Олександр Лієв : Про Крим, сипучі піски Трампа, надії на Байдена і тривалу хворобу

Загравання Трампа з Путіним, його вкрай незрозуміла позиція по темі України (інтерес тільки в зв'язку зі своєю виборчою кампанією), були сипучим піском для нас. Замість твердого грунту підтримки Америки. Підтримка відчувалася лише завдяки Держдепу, Пентагону, але не публічній позиції президента Трампа. І це майже на 5 років поставило на паузу проактивность Штатів з української теми.

Зазначу, що окупація Криму стала можливою у зв'язку з тим, що в 2014 році така була позиція Обами, Ердогана, в загальному НАТО і ЄС. А саме - нехай Путін вчепиться за Крим, а ми його - санкціями. Економічно в цьому, можливо, був сенс для всіх перерахованих. Але це відбувалося з нашим тілом, нашою душею, від якої окупант відривав шматки.

Вести розмови про гарантії безпеки можна і потрібно з тими, хто її гарантує. У нас є певні міжнародні угоди, а також міжнародний протокол, за допомогою якого нас "розвели" на ядерну зброю (горезвісний Будапештський меморандум). Ми не здатні були ні тоді, ні зараз військовою силою деокупувати свої території, куди відкрито вторглася Росія. А тому повинні діяти іншим способом - звертатися до раніше підписаних угод. Основний гравець і потенційний союзник тут - США.

Позиція Байдена - проукраїнська. Він добре знає і наші, і російські реалії. Розуміє, що і як тут відбувається. Те, що сталося в центрі Європи в 2014 році - дуже поганий прецедент. І цю тривалу хворобу треба терміново лікувати, інакше вона зруйнує крихкий мир.

На той момент Байден був віце-президентом. Можливо, тоді в американській адміністрації бачили все якось інакше. Але те, що Крим був окупований, а світова громадськість зайняла "стурбовану", а не більш жорстку позицію - це було їхнє рішення. Ми повинні це пам'ятати. І, розвиваючи світове партнерство, перш за все, розвивати власну обороноздатність.