Вадим Трюхан: Про нові старі путінські міфи і мрії

Як результат, як подейкують всілякі там левада-центри і іже с німі, там бідося, - по вєлікой і нєаб'ятной рейтинг бункерного хероя на рівні 26%, а в сталіце-матушкє, яка, як багато хто вважає, насправді окупувала всі решту руськіх і не руських зємєль, і того менше, - біля 15%.

І то ж в умовах небаченого затягування гайок, знищення опозиції і громадянського суспільства і повного котролю над ЗМІ, при постійній кремлівській пропаганді, у режимі нон-стоп 24/7, у тому числі з усіх прасок і пральних машин. Тобіш насправді, якби по чеснаку, то й цих циферок не було б і в помині.

Так от. Великий Пу, щоб відволікти від всього цього "неподобства" увагу широких мас, які роспропагандТБ давно вже перетворила в переважній більшості на безмолвний плєбс, а заодно і погратися вчергове зі світом у відому гру "хто перший моргне", знову вирішив побряцати … ні, не зброєю в мультяшних відосиках, а словоблудієм, і показати свою виключну "обізнанність" по "українському питанню".

І що ж він такого видав? Та все ніби як завжди, проте зі свіжими родзинками.

Перше. України, виявляється, не внесли за його височайшим благословінням, до списку недружніх держав, бо він … не вважає український народ недружнім і переконаний, що й український народ не вважає Росію, а мав на увазі себе любимого, не дружніми. Керівництво України, бачите, вороги. А прості українці ні. Сюр. І звідки ж тоді в Україні береться керівництво?? невже якісь піндоси чи марсіани нам його спускають, а не ми , український народ, його собі обираємо на виборах, причому регулярно переобираємо, а декого навіть виганяємо в шию, в ту ж Рассєю.

От мені одразу стало цікаво. А невже то наше керівництво, а не прості українці, при першій ліпшій нагоді, співають відому пісню про "ла-ла-ла, Путін - х..ло"? Чи йому про це не доповідають? А як же нещодавній хай російських пропагандистів і футбольних функціонерів, які волали, як скажені, вимагаючи від УЕФА ледве не відсторонити збірну Україну від участі в ЄВРО-2020 за цю безневинну насправді пісеньку, яка давно вже стала для більшості українців паролем на предмет патріотизму?

Все він знає. Проте вдає, що не чув, не бачив, не доповідали. Так йому зручніше. Бо оголосити ворогом якихось там яценюків, порошенків чи зеленських, - це одна справа. А от весь народ, який він розглядає у своїй хворобливій уяві, як ресурс для відновлення імперії, - це вже розрив шаблонів. Вбивати українців можна, а називати ворогами - ні-ні!

Друге. Проект Закону України "Про корінні народи", виявляється, дорівнює зброї масового знищення. Росіян, бачите, образили, не назвавши їх корінним народом. І байдуже, що в законі ані слова не лише про росіян, а й вірмен, євреїв, румунів, угорців і  представників десятків інших меншин. Як і про самих українців. Бо всі вони мають свої держави. Закон же не про них, а про ті народи, в яких держави ніде у світі немає.

Ба більше, заяви про те, що росіян незаслужено не внесли, поруч з кримськотатарським народом, караїмами і кримчаками, яких до речі залишилося всього декілька сотен у світі, до списку корінних народів, свідчать про те, що господар Кремля піддає сумніву наявність у росіян власної держави? Відтак виникає питання, а чия ж держава, яка існує останні 30 років на 1/8 частині суші під назвою Російська Федерація? Кооперативу "Озеро", московитів чи когось іншого? Парадоксальне не розуміння свого місця під сонцем. Але якщо так, то приймайте в себе свій закон про корінні народи, і відносьте до них росіян. Ото буде реальне бінго, порадіємо за громадян РФ всі разом. А до нашого закону лізти нема чого, то наша справа.

Третє. Віктор Медведчук, за версією Путіна, виявляється, раптом став українським націоналістом. Віднести свого кума і найближчого соратника по "українському питанню" до тих, кого російська пропаганда, як і до речі офіційна влада всіх рівнів поносить від моменту відновлення Україною незалежності, причому з особливими злобою і цинізмом з часів Революції Гідності, - це вищий пілотаж в умінні біле назвати чорним і навпаки.

Якщо Медведчук і Ко, які мріють про те, щоб запхнути за будь-яку ціну Україну назад в Росію і отримати за цю “послугу” від Путіна грамоти на управління малороським повітом, утвореним на її місці, як це вдалося Аксьонову в Криму, є українськими націоналістами, то Степану Бандері, Роману Шухевичу і мільйонам давно полеглих в боях за незалежність інших патрітів України не залишається нічого іншого, окрім як поперевертатися, Господи прости, в своїх домовинах від образи.

Четверте. Зеленський, виявляється, віддав Україну під зовнішнє управління Вашингтону. Цікаво. І як би знайти офіс Вашингтонського обкому в Києві і його відділення по всіх обласних центрах, не говорячи вже про райони і ОТГ, і запитати в пришлих американців, - "а де ж плоди їхнього управління?" Адже повне управління означає і рівень життя, стан законності, демократії, соціально-економічного розвитку тощо, як в Америці, правда? Проте щось за два роки перебування при владі нашого вельмишановного Президента якихось подвижок в цих питаннях не видно, навіть якщо шукати вдень зі свічкою чи вночі з прибором нічного бачення.

Наплутав тут щось «великий» Пу! Зовнішнє управління, згідно з його хворобливими фантазіями, є. А результатів нема. Ну як так можна осоромити бідних американців, які ні сном, ні духом про те, що їм хтось там віддав одну з найбільших, за територією і потенціалом, країну в Європі.

І останнє. Незважаючи на все те, що російський “цар” наплів про Україну і її керівництво, він, бачите, не відмовляється від зустрічі з Володимиром Зеленським. З барського плеча! Але йому, стверджує між іншим, ще треба "зрозуміти про що говорити". І от оцей пасаж з усього монологу Владіміра Владіміровича найбільш цікавий.

Йому не охота говорити про те, що він порушив міжнародне право, став замовником вбивства понад 14 тис. громадян України, збив цивільний літак МН-17 з 298 пасажирами і членами екіпажу на борту з декількох країн, тримає в російських тюрмах сотні ні в чому не повинних політичних заручників, наніс Україні матерільної і моральної шкоди, величину якої ще доведеться порахувати, проте йдеться про трильйони доларів США, не менше тощо.

Ну не хоче він обговорювати ті теми, які йому не зручні. Категорично не бжає. Йому би хотілося про умови капітуляції України покалякать, про здачу ще додаткових українських земель з людьми в придачу, про відмову Україною від власного суверенітета тощо. Тоді би він аж бігом! І навіть приїхав би до Києва чи можливо й до українського Сімферополя чи Донецька. Фантазії, міфи, хворобливі мрії…

Так що зустрічі найближчим часом не буде. Жодних шансів. Адже  між бажаними темами для розмов/перемовин двох суверенів прірва. Не домовиться недружнє, як стверджує Путін, керівництво України з Путіним про те, що треба дружньому, за словами того ж таки Путіна, українському народу. А домовлятися про те, про що би волів той горємичний Путін, не посміє, бо дороги назад в Україну таким «домовлянтам» тоді не бачити як власних вух і попи.

Отака от дилема склалася. І домовлятися ніби треба, і домовлятися нема про що, жодних перспектив. Принаймні поки живий-здоровий нинішній вічний вождь… , ой ні Президент держави-агресорки, чи допоки йому хтось з-за океану серйозно не накрутить хвоста. Набравшись для того сміливості і відшукавши в собі політичну волю.