Муса Магомедов: Європа захищає свою сталь. Україні час захищати свою металургію

Новий механізм захисту європейського ринку сталі набув чинності 1 липня. І для України це не чергова зміна торговельних правил десь у Брюсселі. Це питання збереження одного з ключових ринків для нашої металургії.

Чому говорити про це потрібно саме зараз, якщо нові правила діють уже півтора місяця? Тому що ключові для України рішення ще не завершені. Європейське законодавство окремо передбачає врахування особливого становища України під час розподілу квот, а до 31 серпня Єврокомісія має ухвалити імплементаційний акт щодо підтвердження країни виплавки та розливу сталі. Тобто зараз ще формується практична архітектура нової системи - і саме зараз є сенс впливати на те, якими будуть умови для українських виробників. Після ухвалення всіх рішень простору для маневру буде значно менше. 

Отже, логіка ЄС зрозуміла. Європа захищає власне виробництво від глобального профіциту сталі та перенаправлення надлишкових обсягів на європейський ринок. За даними, наведеними в самому регламенті ЄС, з 2018 року європейська металургія втратила понад 30 млн тонн виробничих потужностей, завантаження потужностей у 2024 році впало до 67%, а сектор втратив близько 30 тисяч робочих місць. Тому сперечатися з правом Європи захищати власну промисловість безглуздо. Питання в іншому: чи повинна Україна, яка п’ятий рік веде повномасштабну війну, опинитися в тих самих умовах, що й звичайні постачальники з третіх країн?

І тут у нас є важлива правова опора. У фінальному регламенті прямо записано, що при розподілі тарифних квот Єврокомісія має враховувати становище країни-кандидата, яка перебуває у винятковій та безпосередній безпековій ситуації, особливо якщо вона раніше мала преференційний доступ до ринку ЄС. У самому документі окремо наведено приклад - Україна. Це вже не політичне побажання і не прохання зробити нам послугу. Це норма європейського законодавства, якою Україна повинна скористатися під час визначення конкретних умов доступу до ринку.

Тепер, що стосується важливої дати - 31 серпня. Як я вже зазначав, до цього дня Єврокомісія має ухвалити перший імплементаційний акт, який визначить, якими документами імпортери підтверджуватимуть країну, де сталь була фактично виплавлена та вперше розлита - принцип melt and pour. Саме він має дозволити ЄС бачити реальне походження металу, а не лише країну його останньої переробки. Нові вимоги щодо такого підтвердження почнуть застосовуватися з 1 жовтня 2026 року. Для України принципово важливо бути включеною в цю роботу зараз, поки формуються практичні правила нової системи.

Але є ще один бар'єр, який не можна розглядати окремо, - СВАМ, механізм вуглецевого коригування імпорту. Його основний режим запрацював з 1 січня 2026 року і поширюється, зокрема, на залізо та сталь. Європейська логіка тут також зрозуміла: імпортована продукція має нести вуглецеве навантаження, співставне з тим, яке несуть виробники всередині ЄС. Але для українських підприємств одночасна дія СВАМ і нового жорсткішого сталевого захисту означає, що доступ до головного зовнішнього ринку стає складнішим одразу за кількома напрямами.

Саме тому сьогодні нам недостатньо просто констатувати, що для України в європейському регламенті передбачили можливість особливого підходу. Цей підхід потрібно перетворити на конкретні рішення: достатні українські квоти, правила їх розподілу, які враховують реальні умови роботи нашої металургії під час війни, практичний механізм підтвердження українського походження сталі та окрему роботу щодо наслідків СВАМ. Причому говорити про все це потрібно не після того, як механізми остаточно запрацюють, а зараз, поки Єврокомісія формує правила їхнього застосування.

Українська металургія сьогодні працює не в нормальних конкурентних умовах. Підприємства працюють під обстрілами, з ризиками для енергопостачання та логістики, в країні, яка одночасно фінансує власну оборону. І при цьому саме промисловість має залишатися одним із фундаментів економічної стійкості та майбутнього відновлення України. Втрачати європейський ринок через те, що ми вчасно не відстояли спеціальні умови, - розкіш, якої Україна просто не має.

Тому моя позиція проста: впливати потрібно сьогодні. Уряд, парламент, профільні асоціації, підприємства, українська дипломатія - кожен на своєму рівні має працювати з європейськими партнерами зараз. Європа вже зафіксувала в законодавстві, що становище України є особливим. Наше завдання - домогтися, щоб ця норма не залишилася красивим реченням у регламенті, а була переведена в конкретні квоти й умови доступу до ринку. Бо найгірший сценарій - прокинутися після ухвалення всіх рішень, порахувати втрати і почати розводити руками. Поки ще можна впливати - потрібно впливати.