Вадим Трюхан: Угорський газовий удар ножем у спину, - очікуваний нежданчик

А чи так неочікувано для України угорці вийшли на укладення нового контракту з “Газпромом” про поставки “Турецьким потоком” через Сербію 3,5 млрд. куб. метрів і ще 1 млрд. через Австрію щороку потягом наступних 15 років? При цьому у 2019 році Угорщина закупила у “Газпрому”, за даними його дочірньої компанії “Газпром експорт”, понад 11. млрд. куб. метрів газу. Це означає, що з наступного року Україна втратить від третини до половини транзиту до Угорщини, якщо брати до уваги падіння поставок у 2020-му році до біля 8,6 млрд. кубів і поступовий ріст обсягів у першій половині 2021-го року на 5%.

Відповідь на поверхні. Такий сценарій був написаний давно. Адже газ - це не сірники. Щоб його купити треба як мінімум мати труби для транспортування. І позиція Угорщини щодо того ж “Південного Потоку” була відома давно. Не помітити того, як ще на початку липня 2021 року Угорщина і Сербія урочисто зварили так званий “золотий шов” “Південного Потоку” на своєму державному кордоні,  було не можна. Як і того, як угорці протягом декількох років вели переговори з “Газпромом”, намагаючись виторгувати для себе вигідніші ціни на газ, з гарантією їх стабільності на наступні 10-15 років. Що їм, судячи з того, наскільки був задоволений Міністр закоронних справ Сіярто під час урочистої церемонії підписання нового контракту, таки вдалося. Хоча конкретних цифр ніхто не називає. Воно і зрозуміло, комерційна ж таємниця. Хоча таємне, як відомо, завжди стає явним.

Так що ніякої несподіванки немає і в помині. І те, що Україна перенесла засідання українсько-угорської міжурядової комісії, яке мало відбутися якраз на цьому тижні, а також зробила жорсткі дипломатичні демарші, засудивши дії Угорщини, є скоріше спробою зберегти хорошу міну при поганій грі або, якщо бути точнішими, замаскувати свій власний дипломатичний провал на угорському напрямку.

І що ж з цим усім робити? 

Насправді вибір не великий.

Перша опція. Змиритися з тим, що Україна поступово, але невпинно, втрачає статус транзитної держави. Відповідно готуватися до перепрофілювання своєї ГТС і повної відмови від будь-яких комерційних відносин з російським “Газпромом” після того, як термін дії останнього транзитного контракту з ним завершиться у грудні 2024-го року.

 Другий варіант. Виставити ГТС на продаж, передбачивши обмеження для участі російського бізнесу.

Обидва варіанти не прості для реалізації. За першим не обійтися без фінансових втрат на перехідний період і необхідності залучення серйозних обсягів інвестицій в модернізацію ГТС. За другим, - не факт, що вдасться продати за дорого. Протп, якщо вдасться продати бодай за 1 грн взагалі, шанси на те, що ГТС працюватиме і приноситиме в казну хороші гроші ще років 20-25 зростуть в рази.

Проте подальше зволікання з ухваленням рішення - це шлях в нікуди. Залізо має неприємну властивість ржавіти і приходити в негодність. Відтак вирішувати треба вже сьогодні. Бо завтра буде пізно.
 

І останнє. Ображатися на Угорщину - це останнє, що слід робити. За логікою ображеного,  з Німеччиною тоді взагалі слід було давно розірвати дипломатичні відносини, адже вона взагалі “вкрала” у нас біля 110 млрд.куб.метрів транзиту, якщо брати до уваги обидва “Північні Потоки”. Проте цей ж “геніальний” хід, на щастя, нікому не приходить в голову?? То до чого тут Угорщина? Світ жорсткий. Слабкі в ньому не виживають. 

А Україні час припинити шукати цапів відбувайлів, а самій ставати нарешті сильною.