Котов Ілля: Україна після війни. З кого брати приклад?

Україна після війни. З кого брати приклад? 

Нові санкції і шанс на перемир’я

Після більш ніж трьох років героїчного спротиву українського народу агресії росії, з’являються реальні передумови для перемир’я. Останні рішення Заходу завдали відчутного удару по кремлівській воєнній машині: США і ЄС запровадили наймасштабніші за останній час санкції проти російської енергетики та фінансів.

Економіка країни-агресора балансує на межі кризи, аналітики прогнозують рецесію вже найближчими місяцями. Потенційні фінансові втрати для москви від нових обмежень будуть величезними. Такий тиск покликаний поставити кремль перед вибором: або продовжувати війну до повного виснаження, або погодитися на мир на адекватних умовах. Отже, нові санкції можуть змусити росію піти на перемир’я, адже ресурси ворога не безмежні.

Тому сьогодні, коли на горизонті вимальовується можливість припинення вогню, виникає закономірне питання: а як далі? 

Перехід від воєнного стану до повсякденного мирного життя не буде миттєвим. 

Позитивний досвід яких країн нам потрібно використати далі?

На які труднощі нам слід зважати? 

Давайте спробуємо розібратись, проаналізувавши уроки інших країн, що вже проходили схожий шлях.

Досвід інших країн. Уроки та надії.

Пройти шлях від війни до миру – це виклик, який поставав перед багатьма народами. Ми можемо і маємо вчитися на їхніх прикладах, щоб уникнути чужих помилок і перейняти найкращі рішення. На щастя, Україна не залишиться сам-на-сам з проблемами перехідного періоду, адже світова спільнота нас підтримує і передає знання. 

Наведу кілька показових прикладів, що можуть надихнути та застерегти.

Хорватія. 

Ця країна пережила жорстоку війну за незалежність у 1990-х, після чого інтегрувала окуповані території мирним шляхом і 30 років відбудовувалася. 

Їх досвід для нас надзвичайно цінний. 

По-перше, Хорватія демонструє успішну реабілітацію ветеранів. Ветерани там стали поважною частиною суспільства і опорою розвитку. Держава інвестувала у їх освіту, працевлаштування, створила міцні ветеранські організації. Цей шлях варто наслідувати, аби наші захисники не опинилися забутими. 

По-друге, мирна реінтеграція територій (зокрема Східна Славонія у 1997 році). Хорвати за підтримки ООН змогли повернути контроль над окупованим краєм без нового кровопролиття. Україна теж, можливо, матиме сценарій повернення певних територій  за спеціальними умовами і хорватський досвід тут дуже корисний. 

По-третє, розмінування і безпека: Хорватія витратила понад €1,1 млрд і 30 років праці, щоб очистити свою землю від мін. 

Вони розробили ефективні моделі, залучали приватні компанії, використовували карти мінних полів. Це наука для нас, треба використати всі можливі ресурси і технології, аби впоратися швидше. 

І нарешті, економічне відновлення. Вступ до ЄС дуже допоміг Хорватії відбудувати постраждалі міста. Вони успішно використали європейські кошти на інфраструктуру, туризм, що привело до процвітання регіонів. 

Україна теж розраховує на європейську допомогу, але нам важливо навчитися ефективно планувати проєкти і прозоро ними керувати.

Ізраїль. 

Країна, яка фактично живе в стані постійної загрози, але навчилася поєднувати високу обороноздатність із квітучою економікою і соціальними свободами. Нам також доведеться ще довго жити з сусідом-ворогом поряд, тому ізраїльський досвід актуальний. 

Ізраїль інтегрує всіх своїх громадян через обов’язкову військову службу. Майже кожен був солдатом, що створює розуміння між військовими і цивільними. Ветерани там – це фактично більшість населення, і держава побудувала сильну систему підтримки (наприклад, спеціальний урядовий орган “Міністерство оборони – Управління реабілітації солдатів” опікується всіма пораненими та родинами загиблих з моменту їх звільнення зі служби). Також ізраїльтяни мають передовий досвід психологічної роботи з населенням. У кожній школі є не тільки програми щодо дій під час обстрілів, а й програми ресоціалізації дітей після пережитого. 

Ізраїль демонструє силу наукового і технологічного ривку після війни. Адже їх економічне диво частково сталося завдяки припливу мотивованих людей, готових працювати на результат мирного будівництва. 

Україна після війни теж може стати стартап-державою Європи, з урахуванням того технічного і організаційного досвіду, що ми здобули.

Німеччина після Другої світової війни. 

Хоча даний історичний приклад дуже відрізняється, оскільки ця країна була агресором, який зазнав поразки, а ми – жертва, що вистояла.

Але він дає певне натхнення. Навіть у вщент зруйнованих країнах за десятиліття можна відбудувати процвітаючі держави. 

Західна Німеччина завдяки плану Маршалла і власній працьовитості вже в 1950-х здійснила економічне диво, хоча ще в 1945-му її міста лежали в руїнах. Ключова ставка була на ринкові реформи і працевлаштування людей.  Фактично кожен німець був залучений до відбудови, була атмосфера піднесення, бажання  нового, кращого майбутнього. 

Нам вкрай необхідно створити таку атмосферу, щоб люди горіли мотивацією будувати країну, а не шукати себе за кордоном. 

Вивчити негативні приклади, щоб не повторювати помилок.

Боснія, Косово. 

Це скоріше приклад того, чого слід остерігатися. Після бойових дій у 1990-х Боснія і Герцеговина досі залишається країною з консервованими конфліктами, поділена всередині, з дуже повільними реформами. 

Чому так сталось? 

Через невирішені питання примирення між громадянами, зовнішнє управління та відсутність чіткого бачення спільного майбутнього.

Нам варто уникнути пастки, коли після війни в суспільстві залишаються лінії розлому за етнічною, мовною чи іншою ознакою. 

Українці вже довели єдність і ми не маємо дати ворогу жодного шансу розіграти карту внутрішніх протистоянь. 

Також у Боснії і Косово десятиліттями відчувалась складність та повільність у прийнятті рішень. 

Україна ж, сподіваюсь, навпаки – використає післявоєнний період для прискорення реформ. 

Тобто реформи не чекатимуть кінця війни, а мають йти паралельно. Зараз багато говорять, що у нас є унікальний шанс перезаснувати державу, подолати старі проблеми (корупцію, бідність) за рахунок консолідації суспільства і великої допомоги Заходу. 

Треба швидко використати цей шанс, інакше поштовх післявоєнного часу може бути втрачено, як це сталося у деяких країнах.

Отже, досвід інших показує, що перехід від війни до миру дуже складний, але керований та реальний процес. Його успіх залежить від чіткого плану дій уряду, підтримки міжнародних партнерів та згуртованості самих громадян. 

Україна вже зараз має готувати фундамент для майбутнього. 

Власне, багато що вже робиться: приймаються закони про компенсації, запускаються пілотні проекти психологічної підтримки, відпрацьовуються моделі реінтеграції окупованих територій. Велика робота проводиться дипломатами, щоб заручитися гарантіями безпеки на період після війни.

Ми готуємо якісні кадри. Тих самих менеджерів, які будуть реалізовувати план відбудови. Як викладач університету, я щоденно під час лекцій спілкуюсь з майбутнім поколінням та відчуваю цю жагу до звершень. 

Велика частина нашої молодь бачить себе в Україні, навчається та готова брати відповідальність. 

Все це вселяє впевненість! 

Україна зустріне мир точно не розгублено, а з чіткою та правильною стратегією, яка врахує всі позитивні приклади світу!

— Ілля Котов, кандидат наук із державного управління, експерт з публічної політики.