Щербина Валерій: ТЦК і відповідальність перед державою

Заголовки на кшталт «Мобілізували єдиного опікуна» або «Прикутий до ліжка залишився без догляду», зазвичай, привертають увагу суспільства. У текстах і сюжетах, які вийшли, йдеться про військовозобов’язаного громадянина, який не виконав свій обов’язок і вчасно не прибув за повісткою до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Як наслідок, громадянин був мобілізований та направлений у навчальний центр для проходження базової загально-військової підготовки. Усе, згідно чинного законодавства.

Цей випадок, хоч і викликав суспільний резонанс, водночас слугує яскравим прикладом того, як недотримання особистої відповідальності на місцях може мати серйозні соціальні наслідки. Всього цього можна було не допустити. Якби усі відповідальні сторони належним чином виконували свої функції.

Перекласти відповідальність

Одна із ключових ролей у цій історії належить представнику місцевого самоврядування. Якщо медійники так акцентують на людяності й неформальному боці ситуації, то мали б розповісти й про те, що староста села, згідно зі своєю посадою, має прямий обов’язок турбуватися про громаду села. Він володіє усіма необхідними адміністративними інструментами для забезпечення виконання громадянами законів України. Саме так, включно з питаннями військового обліку. Проте він знехтував своїми обов’язками.

Замість того, щоб завчасно попереджати військовозобов’язаних громадян про їхній обов’язок, стежити за його дотриманням, та, що особливо важливо у цій справі, інформувати про необхідність не затягувати з подачею документів на оформлення відстрочки, староста обрав інший шлях. Він активно намагався поширювати у медіаресурсах інформацію з глибоко емоційним та різко негативним забарвленням. Спрямовуючи цим самим суспільний гнів на військовослужбовців територіального центру комплектування. «Живуть по вовчих законах», - так він говорив про структуру, яка забезпечує обороноздатність країни у війні проти російського окупанта.

Така поведінку можна розцінювати, як спробу маніпуляції громадською думкою з метою перекласти власні недопрацювання. Своєчасне інформування громадян про їхні права та обов’язки, про чіткий термін подачі документів, які підтверджують, наприклад, статус опікуна, могло попередити ситуацію.

Що говорить буква закону?

А говорить вона те, що звинувачення на адресу військовослужбовців територіального центру комплектування є абсолютно безпідставним. А також свідчить про поверхове розуміння журналістами і громадянами функцій ТЦК та СП. Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки в конкретному випадку просто виконав свою роботу, діючи суворо згідно з законом.

Слід чітко розуміти: військовозобов’язаний громадянин сам не з’явився у визначений термін та не надав належним чином оформлені документи, які б підтверджували його право на відстрочку через опікунство. Оскільки були зафіксовані порушення правил військового обліку (неприбуття за повісткою) і був присутній брак необхідних документів у його особовій справі для надання відстрочки, з правової точки зору, ТЦК та СП мав усі підстави для мобілізації.

Відповідальність громадянина за своєчасне оновлення облікових даних та надання всіх підтверджуючих документів є персональною. Недотримання цієї вимоги, поєднане з бездіяльністю місцевої влади, створило прикру ситуацію, в якій основний гнів суспільства впав на тих, хто просто виконав своє завдання.