Петро Олещук: "100 днів припинення вогню"

Що далі із затишшям на фронті?

3726

Петро Олещук

Політолог, доктор політичних наук

Викладач КНУ імені Тараса Шевченка

Ще ніколи за усі роки війни на Донбасі не було такого довгого режиму припинення вогню, як цього рокуі. Так, тиша не була абсолютною. Майже щоденно відбувались по декілька провокативних обстрілів з боку бойовиків. Були і три бойові втрати за цей час. Але загалом інтенсивність вогню, кількість жертв серед наших військових та мирних мешканців на Донбасі за час з 27 липня значно скоротилися.
З кожним фактом порушень режиму припинення вогню потрібно розбиратися окремо. Більша частина порушень є провокативною і неприцільною. Вогонь ведеться таким чином, щоб викликати відповідь з боку українських військових, або через те, що бойовики у нетверезому стані починають надавати собі певної ваги. Але є й такі порушення, які не можна назвати просто провокативними. Росія використовує загрозу ескалації як засіб тиску на Україну перед кожним раундом справді змістовних переговорів або напередодні певних зрушень в процесі реалізації попередніх домовленостей.
Росія далі веде свою доволі жорстку дипломатичну гру, намагаючись вичавити з України поступки. Очевидно, ціль Росії - “протиснути” дипломатичним шляхом своє бачення реалізації “Мінських домовленостей”, шантажучи Україну перспективою нової ескалації.
На жаль, у Мінських домовленостях передбачено занадто багато двозначностей. Зокрема, це стосується і питання про проведення виборів в Донецьку та Луганську. Згідно з Мінськими домовленостями вибори мають відбутись до передачі кордону Україні. Також є певна проблема з питанням про амністію для учасників війни. Чомусь українська сторона погодилася у Мінських домовленостях з формулюванням щодо амністії без уточнення умов – не вказавши у відповідному пункті, що звільнення від відповідальності учасників війни не може стосуватися тих, хто скоїв тяжкі злочини.
Ціль Росії полягає у тому, аби, під прикриттям усього цього, закріпити в якості “миру” той режим окупації, який зараз склався на Донбасі, і який, звісно, “миром” вважатися не може за жодних обставин. Заради цього вона активізує своїх агентів впливу в Україні, своїх політичних представників, аби вони постійно волали про “мир”. Не випадково найбільша ескалація під час дії домовленостей про припинення вогню з 27 липня відбулась саме у день розпалу кризи щодо останнього рішення Конституційного суду. Очевидно, це системний тиск на українську державу. У тому числі - за участю “5ї колони”.
Водночас, не зважаючи ні на що, процес триває. За сотанні півтора року реалізовано чимало проектів. Приміром, було відновлено міст через лінію розмежування на Донбасі біля Станиці Луганської. Українська влада провела реконструкцію пропускних пунктів на лінії розмежування та на адміністративному кордоні з Кримом. Була зруйнована фактична монополія бойовиків на присутність під час зустрічей ТКГ як представників Донбасу. Українська влада додала до переговорів справжніх представників Донбасу – чотирьох українців, що були змушені полишити свої домівки після початку війни.
Очевидно, зараз на перший план виходить питання зустрічі у “Нормандському форматі”. Україна та представники ЄС говорять про готовність до зустрічі будь-якої миті, Росія ж все грає свої дипломатичні ігри, “виторговуючи” нові і нові умови, тож до цього всього треба ставитися спокійно.
Найголовніше: нам поки що вдалося змінити вектор ситуації. У нас багато люблять розказувати про “перемогу”, зокрема ті, хто особливими перемогами раніше відзначитися не міг. Але що таке перемога? Фантазії про “український прапор над Кремлем”? Очевидно, це недосяжно. Чого Росія розпочала цю війну? Бо у неї одна мета - втримати Україну у своїй зоні впливу. Втративши будь-які політичні аргументи, вони просто перейшли до прямого військового тиску. Роками цей аргумент про “перехід у наступ” та ескалацію на фронті використовувався як засіб тиску на Україну. Очевидно, припинення вогню без геополітичних поступок Росії уже буде перемогою України, бо позбавить Кремль можливості тиснути на Україну, обіцяючи наступи своїх маріонеток. Але для цього позиція України має бути тверезою, узгодженою з реаліями та з західними союзниками.