Ірина Геращенко : Андрій Парубій був унікальною людиною, яка гідно пройшла і владу, і опозицію

Після трагічного вбивства Андрія Парубія чимало його соратників згадують не лише політика й державника, а насамперед людину, яка присвятила життя боротьбі за Україну. Народна депутатка Ірина Геращенко розповіла виданню Коментарі.юа, яким вона запам’ятала Андрія — від перших днів Помаранчевої революції до спільної роботи в президії Верховної Ради.

"Наша фракція дуже емоційно переживає цю втрату. Він був другом, колегою, братом. Я дуже добре пам’ятаю наше перше знайомство. Причому він завжди казав, що ми були раніше знайомі. Він казав, що ми перетиналися під час щорічних акцій на Говерлі, коли "Наша Україна" з 2001 року в липні з Віктором Андрійовичем Ющенко організовувала акцію, але я цього не пам’ятаю.

Перша згадка, усвідомлене наше знайомство — це був такий дуже холодний, мрячний, неприємний день листопада 2004 року. Тоді протестувальники на Майдані зайшли в Український дім, я пішла туди подивитися, що там відбувається, щоб усе було спокійно, добре, тому що для нас було дуже важливо, щоб не було ніяких провокацій, щоб був мирний Майдан, світлий, помаранчевий, справедливий.

На сходах сидів молодий хлопець, він був без взуття, поряд стояли ботинки. І він сказав, що промочив ноги і намагається якось їх висушити. І це був Андрій Парубій. Він сказав, що сюди зайшли дійсно майданівці і це буде територія Українського дому без російського впливу, без алкоголю, де можна буде комунікувати, погрітися. Ми зробили там додатковий прес-центр, і це був дуже важливий осередок, з його духом, атмосферою, правилами, правильними і світлими.

А потім у 2007 році ми з Андрієм стали депутатами. Це була наша перша каденція у складі "Нашої України". Ми працювали в командах двох проукраїнських, проєвропейських президентів — Віктора Ющенка та Петра Порошенка. Я можу згадувати Андрія дуже довго, однак з найяскравіших спогадів — день ратифікації Харківських угод. У нас була невелика команда, але ми намагалися зірвати це всіма силами, і Андрій навіть кидав шашки в президію, щоб це зірвати.

На нього завели кілька кримінальних справ, і його врятувало від тюрми лише те, що у нього була депутатська недоторканність, яка тоді опозиції допомагала зберегти свободу, тому що йшли політичні переслідування за наші політичні погляди. Наступний важливий протест — це Майдан, де Андрій також грав одну з ключових ролей.

Він був унікальною людиною, яка змогла пройти гідно і владу, і опозицію. Я не знаю, що важче: опозиція, де тебе всі б’ють і тиснуть, чи влада, де багато спокус. Андрій пройшов дуже гідно владу. Я мала честь працювати в президії як перша віце-спікерка. Він навіть жартував, що йому повезло, але й не дуже, бо в президії є жінка і він мусить там балансувати.

Я згадую, як ми гідно проходили важливі закони про декомунізацію, мовний закон та виборчий кодекс. Було 2–4 тисяч поправок, і ми зранку зустрічалися, домовлялися, хто до скількох працює, скільки поправок, годинами. Ми приймали закон два місяці, проходячи кожну поправку. Ми розуміли ризики і методи, щоб ніхто не міг оскаржити.

Він завжди тепло розповідав про родину. Андрій був з націоналістичної родини: дід воював в УПА, був у польському, потім радянському концтаборі. Його батько народився в Сибіру. Для Андрія українськість та принциповий захист ідентичності були його сутністю. Ми часто згадували шкільні роки та дитинство. Я виросла в Центральній Україні, у русифікованому середовищі, навчалася в російській школі, мої друзі розмовляли російською. Ми часто обговорювали історичні брехні в підручниках. Андрій був істориком, ми цінували такі розмови, вони були важливі для дружби.