Алексей Буряченко: Росія як чинник дестабілізації та провокацій у Вірмено-Азербайджанському конфлікті

Спікер Конгресу США Ненсі Пелосі прибула з візитом до Вірменії. Ця новина, як на мене, стала надзвичайно резонансною і, точно, внесла “нові барви” в заплутаний клубок складних та задавнених взаємовідносин Вірменії та Азербайджану. Своїм візитом на фоні нової хвилі ескалації конфлікту та регулярних провокацій зі сторони Росії, яка виконує типу-миротворчу функцію, Несні Пелосі красномовно заявила про те, що у вірменського народу та у самого прем'єр-міністра Вірменії Пашиняна є реальна альтернатива Російській Федерації у вибудові нових стратегічних та взаємовигідних комунікацій на Південному Кавказі.

Цей візит, дивним чином, відбувся рівно тоді коли Пашинян зрозумів, що тільки Росії вигідне продовження ворожнечі між Вірменією та Азербайджаном і уже публічно заявив, що готовий підписати документ, який буде засвідчувати територіальну цілісність сторін та тим самим принесе стійкий мир Вірменії! 

Пашинян, скоріш за все, абсолютно чітко зрозумів, що саме за рахунок Вірменії Путін збирається налаштовувати нові геостратегічні баланси на Кавказі, адже, інших варіантів у нього просто не існує... З Іраном зараз діє окремий трек по “безпілотникам”, які уже почали збивати в Україні, а з Туреччиною та Азербайджаном Путін, точно, поки, сваритися не має ні сил, ні можливості, ні бажання. Залишається одне — розміняти черговий раз інтереси Вірменії заради великих імперських інтересів Росії... Та і військові поразки в Україні на Харківському та Херсонському напрямах, точно, не додають оптимізму Путіну, а тільки показують його ненадійність та слабкість.

Для всіх стало абсолютно очевидним, що “путін — голий король” і його військова та політична сила занадто переоцінені! Чи готовий путін продовжувати підтримувати керівництво Вірменії у захопницькій війні в Нагірному Карабасі — звичайно, ні! А от чи вигідно Росії змістити фокус уваги світового політикуму з України на загострення Вірмено-Азербайджанського конфлікту — звичайно, так! Тим паче, в цьому конфлікті за наслідками другої Карабахської війни, в якій Вірменія отримала дуже болючу поразку, саме Росія стала країною, яка запропонувала свої послуги, у якості миротворця. Хоча усім було зрозуміло, що вона буде і надалі “грати” та відстоювати інтереси Вірменії і ніяким балансом тут і не пахло..!

Так, Загострення в Нагірному Карабаху почалося після того, як 13 вересня Вірменія та Азербайджан звинуватили один одного в обстрілі. У Єревані наполягають, що було завдано удару по їхніх позиціях поблизу Горіса, Сотка та Джермука. Водночас у Баку відповіли, що противник здійснив диверсії на Дашкесанському, Кельбаджарському та Лачинському напрямках. 

Після цього прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян звернувся до Росії, закликавши відправити йому на допомогу союзні сили ОДКБ. Там відмовили, заявивши, що Єреван та Баку мають вирішувати конфлікт політико-дипломатичними методами. І вишенькою на торті стала, абсолютно логічна заява, на ці події Держсекретаря США Ентоні Блінкена, який сказав, що саме Росія може відвернути увагу від України за допомогою Вірменії та Азербайджану. 

От усе і стає на свої місця. На мою точку зору, Росія, щоб відвернути увагу від подій на Україні вчинила масштабну провокацію на Вірмено-Азербайджанському кордоні, скоріш за все, втягнувши в цю дію вірменських військових, а потім знов нагадала про себе, але уже не у статусі держави-агресора, держави-окупанта та держави спонсора тероризму, а як псевдо-миротворець! І коли Пашинян зрозумів, що усі спірні питання Путін буде вирішувати, виключно, за рахунок Вірменії, яку раніше зобов’язувався захищати, він і почав звертатись і до країн ОДКБ, де, до речі, зараз головує зараз саме Вірменія і до всієї світової спільноти, але йому усі відмовили... Перш за все, тому, що у конфлікті Вірменії та Азербайджану державою агресором та окупантом є саме Вірменія, а не Азербайджан, а Нагірний Карабах є юридично безспірною територією саме Азербайджану! 

Світова спільнота уже давно не вірить тим маніпуляціям, які робить Росія, чи її партнери, яким себе вважає Вірменія. А країни ОДКБ, зі своєї сторони, також не хочуть втягуватись у конфлікт з незрозумілими перспективами в якому, наразі, явно стратегічно програє Росія... Та і перспективи “нарватися” на негативну реакцію та санкції, як від країн колективного Заходу, так і зі сходу(Китай), ніхто із “тріскаючогося по швах” ОДКБ, точно не хоче. 

Камінь розбрату зараз полягає в тому, що Вірменія категорично не виконує договір підписаний нею за наслідками другої Карабахської війни. Ні по демаркації кордонів, ні по виводу збройних формувань Вірменії з території Нагірного Карабаху, ні по створенню «Зангезурського коридору». Тому 31 серпня прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян та президент Азербайджану Ільхам Алієв зустрілися в Брюсселі для обговорення майбутнього відносин між їхніми країнами. Найважливішим питанням було - відмова Вірменії вивести свої збройні сили з району Нагірного Карабаху. Серед інших питань, що обговорювалися між Пашиняном та Алієвим, були: демаркація кордонів між двома країнами, взаємне визнання територіальної цілісності одна одної, відмова від усіх відповідних претензій; відкриття кордону та комунікацій, припинення військових провокацій.

Зустріч, проведена за посередництвом президента Європейської ради Шарля Мішеля, завершилася досягненням угоди про подальший хід роботи та підготовку до переговорів, а по суті, нічим. Під тиском шовіністів у власній країні, Пашинян відкинув усі пропозиції Алієва, звинувативши його в тому, що той вимагає неможливого... 

Ну а далі відбулись події 12-13 вересня, які всім відомі і спинятись я на них докладно не буду. Скажу тільки одне, мені було дивно читати дуже однобоку інформацію від деяких українських ЗМІ, які умисно, чи від не розуміння, висвітлювали чергове загострення між Вірменією та Азербайджаном, виключно, з позиції Вірменських та російських ЗМІ... Така недалекоглядність та поверхневість є неприпустимою і тут надзвичайно важливо, що офіційні державні українські ЗМІ тримали виключний паритет та давали максимально розгорнуту та об’єктивну оцінку ситуації без перекручування та маніпуляцій, а в експертному середовищі все ж домінуючою була думка про те, що загострення Вінмено-Азербайджанського конфлікту — це справа, перш за все, вигідна тільки Російській Федерації, а Азербайджан тільки відповідав на масштабні провокації Російсько-Вірменської сторони!  

І, дійсно, розуміючи військову потугу Азербайджану та слабкість армії Вірменії стає очевидним, що якби Азербайджан ставив би собі за мету вторгнення на територію Вірменії та анексію її території, він би це з легкістю реалізував, але такий розвиток подій, знову ж таки, вигідний тільки Росії, і не вигідний ні Азербайджану, ні Вірменії!

Азербайджан плідно співпрацює, як з Казахстаном та Туреччиною, так і є надійним партнером для більш глобальних гравців, таких як США, ЄС та Китай. Розпалювати навіть регіональний конфлікт, для Азербайджану, це ставити під величезні ризики свої торгівельні контракти, в тому числі енергетичні для ЄС. Європа дуже розраховує на енергоносії з Азербайджану, на фоні масштабного санкційного ембарго накладеного на Росію! Чи хоче РФ зірвати ці поставки втягнувши Азербайджан в більш глибокий конфлікт через провокації та потужні хвилі дезінформації — звичайно так! Адже, допоки є конфлікт між Вірменією та Азербайджаном — росіяни можуть говорити, що їх псевдо-миротворчий контингент виконує якусь “важливу місію”.., але як тільки ці країни між собою домовляться на пряму або за допомогою іншого посередника, припустимо, США, ЄС, чи, на крайній випадок, ООН, російській військовий контингент опиниться у дуже скрутному становищі і уже не зможе створювати інтриги, масштабні провокації для сторін та підігрівати конфлікти на Кавказі! 

Демаркація кордонів між двома країнами, взаємне визнання територіальної цілісності одна одної, вивід військ Вірменії з території Нагірного Карабаху та, звичайно, реалізації домовленостей по створенню «Зангезурського коридору», який на пряму зв’яже Азербайджан та Туреччину з одного боку та дасть доступ Вірменії, доступ до усіх логістичних маршрутів країн-партнерів, раз і назавжди мінімізує вплив РФ на Вірмено-Азербайджанські взаємовідносини, а цим країнам відкриє шлях до сталого розвитку та взаємного збагачення, а не перманентної війни, смертей та руйнувань! 

Переконаний, що саме з цією пропозицією до Пашиняна прилітала Ненсі Пелосі. Цивілізований світ показав, що він розуміє, що Росія взяла Вірменію у політичні та військові заручники і готова простягти руку допомоги, яка стабілізує ситуацію, як в регіоні, так і в самій Вірменії. 

Тепер справа за народом самої Вірменії, чи прояве він мудрість, виваженість та стратегічну далекоглядність змінивши партнерів на своєму шляху, з Росії, яка тільки завжди використовувала Вірменію в своїх імперських цілях, не даючи нічого навзаєм, окрім політичної та економічної ізоляції, смертей та руйнувань, або віддасть перевагу США, ЄС та найближчим сусідам, Туреччині та Азербайджану, не зважаючи на роки політичного та військового протистояння між цими двома державами? 

Мені, відверто кажучи, близькі обидва народи і я бажаю процвітання їм обом, оскільки і народ Азербайджану, і Вірменії підтримують Україну у боротьбі з державною-агресором РФ! Але є і різниця, якщо керівництво Азербайджану і сам президент Алієв, завжди відкрито підтримували позицію України і всіляко нам допомагали, по мірі можливостей, то позиція Пашиняна, завжди була більш орієнтована на Москву, і залежна від думки Кремля, а це точно не суверенна позиція, яка відповідає баченню вірменського народу! 

У Пашиняна зараз є унікальний шанс вирвати Вірменію із загарбницьких лап Путіна раз і на завжди, і це потрібно зробити! Відкинути всю корупцію, “гниль” системи, залежність від московських нафто-доларів та продажних силовиків, адже, єдиним джерелом влади у Вірменії був і є, перш за все, НАРОД, а не шовіністи, продажні проросійські чиновники, реваншисти та бандитські угрупування, які прагнуть тільки наживи та ВІЧНОГО продовження війни! Це вікно можливостей, або реалізується, або ні, але я особисто бажаю народам Азербайджану та Вірменії, перш за все, миру і щоб вони самі визначали свою геополітичну долю без кровавих фантазій “кремлівського карлика”.