Алексей Буряченко: Криза безпеки: уроки США і виклики для України

Сьогодні майже всі ЗМІ починають з питань пов'язаних з терактом в США, під час прийому Асоціації кореспондентів при Білому домі за участі перших осіб держави, включаючи президента Дональда Трампа.

Але в цьому дописі окрім аналізу того, що сталося в США можемо провести паралелі з нещодавнім гучним терактом в Києві. Оскільки, інцидент зі стрільцем в Білому домі, направду, поставив декілька важливих акцентів:

1) спецслужби США реально не готові до подібних терористичних загроз - це факт. 

А уявіть, якщо б Штати перебували в стадії активного протистояння з РФ? Якби їм потрібно було б протидіяти такій кількості ворожої агентури, якій успішно протистоять наші Державне бюро розслідувань та Служба безпеки України в Україні? Вони б точно впорались?

Зокрема, для порівняння, як приклад масштабності агентурної роботи РФ в Україні, можна згадати офіційну інформацію від директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова, що з початку повномасштабного вторгнення ДБР розслідує понад 2,9 тис. кримінальних проваджень щодо злочинів проти національної безпеки. Серед них, понад 1,9 тис. проваджень — за фактами державної зради і більше 800 — за фактами колабораціонізму та пособництва державі-агресору. 

Красномовні цифри, погодьтеся. І спостерігаючи за сьогоднішніми подіями в США висновок напрошується самі собою... ні, вони навіть близько не готові до подібних загроз.

2) Легалізована вознепальна короткоствольна зброя - це не тільки можливості для активного самозахисту, але і ДУЖЕ великі ризики для суспільства та національної безпеки. Коли держава віддає монополію на зброю/насилля, вона і відповідальність, із задоволенням, також віддасть...(у випадку з США на Штати).

А у випадку з Україною, головне питання, хто підхопить цю відповідальність - приватні військові компанії, організована злочинність, бувші ветерани війни.., а ми до цього точно готові?

Хотів би я побачити, де ми в такому разі взагалі патрульних поліцейських шукати будемо? Законність? Межі допустимої самооборони? Це все перетвориться на пустий звук... В кого автомат, той правий і чим більше у тебе автоматів, тим і правди у тебе більше! А зброї в Україні стільки, що на всіх вистачить.

Тому, глибоко переконаний, що і в США після цього інциденту зроблять висновки, і нам потрібно розпочати широку і прозору суспільну професійну дискусію, щодо доцільності легалізації "короткостволів". Це не про політичні бали чи електорат, це про життя та майбутнє.

3) З великою вірогідністю подібні випадки будуть тільки частішати і переважно в так-званих "демократичних країнах". А випадок в США потрібно сприймати, не як прикре непорозуміння, а як самомасштабуючу систему.

Проблема в глобальній дестабілізації, фрагментації світу, а відповідно у прогресуючій кризі безпеки. Якщо сказати простіше - авторитарні режими до подібних сценаріїв виявляються набагато більше готові, аніж класичні демократії. Оскільки, зазвичай, в демократіях ту саму "комплексну безпеку" зебезпечує хтось інший ззовні, а не сама країна... В сучасному світі цю роль виконували США, реалізуючи доктрину глобалізму і "м'якої сили". А якщо США завтра прибрати з цієї шахівниці, що буде? Конструкція втримається?

ВИСНОВОК. У висновку, мабуть потрібно сказати і декілька слів позитиву))

У України є шанс встояти, забезпечуючи власну безпеку і навіть експортуючи наш успішний досвід іншим акторам, якщо ми стабілізуємо та належним чином відбалансуємо владну державну вертикаль. Перевівши її на військові рейки, про що багато говорили, але мало робили... Ілюзій не потрібно, тільки холодний прагматизм. Ні друзів, не ворогів - тільки інтереси!

Дії президента України Володимира Зеленського по побудові нової "багатовекторності", є більш ніж виправдані. І, наразі, складається стійке враження, що нам багато чого вдається, не тільки в Європі, а і на Близькому Сході, Південному Кавказі та навіть в Середній Азії та Африці... Надіятись потрібно, перш за все, на самих себе і нашу внутрішню ЄДНІСТЬ та незламність, і знаково, що подібну тезу висловлює і керівник ОП Кирило Буданов. Обнадіює, що перші особи держави працюють в команді.

Якщо ж дамо слабину, понадіємось на когось іншого, на когось кому, насправді, байдужа доля України та українців - програємо, а цього б дуже не хотілося. Оскільки, це буде означати тільки наступне "зачароване коло" української політики/державності, як колись писала Мирослава Гонгадзе.