Павло Шандра: Відставка Труханова: післямова

Минулого тижня президент України Володимир Зеленський позбавив громадянства мера Одеси Геннадія Труханова та ввів військову адміністрацію під керівництвом генерала Сергія Лисака.

Замість Труханова, автоматично позбавленого посади, виконувачем обов’язків був призначений секретар Одеської міської ради, доктор політичних наук, професор Ігор Коваль.

З одного боку, це вже не перший раз, коли президент створює військові адміністрації; з іншого — все, що відбувається в Одесі, має особливий сенс з огляду на масштаби та економічну роль міста.

Рішення президента ґрунтувалося на висновках СБУ про наявність у Труханова громадянства та чинного паспорта Російської Федерації. Ця тема неодноразово порушувалася і в попередні роки, але тоді СБУ не реагувала на подібні повідомлення.

Зараз же суспільству була представлена копія паспорта Геннадія Труханова, справжність якої низка міжнародних експертів, включно з Христо Грозєвим, одразу поставила під сумнів. Але цього разу, оскільки було ухвалене політичне рішення прибрати Труханова, його прибрали без зайвих бюрократичних зволікань.

Мотивація влади очевидна. В умовах повномасштабної російської агресії президент розглядає посилення своїх повноважень як важливий крок у політичній боротьбі — як усередині країни, так і назовні.

Коли багато поставлено на кін, навіть антиконституційний крок із позбавлення громадянства може вважатися політично виправданим.

Фактично перед президентом Зеленським зараз стоїть класична головоломка «вовк, коза і капуста». Завдання — безболісно перевести їх на інший берег.

Під «вовком» можна позначити досягнення миру на прийнятних умовах, які зупинять Росію; під «козлом» — можливість «продати» цей мир суспільству, щоб воно його прийняло; під «капустою» — переобрання на наступний термін і збереження більшості в парламенті.

Причому останнє завдання залежить від двох попередніх: не можна просто намалювати результати голосування — фальсифікувати вибори можна лише в контексті загального відчуття та настрою, що президента підтримує більшість суспільства.

В іншому випадку доведеться «ламати через коліно», але Україна — не Білорусь: не лише тому, що в багатьох людей на руках зброя, а й тому, що Україна залежить від західної допомоги, і влада змушена рахуватися з обмеженнями, які виставляють наші партнери.

Напередодні години «Ч», коли життя поставить перед необхідністю розв’язати головоломку, президент хоче підготуватися і намагається забрати собі більше влади у тих напрямах, де це можливо.

Спроба перепідпорядкувати НАБУ і САП провалилася; отже, замість неї влада вирішила натиснути на мерів міст. Якщо це спрацювало в Одесі, значить далі «полетять голови» інших мерів, а на їхньому місці виникнуть військові адміністрації. Коли випаде нагода розв’язати питання в Києві, усунувши Кличка, ніхто й двічі думати не буде.

Президент України розуміє, що політика — дуже жорстка гра, і як уже досвідчений гравець він веде боротьбу як із державою-агресором Росією, так і на внутрішньому фронті для послаблення конкурентів і зміцнення власних позицій.

У цій ситуації чутки про те, що Труханов шукав контакти з командою Залужного і вів переговори про підтримку, могли лише прискорити хід подій і його відставку. Так само, як спільна фотографія із Залужним призвела до спроби ліквідації Одеської юридичної академії, лише сильні позиції Сергія Ківалова запобігли подібному розвитку подій.

Об’єктивно те, що відбувається, — це удар по місцевому самоврядуванню і по реформі децентралізації, яку проводив Петро Порошенко. Народний депутат України Олексій Гончаренко має рацію, коли розглядає це як удар по магдебурзькому праву — праву громад на власне самоврядування.

З іншого боку, Труханов перебував при владі одинадцять років і сам не гребував різкими діями щодо своїх конкурентів, періодично «зачищаючи» опозиційне до нього поле.

Тих, із ким він не міг домовитися, просто, за висловом покійного Кернеса, «помножував на нуль». І, можливо, Сергій Лисак, зважаючи на його досвід, виявиться набагато кращим керівником, ніж Труханов.

Але в цій ситуації важливіше інше. Повномасштабна російська агресія знову загострила кастовий характер нашого суспільства, де ворогам — усе, а друзям — закон.

Якщо в Труханова можна відібрати паспорт без рішення суду і без можливості захистити свою позицію, то чому завтра будь-який силовик не зможе відібрати вподобану дружину якогось бідолахи, за якого нікому заступитися?

Небезпека складеної ситуації в тому, що вона може бути сприйнята як сигнал «фас» і як приклад поводження з простими людьми. На жаль, ті, хто радів відставці Труханова, не подумали на кілька кроків уперед, віддаючи перевагу формі над змістом.