Сергій Дойко : Ток-шоу і деякі аналітичні програми перетворилися в "собачі бої"

"Не зовсім згоден з цією думкою. Очевидно, що коли у людей є хліб, то саме час для видовищ. Це зрозуміло. А ось коли у людей немє, або ж суттєві проблеми з хлібом, то видовищ люди так само хочуть. Але вже не ординарних, а дещо специфічних.

Приклад в політичній площині. Наприклад, глядачів більше заводить критика влади. Не стільки пошук розумних і адекватних рішень актуальних проблем, скільки угамування спраги і отримання кайфу від того, що на екрані телевізора, в прямому ефірі, гостро і навіть нахабно журналісти рвуть того чи іншого політика, аргументами (!) вказуючи на їх неспроможність або повну нікчемність. Це, як не дивно, як мінімум дає глядачам (не всім, але дуже великій кількості) такий свого роду "відрив", мовляв, "ви нас гнобите, принижуєте, так ось і ви відгрібайте по повній"...

Проблема ж у тому, що в умовах відсутності хліба, саме телебачення перестає виконувати ключову з його функцій - навчальну, просвітницьку, соціально обнадійливу і так далі. З інформуванням людей все триває, як годиться. А ось соціальна складова в руслі: робити людей розумнішими, освіченіші, глибше, наповненіше - з цим проблеми. Тому і з'являються все частіше такі визначення суті ток-шоу і деяких аналітичних програм, як "собачі бої". Саме так це і виглядає на екрані. Людей вже порядком верне від таких боїв, але вони їх дивляться, знову ж з принципу: "отримайте, гади, сповна за те, що думаєте тільки про себе, а прості люди вам побоку"...

Якщо подивитися на інформацію, як на продукт, а на глядача, як на споживача, то "продавати" нормальний, добрий і вічний, позитивний, конструктивний продукт стає все складніше і складніше. Продавати мрію вже не виходить. Чому? Тут, на жаль, варіант відповіді невтішний: не те, що ЗМІ розучилися "продавати", а просто у глядачів, на мій погляд, вже зовсім мало залишилося від мрії. Люди вже взагалі не вірять словам. Вони хочуть бачити, але не бачать реальних справ. Ось в цьому і вся трагедія".