Павло Шандра: Візит Віткоффа та Кушнера. Агресія РФ триватиме.

«Нехай було, як було, — адже якось та було! Ніколи так не було, щоб ніяк не було». Знаменита формула Гашека якнайкраще підходить Україні на п’ятий рік війни з Росією, де за відсутності виборів ми спостерігаємо боротьбу силовиків між собою.

Спочатку СБУ буцається з ГУР, потім НАБУшники, як Катон Цензор, вриваються до Генеральної прокуратури зі словами: «Карфаген має бути зруйнований». У відповідь Генеральна прокуратура звинувачує НАБУ і САП у тому, що вони «грішники, які вважають себе праведниками», і заявляє про змовницьке викрадення документів, які нібито інкримінують НАБУ і САП злочини.

Загалом, усе змішалося в домі Облонських. На тлі цієї сутички в чергове дипломатичне турне до Москви вирушили Віткофф і Кушнер. Цього разу їхній шлях лежить через Київ, але, загалом, це неважливо. Ні Україна, ні Росія ані на йоту не зрушили зі своїх позицій.

Ба більше, за два роки, що минули з моменту відставки Шойгу з посади міністра оборони і приходу Андрія Бєлоусова, ми бачимо, що російська військова машина, криво-косо, але все ж нарощує виробництво балістичних ракет і далекобійних реактивних дронів.

Україна теж нарощує виробництво дронів і ракет, але, з огляду на затримки із західною допомогою, це відбувається не випереджальними, а наздоганяючими темпами. Війна давно набула характеру війни на виснаження (war of attrition). У такій ситуації велику роль відіграє не лише безпосередньо війна, а й соціально-економічний і психологічний стан суспільства.

Ще невідомо, як на українській економіці позначиться зросла частота ударів агресора по українських АЗС, портовій та логістичній інфраструктурі, але вже очевидно, що наслідки ми відчуємо лише через пів року.

Минулого тижня продовжилася стандартна гра російських публічних осіб, які сиплють висловлюваннями спеціально для навчених у всьому світі кримінологів. У той час як Путін не виключає прямих переговорів з Україною — про це він заявив на форумі у Владивостоці, — його прессекретар Дмитро Пєсков знову нагадав про вимоги до України, висловлені Путіним влітку 2024 року під час колегії МЗС.

Йдеться про формальне визнання Україною анексії агресором чотирьох областей плюс Криму. Природно, це неприйнятно для України. Президент Зеленський, відмовившись від ідеї війни до кордонів 1991 року, перейшов до реалістичнішої концепції припинення вогню по лінії розмежування і проведення переговорів.

Це справедлива позиція, яка могла б стати компромісною, якби Путін справді хотів завершити війну, а не використовував численні розмови про переговори як інструмент для розведення західної громадської думки.

І хоча Путін у Владивостоці заявив, що на сьогодні мобілізація Росії не потрібна, але, як то кажуть: «Казка — брехня, та в ній натяк! Добрим молодцям урок!»

Добрі молодці, які розумніші, уже виїжджають із Росії в напрямку Грузії, Вірменії та Казахстану, вважаючи, що формула «на сьогодні» не виключає мобілізацію завтра. Крім того, у Росії ухвалено низку законів, спрямованих на узагальнення інформації про мобілізаційний резерв і можливе проведення швидкої мобілізації.

Я вже писав раніше, що ще однією ознакою бажання Путіна продовжувати війну є становище партії «Яблуко», списки якої знімають з усіх регіональних виборів, а провідні політики якої стають іноагентами.

І все це робиться через антивоєнну позицію «Яблука». Крім того, цього тижня ліберальний сайт «Новая газета» також був визнаний іноземним агентом у Росії. Будь-яка антивоєнна риторика жорстко переслідується, натомість будь-яка провоєнна риторика заохочується російською владою.

Це видає серед мешканців Кремля, особливо Путіна, бажання продовжувати війну, але формально, віддаючи данину моді, зберігаючи риторику про мир.

Повертаючись до візиту Віткоффа і Кушнера. Влада президента Зеленського використовує цей візит для того, щоб показати бурхливу діяльність у мирному процесі. Водночас депутатка його партії Мар’яна Безугла заявила, що війна закінчиться тоді, коли школу закінчать ті, хто цього року пішов у перший клас. Тобто війна триватиме ще десять років.

На тлі подібних припущень, а також кричущих прикладів корупції, настав час повернутися до пропозиції президента Порошенка створити «уряд» національної єдності або просто технократичний уряд.

Монополія на владу призвела до падіння компетентності тих, хто прийшов до цієї влади сім років тому. Тепер їхнє головне завдання — день простояти та ніч протриматися. А це завдання робить неможливим завершення війни на українських умовах не через десять років, а в найближчі місяці.

Коли ти дивишся на зовнішню політику крізь призму свого політичного майбутнього всередині країни, у тебе зв’язані руки. Кожен свій крок ти співвідносиш із метою збереження влади. Коаліційний уряд вирішив би цю проблему: до уряду прийшли б нові незалежні люди, які запропонували б не лише нові підходи, а й розділили б відповідальність за майбутнє країни.