випадку глядач ніколи не зрадить ані телеканалу, ані традиційному телебаченню загалом. Він буде постійно чекати на можливість скоріше опинитися вдома і увімкнути свій улюблений телеканал. І стати співведучим, співавтором, творцем програми!

І так буде ще дуже довго, повірте, які б новації нам не підготував всюдисущий медіа-простір".