Котов Ілля: Місцеве самоврядування у воєнний час: стабільність важливіша за політику

Через два тижні виповниться п’ять років від дня проведення місцевих виборів 2020. За мирних умов саме зараз в Україні тривала б виборча кампанія, громади обирали б нових голів і депутатів.  

Але восени 2025-го країна живе в інших реаліях. Повномасштабна війна триває вже понад три роки і головне завдання держави – зберегти стабільність управління.

Верховна Рада ухвалила постанову “Про безперервність функціонування представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів) в Україні в умовах збройної агресії російської федерації”, якою офіційно підтвердила неможливість проведення місцевих виборів під час воєнного стану. 

Це рішення є логічним продовженням політики державної стійкості, визначеної ще на початку вторгнення. І воно має чітке правове та моральне підґрунтя.

Право і державницька логіка

Проведення виборів під час воєнного стану заборонене законом. Це не політичне бажання або небажання, а правова заборона, закріплена у Конституції та Законі України «Про правовий режим воєнного стану». 
Вибори – це  не лише урни та бюлетені, а процес із мільйонами залучених людей, відкритими штабами, виборчими комісіями, міжнародними спостерігачами. 

У ситуації, коли Україна щодня зазнає дронових та ракетних атак, а частина територій тимчасово окупована, проведення кампанії було б не просто ризикованим. Воно б поставило під загрозу життя самих громадян. Також й досі залишається не допрацьованим питання волевиявлення військових на передовій. Адже ЗСУ в першу чергу повинні отримати можливість робити вибір, оскільки захищають саму державу та кожну прифронтову та тилову громаду. І поки продовжується активна фаза бойових дій, результати будь-яких виборів будуть викривлені та не справедливі.

Тому ухвалене парламентом рішення несе в собі виконання державного обов’язку забезпечити безпеку українців та безперервність влади, що діє майже в усіх демократичних державах у час війни.

Завдання місцевої влади — тримати тил

Сьогодні саме громади стали опорою держави. 

Міські та сільські голови, старости та депутати виконують роботу, яку у мирний час поділяють між різними рівнями влади. Від гуманітарної допомоги і логістики, до оборони, енергетики, житла для переселенців, підтримки військових. 

Це демократія у дії, не у формі політичних змагань, а в практичній роботі для людей.

Рішення Верховної Ради дозволяє цю систему зберегти: органи місцевого самоврядування продовжують діяти, спираючись на принцип безперервності влади. 

Це означає, що громади не залишаються без керівництва, люди – без обраних депутатів, а держава – без місцевого партнерства.

Альтернативи, які розглядалися

Юридично держава мала кілька шляхів. Перший – введення військових адміністрацій на більшій частині території. Цей варіант законодавчо можливий, але він означав би фактичне призупинення дії місцевого самоврядування. Для країни, яка воює за демократичні принципи, це був би небезпечний сигнал. Україна не відмовилась від самоврядування навіть у найважчі періоди війни та довела цим, що демократична форма може працювати навіть під час кризи.

Другий шлях – часткові вибори у безпечних регіонах. 

Але цей сценарій створив би нерівність громад: одні обирали б владу, поки інші чекали б кінця війни. Це неминуче породило б політичну спекуляцію і відчуття поділу країни на «активну» та «паралізовану».

Третій варіант – тимчасове призначення керівників центральною владою. 
Але це суперечить самій суті місцевого самоврядування, яке існує не як “розпорядження згори”, а як інструмент народовладдя на місцях.

Саме тому держава обрала правильний та доцільний шлях — законне продовження повноважень діючих рад і голів до моменту, коли вибори стануть безпечними та можливими.

Демократія, що тримає форму

Це рішення – не відмова від виборів та централізація влади. 
Йдеться не про скасування права вибору, а про його збереження в умовах, коли реалізація цього права фізично неможлива.

Україна показує, що навіть під обстрілами влада залишається підзвітною, а громади самостійними. 

Держава не шукає легких шляхів, не грає у політичну риторику, а чітко визначає: спочатку перемога та безпека, а вже потім вибори.

Місцеве самоврядування довело, що здатне працювати у надзвичайних умовах і брати на себе відповідальність. Вирішувати безліч проблем, які до початку повномасштабного вторгнення і уявити було б складно. 

І саме ця спільна роботи з вірою в перемогу сьогодні утримує країну на ногах.

— Ілля Котов, кандидат наук із державного управління, експерт з публічної політики.