Юлія Пілецька : Екуменічне спілкування як перший етап Унії 2.0. або навіщо Варфоломію греко-католики

Як правило, служителі ПЦУ не тільки самі приходять на службу в греко-католицькі храми, а й часто призводять власну паству, особливо, якщо мова йде про святкове служіння для УГКЦ. Наприклад, так було в селі Гермаківка Тернопільської області. Згідно з Правилами Святих Апостолів, для священнослужителя така служба означає виверження з сану, а для мирян - анафему. Або, наприклад, у вересні 2019 року у Вінницькій області три єпископи ПЦУ взяли участь у хресній ході Римсько-католицької церкви та подальшої месі, яку правив апостольський нунцій Клаудіо Гуджеротті. Один з учасників цієї служби, митрополит Вінницький і Барський Симеон (Шостацький) в січні 2020 року разом з керуючим Кам'янець-Подільської Діоцез Римсько-католицької церкви Леоном Дубравським провели богослужіння в одному з ресторанів Вінниці.

Нарешті, в листопаді 2019 року предстоятелі ПЦУ і УГКЦ провели спільний з представником Ватикану поминальний молебень за жертвами Голодомору. У службі брав участь і єдиний вікарний єпископ УПЦ МП, який перейшов в ПЦУ, Олександр (Драбинко). Олександр в листопаді 2019 роки сам очолив молебень греко-католицької громади українців-діаспорян в римсько-католицькому соборі Брюсселя.

Отже, як бачимо, екуменічне спілкування ПЦУ і УГКЦ - це стійка тенденція. Є думка, що таким чином Вселенський патріархат і Українська греко-католицька церква відпрацьовують в Україні модель майбутнього єднання православ'я і католицизму. Модель ця називається "Київська церква" або "церква Володимирового Хрещення". Суть "Київської ідеї" полягає в тому, що, мовляв, князь Володимир хрестив "Русь-Україну" до Великого розколу 1054 г. А, значить, київська митрополія, хоч і заснована була Константинопольським патріархом, але "перебувала в єднанні з Римом". Відповідно, якщо йти за цією логікою, то таке єднання треба відновити. У католицькому розумінні це означає, що "Київська церква" буде підпорядкована Ватикану, оскільки всі католицькі церкви підкоряються Папі Римському.

Правда, тут є контраргументи. Найголовніший полягає в тому, що обопільна анафема папи і Константинопольського патріарха XI ст. лише зафіксувала поділ грецької і латинської церков, які на той час вже близько 200 років існували повністю окремо один від одного. Але прихильники Київської церкви намагаються ігнорувати цей історичний факт, тому що він руйнує цю політичну позицію, вигідну для Ватикану. До речі, відзначимо тут, що в розробці цієї теорії найактивнішу участь брав патріарх Варфоломій, ледве вступивши на престол на початку 90-х років XX століття.

Ось чому рік тому у Ватикані патріарх Варфоломій в спілкуванні з главою УГКЦ Святославом, "високо оцінивши відкритість УГКЦ в екуменічному спілкуванні", "висловив радість з приводу того, що діти Київської церкви пам'ятають про те, що їх Церквою-матір'ю є Церква древнього Константинополя" . А глава УГКЦ Святослав "щодо екуменічного діалогу з Православною Церквою", запропонував нові елементи "в осмисленні примату єпископа Риму". Зауважимо, що Варфоломей не став спростовувати цей "примат".

Здавалося б, протиріччя: Варфоломій називає УГКЦ "дочкою Київської церкви" і "внучкою Константинопольської церкви", але разом з тим визнає примат Папи Римського. Та й у чому взагалі тоді інтерес Варфоломія у визнанні примату над собою папи?

Справа в тому, що в Туреччині у Варфоломія від сили півтори тисячі прихожан, які проживають в грецькому кварталі Стамбула (той самий Фанар). Ще близько трьох мільйонів прихожан живуть в складі грецької діаспори по всьому світу. Переважно, парафіяни Вселенського патріархату проживають в США.

Нагадаємо, що відповідно до православної еклезіології Вселенський патріарх є "першим серед рівних". А в разі входження в жорстку ієрархічну структуру католицизму, де папа - "намісник Бога на Землі", єпископ "Другого Риму" має шанс стати другою людиною в католицькій вертикалі. Причому має шанс піднятися не тільки над всім нинішнім православ'ям, а й над східними уніями. В тому числі, над УГКЦ. Тому Вселенський патріархат на чолі з Варфоломієм розглядають злиття УГКЦ та ПЦУ як вигідний варіант.

Тож спільні служіння ПЦУ і УГКЦ - це підготовка прихожан двох конфесій до можливості такого об'єднання - тобто фактично унії №2.

Раніше повідомлялося, що може послідувати за пропозицією Вселенського патріарха Варфоломія переглянути православну еклезіологію.