Вадим Трюхан: Початок Євромайдану: 7 років по тому. Чому вдалося не все?

Так почалася нова сторінка історії України. За тиждень Євромайдан переріс в Революцію Гідності, в результаті якої вдалося повалити режим Віктора Януковича, а сам тодішній Президент опинився у Ростові-на-Дону, трусливо втікши з власної країни і кинувши на призволяще не лише своїх виборців, а й своїх найближчих соратників, які досі клянуть його “не злим тихим словом” при кожній ліпшій нагоді.

Здавалося б, перемога. Причому повна і незаперечна. Проте реалії виявились іншими.

Через 7 років після початку Євромайдану доводиться констатувати, що реванш проросіських сил став близьким, як ніколи раніше. При владі люди, які не мають ніякого відношення до Революції Гідності, а самих творців тих героїчних подій часто густо тягають по допитам, переважно за надуманими звинуваченнями. Натомість втікачі з найближчого оточення головного фігуранта тих подій повертаються в Україну і все більше впливають на всі внутрішньополітичні процеси в державі та промивають мізки розчарованим українцям з цілої низки відверто проросійських телеканалів та інших ЗМІ в режимі нон-стоп 24/7.

Чому ж так сталося? Саме зараз час спробувати розібратися.

По-перше. Євромайдан ініціювало громадянське суспільство. Проте тодішні так звані опозиційні політики, після декількох невдалих спроб, правдами й неправдами таки змогли його очолити і зповна скористатися його плодами, заповнивши собою любимими вакуум влади, який утворився після втечі Януковича. При цьому, будучи політиками старої генерації, в переважній своїй більшості попрацювавши пліч-о-пліч з тим же Януковичем або його посіпаками, вони не змінили підходів до управління державою і не насмілилися піти на принципово новий суспільний договір між народом та державою. Відповідно - обличчя у владі змінилися, проте конституційний лад і політичний режим фактично залишилися ті ж самі.

Друге. Представники громадянського суспільства, яке було рушієм Євромайдану і Революції Гідності, не спромоглися об'єднатися в потужну політичну силу з якісно новим порядком денним для України. Більшість з них спокусилася на обіцянки-цяцянки від цинічних і хитрих політиків і пішли під їхні знамена, розтворившись у сірості. 

Меншість вихідців з майдану спробувала замахнутися на політичну суб'єктивізацію, проте їхні політичні потуги виявилися не успішними. Перспективні політичні партії, як наприклад, Демократичний Альянс, Сила Людей, Самопоміч, Хвиля, не взлетіли, а об'єднати ресурси навколо однієї політичної платформи їхнім лідерам не вистачило ні мудрості, ні харизми.

Третє. Законодавство про вибори як було, так і залишається таким, яке орієнтоване на задоволення потреб виключно олігархічних політичних проектів. Без “мішків” з грошима жодна політична сила досягти успіху в Україні досі не може. Адже отримати шанс на політичний успіх мають лиш ті політичні проекти, власники яких мають доступ до загальнонаціональних телеканалів, інших ЗМІ та бігбордів по всій країні. А це мільярди гривень. 

Більше того, прохідний бар'єр, який так і залишився на рівні 5%, унеможливлює проходження незалежних від олігархів політиків і політичних сил і спричинює зневіру виборців у можливість появи альтернативи. Такі, ще донедавна перспективні, українські політики як Анатолій Гриценко, Ігор Смєшко, Роман Безсмертний, Віктор Чумак і багато інших, залишаються на узбіччі державотворчих процесів в Україні через непереборні грошові і процедурні шлюзи, набудовані головними олігархами країни через їхні карманні політичні проекти, які окупували Верховну Раду, Банкову і Будинок Уряду. 

Четверте. Кремлю демократична Україна з ефективно працюючими інститутами держави й успішною процвітаючою економікою не потрібна. Адже його власний плєбс не повинен бачити історії успіху на кордонах Росії. Відтак, Росія робила, робить і завжди буде робити все можливе і неможливе для того, щоб Україна виглядала як країна-невдаха, в якій панує політичний безлад, економічна розруха й постійна суспільна турбулентність. 

Не Крим чи Донбас потрібні Путіну і Ко. Їм потрібна сіра зона на місці України. Відповідно ресурси в так звані проросійські політичні проекти, промивання мізків українцям пропагандою і війну вкладаються шалені. Натомість, політична еліта України не здатна розгледіти задум Путіна і ефективно йому протистояти.

І ще одне. Захід став слабким, як ніколи раніше. БРЕКЗІТ, Трамп, міграційна криза, КОВІД тощо. Мова йде про виживання ЄС, і про відновлення геополітичної ролі США, а не про провідну роль у світі і про дієву підтрімку України й інших перехідних держав, які прагнуть до демократії. Відповідно Україна фактично залишилася віч-на-віч з російським ведмідем, який має чітку стратегію домінування в Європі і світі, а також неспівмірні з нашими ресурси.

Проте все це не має бути приводом для того, щоб посипати голову попелом.

Незважаючи на всі новітні виклики, які постали перед Україною, шанс стати ефективною конкурентною державою в України є. Прикладів у сучасній історії достатньо. Фінляндія, яка встояла під натиском агресії СРСР, Ісландія, яка добилася свого через трєскові війни з Великою Британією, В'єтнам, який змусив піти зі своєї території всемогутні США тощо. Перемагають нації, для яких не розмір є ключовим чинником, а єдність і бажання вижити.

Україна має перемогти. Адже у 2014-15 роках своє право на місце під сонцем, зупинивши агресивну Росію, вона вже довела. Але для цього треба нарешті засукати рукава і зробити три речі.

Перше. Змінити законодавство про вибори і політичні партії.  Лише усунення перепон на входження у владу для неолігархічних політичних сил та рівні правила гри для всіх, не залежно від обсягу грошових ресурсів, дозволять корінним чином змінити політичні розклади в країні.

Друге. Усунути від ЗМІ і інститутів держави олігархів та іноземних агентів. Бізнес має займатися бізнесом, а політику мають творити політики.І то виключно українські!

Третє. Всім здоровим силам суспільства, - політикам, громадським діячам, неолігархічним політичним партіям та громадським організаціям, слід нарешті об'єднатися навколо ідеї порятунку Української держави. Реванш проросійських сил допустити не можна.

А загалом у цей день варто привітати один одного з тим, що 7 років тому почалася нова сторінка історії України - сторінка боротьби за свободу і краще майбутнє України.

Тож будьмо гідними тих наших співвітчизників, які віддали свої життя за Україну на майданах нашої країни під час Революції Гідності і на фронтах вітчизняної війни за незалежність, - війни, розв'язаної Роією проти України!