logo

Coinspot 25.11.2020

BTC/USD

19032.50

ETH/USD

593.84

LTC/USD

88.08

НБУ 25.11.2020

USD/UAH

28.55

EUR/UAH

33.90

RUB/UAH

0.40

comment

Рубрики

comment

МЕНЮ

Блог

Вадим Трюхан: Початок Євромайдану: 7 років по тому. Чому вдалося не все?

7 років тому пост Мустафи Наєма у Фейсбуці вивів на головну площу країни декілька тисяч пассіонарних громадян України, які не погодилися зі згортанням зовнішньополітичного курсу України на вступ до ЄС.

comments1674

Вадим Трюхан

Голова правління громадської організації «Європейський Рух України» та юридичної фірми "ЮМАС". Дипломат, юрист-міжнародник, магістр державного управління, експерт з європейської інтеграції, національної безпеки, міжнародного публічного та європейського права. Працював на різних посадах в МЗС України, - від аташе Договірно-правового управління до заступника директора департаменту ЄС і Посла з особливих доручень. Був директором Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції в Секретаріаті КМУ. Працював а Адміністрації Президента України, а також за кордоном, зокрема в місії ОБСЄ у Хорватії та в місії Ради Європи зі спостереження за виборами в Косово. 


Так почалася нова сторінка історії України. За тиждень Євромайдан переріс в Революцію Гідності, в результаті якої вдалося повалити режим Віктора Януковича, а сам тодішній Президент опинився у Ростові-на-Дону, трусливо втікши з власної країни і кинувши на призволяще не лише своїх виборців, а й своїх найближчих соратників, які досі клянуть його “не злим тихим словом” при кожній ліпшій нагоді.

 

Здавалося б, перемога. Причому повна і незаперечна. Проте реалії виявились іншими.

 

Через 7 років після початку Євромайдану доводиться констатувати, що реванш проросіських сил став близьким, як ніколи раніше. При владі люди, які не мають ніякого відношення до Революції Гідності, а самих творців тих героїчних подій часто густо тягають по допитам, переважно за надуманими звинуваченнями. Натомість втікачі з найближчого оточення головного фігуранта тих подій повертаються в Україну і все більше впливають на всі внутрішньополітичні процеси в державі та промивають мізки розчарованим українцям з цілої низки відверто проросійських телеканалів та інших ЗМІ в режимі нон-стоп 24/7.

 

Чому ж так сталося? Саме зараз час спробувати розібратися.

 

По-перше. Євромайдан ініціювало громадянське суспільство. Проте тодішні так звані опозиційні політики, після декількох невдалих спроб, правдами й неправдами таки змогли його очолити і зповна скористатися його плодами, заповнивши собою любимими вакуум влади, який утворився після втечі Януковича. При цьому, будучи політиками старої генерації, в переважній своїй більшості попрацювавши пліч-о-пліч з тим же Януковичем або його посіпаками, вони не змінили підходів до управління державою і не насмілилися піти на принципово новий суспільний договір між народом та державою. Відповідно - обличчя у владі змінилися, проте конституційний лад і політичний режим фактично залишилися ті ж самі.

 

Друге. Представники громадянського суспільства, яке було рушієм Євромайдану і Революції Гідності, не спромоглися об'єднатися в потужну політичну силу з якісно новим порядком денним для України. Більшість з них спокусилася на обіцянки-цяцянки від цинічних і хитрих політиків і пішли під їхні знамена, розтворившись у сірості. 

 

Меншість вихідців з майдану спробувала замахнутися на політичну суб'єктивізацію, проте їхні політичні потуги виявилися не успішними. Перспективні політичні партії, як наприклад, Демократичний Альянс, Сила Людей, Самопоміч, Хвиля, не взлетіли, а об'єднати ресурси навколо однієї політичної платформи їхнім лідерам не вистачило ні мудрості, ні харизми.

 

Третє. Законодавство про вибори як було, так і залишається таким, яке орієнтоване на задоволення потреб виключно олігархічних політичних проектів. Без “мішків” з грошима жодна політична сила досягти успіху в Україні досі не може. Адже отримати шанс на політичний успіх мають лиш ті політичні проекти, власники яких мають доступ до загальнонаціональних телеканалів, інших ЗМІ та бігбордів по всій країні. А це мільярди гривень. 

 

Більше того, прохідний бар'єр, який так і залишився на рівні 5%, унеможливлює проходження незалежних від олігархів політиків і політичних сил і спричинює зневіру виборців у можливість появи альтернативи. Такі, ще донедавна перспективні, українські політики як Анатолій Гриценко, Ігор Смєшко, Роман Безсмертний, Віктор Чумак і багато інших, залишаються на узбіччі державотворчих процесів в Україні через непереборні грошові і процедурні шлюзи, набудовані головними олігархами країни через їхні карманні політичні проекти, які окупували Верховну Раду, Банкову і Будинок Уряду. 

 

Четверте. Кремлю демократична Україна з ефективно працюючими інститутами держави й успішною процвітаючою економікою не потрібна. Адже його власний плєбс не повинен бачити історії успіху на кордонах Росії. Відтак, Росія робила, робить і завжди буде робити все можливе і неможливе для того, щоб Україна виглядала як країна-невдаха, в якій панує політичний безлад, економічна розруха й постійна суспільна турбулентність. 

 

Не Крим чи Донбас потрібні Путіну і Ко. Їм потрібна сіра зона на місці України. Відповідно ресурси в так звані проросійські політичні проекти, промивання мізків українцям пропагандою і війну вкладаються шалені. Натомість, політична еліта України не здатна розгледіти задум Путіна і ефективно йому протистояти.

 

І ще одне. Захід став слабким, як ніколи раніше. БРЕКЗІТ, Трамп, міграційна криза, КОВІД тощо. Мова йде про виживання ЄС, і про відновлення геополітичної ролі США, а не про провідну роль у світі і про дієву підтрімку України й інших перехідних держав, які прагнуть до демократії. Відповідно Україна фактично залишилася віч-на-віч з російським ведмідем, який має чітку стратегію домінування в Європі і світі, а також неспівмірні з нашими ресурси.

 

Проте все це не має бути приводом для того, щоб посипати голову попелом.

 

Незважаючи на всі новітні виклики, які постали перед Україною, шанс стати ефективною конкурентною державою в України є. Прикладів у сучасній історії достатньо. Фінляндія, яка встояла під натиском агресії СРСР, Ісландія, яка добилася свого через трєскові війни з Великою Британією, В'єтнам, який змусив піти зі своєї території всемогутні США тощо. Перемагають нації, для яких не розмір є ключовим чинником, а єдність і бажання вижити.

 

Україна має перемогти. Адже у 2014-15 роках своє право на місце під сонцем, зупинивши агресивну Росію, вона вже довела. Але для цього треба нарешті засукати рукава і зробити три речі.

 

Перше. Змінити законодавство про вибори і політичні партії.  Лише усунення перепон на входження у владу для неолігархічних політичних сил та рівні правила гри для всіх, не залежно від обсягу грошових ресурсів, дозволять корінним чином змінити політичні розклади в країні.

 

Друге. Усунути від ЗМІ і інститутів держави олігархів та іноземних агентів. Бізнес має займатися бізнесом, а політику мають творити політики.І то виключно українські!

 

Третє. Всім здоровим силам суспільства, - політикам, громадським діячам, неолігархічним політичним партіям та громадським організаціям, слід нарешті об'єднатися навколо ідеї порятунку Української держави. Реванш проросійських сил допустити не можна.

 

А загалом у цей день варто привітати один одного з тим, що 7 років тому почалася нова сторінка історії України - сторінка боротьби за свободу і краще майбутнє України.

 

Тож будьмо гідними тих наших співвітчизників, які віддали свої життя за Україну на майданах нашої країни під час Революції Гідності і на фронтах вітчизняної війни за незалежність, - війни, розв'язаної Роією проти України!

 

 

Новости

Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!