logo

Coinspot 26.02.2021

BTC/USD

47520.25

ETH/USD

1513.73

LTC/USD

177.03

НБУ 26.02.2021

USD/UAH

28.10

EUR/UAH

34.05

RUB/UAH

0.40

comment

Рубрики

comment

МЕНЮ

Блог

Петро Олещук: Чергова річниця “Мінська”: виконати не можна! Змінити?

Що чекає "Мінський процес"?

0

comments1533

Петро Олещук

Політолог, доктор політичних наук

Викладач КНУ імені Тараса Шевченка

12 лютого 2015 року було опубліковано текст т.зв. “Мінських домовленостей”, які стали результатом 16-годинних перемовин у форматі “Нормандської четвірки”. Самі домовленості мали забезпечити мир на Сході України, але принесли лише затяжний конфлікт, який триває досі. Одна з причин цього — відмінності трактування певних пунктів та наявність положень, які є принципово неприйнятними для української сторони з точки зору національних інтересів. Наприклад, мова про 9-й пункт, де зафіксовано, що контроль над українсько-російським кордоном повертається на наступний день після проведення на Донбасі місцевих виборів. Фактично, це було найбільшою дипломатичною поразкою України на той момент, бо, одержавши певне зниження інтенсивності обстрілів на фронті, Україна зафіксувала зобов'язання визнати якісь “вибори” на території ОРДЛО без виведення російських військ. Якби це було реалізовано на практиці, то ми б просто одержали російський анклав на своїй території, з правами блокувати будь-які рішення але без жодних зобов'язань. Зрозуміло, що на це в Україні ніхто не міг піти, і Порошенко, підписавши домовленості, так і не зміг їх виконати через потужний спротив з боку громадянського суспільства. Тому ситуація “зависла”, і наслідки цього ми відчуваємо досі.

Таким чином, протягом 2014-2015 років сформувався комплекс зовнішньополітичних зобов'язань, які, з одного боку, не можуть бути виконані, бо їх виконання означатиме фактичну капітуляцію України, а з іншого боку — не можуть бути відкинуті, бо Україна не може залишатися сам на сам з російською агресією. Це породило ситуацію постійних дипломатичних переговорів, спроб затягнути час, постійних вимог з боку Росії виконати “політичні зобов'язання” шляхом внесення змін до Української Конституції та закріплення “особливого статусу” для ОРДЛО. Ще за часів Порошенка це породило усі ці “Формули Штайнмайєра” та інші спроби поєднати непоєднуване.

Фактично, у України було лише кілька варіантів подальшого розвитку подій.

Можна було відмовитися від “Мінську” та, як наслідок, постати “винуватцем продовження” конфлікту і втратити частину підтримки.

Можна було спробувати “витягти” з домовленостей максимум, домігшись їх втілення без поступок національними інтересами.

Зрештою, можна було тягнути час, сподіваючись, що “якось воно вирішиться”, і саме подібний вектор обрав для себе екс-президент Порошенко, очевидно, сподіваючись, що геополітична кон'юнктура дуже швидко зміниться, однак в реальності це не принесло нікому нічого особливо доброго.

Рік спроб використати “Мінські домовленості” для досягнення миру

Окрім річниці “Мінську”, цього тижня була ще і інша річниця, яка співпала у часі з поїздкою президента В. Зеленського на Донбас та на “лінію розмежування”. Мова про першу річницю передування А. Єрмака на посту очільника Офісу Президента, де він, зокрема, займався і питанням досягнення миру на Сході.

Треба відзначити, що команда президента за останній рік зробила низку кроків на шляху до миру. Зокрема, в квітні відбувся обмін полоненими, відкрито 2 нових КПВВ в Золотому та Щасті. У грудні подібний центр адмінпослуг відкрито на пропускному пункті у Новотроїцькому на Донеччині. Восени Україна представила докладний план виконання мінських домовленостей для повної деокупації Донбасу. В результаті масштабних зусиль української сторони Німеччина, Франція та ОБСЄ визнали: Україна послідовно виконує усі домовленості мінського та нормандського форматів. А Росія – гальмує процес. З 27-го липня діє режим припинення вогню по всій протяжності фронту, який порушують бойовики, але він дозволив у десятки разів зменшити втрати українських військових та мирних жителів. Були погоджені 4 ділянки для розведення сил. Усе це показало, що потенціал “Мінських домовленостей” усе ж ще не вичерпаний.

Фактично, за останній рік Україна виконала всі пункти домовленостей, досягнутих на «нормандській зустрічі» восени позаминулого року. Водночас, це показло і основну проблему “Мінська”. Будь-які односторонні кроки не можуть забезпечити кінцевий результат, якщо не одержують адекватну відповідь з іншого боку. Росія ж протягом останнього року показала відсутність реального інтересу у досягненні миру. Все, що її турбує — це реалізації “політичної складової” домовленостей без попередніх безпекових умов, а цей варіант — неприйнятний. При цьому, Росія продовжує використовувати відвертий шантаж, прикладом чого є ситуація зі звільненням полонених і заручників. Хоча на останній “нормандській зустрічі” про це було домовлено, однак Росія блокує допуск на територію ОРДЛО представників “Червоного хреста” для верифікації людей, які мають бути звільнені. І це — лише один приклад відповідної поведінки.

Таким чином, ситуація виглядає таким чином, що Україна буде змушена змінювати тактику та підходи до досягнення миру, і ознаки цього помітні уже зараз. Хоча поки що ніхто не планує відмовлятися від “Мінську”, оскільки це єдина на даний момент політична платформа для перегорів щодо Донбасу, однак і залишати ситуацію без змін теж неможливо.

США нам допоможуть?

Звісно, не може залишатися поза нашою увагою факт зміни адміністрації у Сполучених Штатах після останніх президентських виборів. Обрання Дж. Байдена знову актуалізувало питання російсько-американських відносин, і проведена розмова між лідерами обох держав показала, що офіційний Вашингтон готовий до жорсткої позиції по відношенню до Кремля. А це означає, що зараз — оптимальна ситуація для спроб переглянути як самі “Мінські домовленості”, так і перелік гарантів з їхньої реалізації. І, схоже, в Україні це прекрасно розуміють.

Наприклад, нещодавно відбулася розмова з Держсекретарем США у міністра Кулеби. При цьому, ця позиція не є односторонньою, і Україна останнім часом одержує сигнали про підтримку. Наприклад, санкції проти каналів Медведчука схвалили США, Канада, Велика Британія, європейські партнери.

Ну і от нещодавно на українському каналі “Україна 24” виходить інтерв'ю очільника Офісу Президента А. Єрмака, де важливе місце займає саме питання подальших кроків України щодо припинення війни на Донбасі.

Якщо спробувати визначити ключові тези, то вони будуть наступними.

По-перше, «Мінські домовленості” не можуть бути виконані буквально, та й вони не містять конкретної “дорожньої карти”, яка би створила умов для їхньої реалізації. Звісно, як формат переговорів вони важливі, як базові принципи щодо припинення війни та досягненя миру. Важливо, що ці домовленості підписала і Росія, але їх не можна просто так виконати без врахування інтересів України та багатьох інших обставин.

По-друге, Україна розраховує на більш активну участь США у переговорному процесі. США як стратегічний партнер України дійсно можуть зіграти більшу роль у припиненні цієї війни та встановленні миру. Чи можуть США приєднатися до Нормандського формату? Для цього потрібно рішення усіх чотирьох учасників Нормандського формату. У будь-якому випадку, контакт з новою американською Адміністрацією досить продуктивний та активний, і це саме по собі важливо.

По-третє, все це не означає відмову від інституцій, які уже функціюють у рамках “Мінських домовленостей”. Наприклад, за останній рік вдалося посилити роль української делегації у Тристоронній контактній групі, значно посиливши наше представництво. Припинення вогню на Сході останнім часом все більш відверто порушується російською стороною, однак все ж воно допомогло на деякий час знизити кількість жертв серед українських військових, і це теж треба розуміти.

У підсумку, все це нагадує обережний рух до реформування “Мінського процесу”. Поки що без відмови від нього, але з повним розумінням його вад, проблем та ризиків, і бажанням перетворити набір декларацій та підстав для дипломатичних ігор у щось реальне та дієве.

Важко сказати, що саме чекає на “Мінський процес” у майбутньому, бо він був започаткований в інших геополітичних умовах, інших реаліях політики самої України. Він мав численні проблеми з першого дня і залишився переважно декларативним, хоча і дозволив Україні виграти якійсь час. У будь-якому випадку, будь-який формат, будь-які домовленості мертві, якщо немає когось, хто міг би їх забезпечувати. На даному етапі виглядає, що США готові ще активніше допомагати Україні на цьому шляху, і це може бути більш важливим, аніж формальні “букви” укладених 6 років тому домовленостей.

comments.ua
comments.ua
comments.ua

Новости

Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!