Павло Шандра: Генерал Залужний і майбутнє відносин України з НАТО

Перебуваючи в Києві на зустрічі з президентом України, генерал Валерій Залужний висловив точку зору, яка здивувала багатьох його прихильників і симпатиків. Зокрема, генерал заявив, що в України немає реальних шансів вступити до НАТО в його нинішньому вигляді.

Багатьом здалося, що генерал виступив за виключення мети вступу до НАТО як головної зовнішньополітичної цілі України поряд зі вступом до Європейського Союзу.

Треба чесно визнати, що, коли у 2019 році тодішній президент України Петро Порошенко наполягав на включенні мети вступу до НАТО в Конституцію України, його головним завданням було закріпити незворотність руху України на Захід.

Якби не анексія Криму і не війна на сході країни, то Україна залишилася б позаблоковою державою, але втручання Росії у внутрішні справи України змусило змістити акценти зовнішньої політики в бік зближення із Заходом.

Так, сам прозахідний шлях України був запрограмований її географією та «європейською мрією», яка асоціювалася з бажанням від’їстися після 70 років комуністичного експерименту в злиднях. Але агресивні дії Росії просто прискорили цей цивілізаційний вибір України.

Таким чином, дії Петра Порошенка ще й відображали суспільні настрої, а політик, тим більше електоральний, не може йти проти свого суспільства.

Залужний не може цього не розуміти. Формальна відмова від дій, спрямованих на членство в НАТО, увійшла б у суперечність із суспільними настроями та Конституцією України.

З іншого боку, Конституція України за 30 років перетворилася на дорогий сервіз, на який хочеться постійно дивитися, але яким уникаєш користуватися. Що стосується суспільних настроїв, то певне розчарування в Заході з’явилося, особливо на тлі ракетних атак агресора і небажання альянсу надавати Україні засоби повітряного захисту.

Хоча, якщо комплексно аналізувати слова генерала, можна припустити, що йдеться про вступ до НАТО в його нинішньому вигляді, а яким буде НАТО в майбутньому — покаже час. Російсько-українська війна, повернення президента Трампа до Білого дому, війна з Іраном — це неповний перелік факторів, які впливають на Північноатлантичний альянс.

Колгосп ніколи не може бути ефективним, тому безглуздо вважати, що кумулятивний потенціал країн НАТО вищий за російський. Коли ми бачимо, як понад половина країн НАТО саботує зростання військових витрат, вважаючи, що війна їх ніколи не торкнеться, безглуздо й говорити, що всі країни НАТО виведуть свої армії в призначену годину для умовного захисту Чехії чи Угорщини.

Безумовно, усім вигідно, щоб російська агресія проти України тривала якомога довше: це дозволяє за порівняно невеликі гроші знижувати російський військовий потенціал. Якби Захід реально боявся російської загрози, то ми б бачили, як розгортається військове виробництво.

Але нічого подібного й близько немає, натомість є чергові слова про те, як Україна вистоїть. Звідусіль лунають чергові слова: і від президента України, і від лідерів західних держав.

На засіданні Ради національної безпеки України президент Зеленський припустив, що Захід вирішив примусити Україну до поступливості в питаннях миру. Тут в американських Бендерів спрацьовує звичайна логіка: якщо віддати агресору частину території України, то це зупинить війну.

Ні, не зупинить, тому що це не усуває «першопричини війни». І тут агресор вражаюче красномовно говорить усе як є. Головне — це вектор розвитку України.

Логіка Росії гранично проста і схожа на логіку невдачливого чоловіка, який спочатку до крові побив дружину, а потім пропонує їй спільне майбутнє, адже за їхніми плечима світле минуле і красиві діти.

Українське суспільство таке прийняти не може. Бісмарк казав, що політика — це мистецтво можливого, але Росія не хоче шукати це можливе, вважаючи найвищою доблестю вимагати неможливого для продовження війни.

Захід не може цього зрозуміти. Розумом Росію не зрозуміти, аршином не виміряти, у Росію можна тільки вірити, чим колективний Захід і займається, тим самим мотивуючи агресора на продовження агресії.

Таким чином, питання вступу України до НАТО не можна зводити лише до членства у військовому блоці: це питання самовизначення України на карті світу. Росія це чудово розуміє, тому так спокійно відреагувала на вступ Фінляндії до НАТО, хоча звідти до Санкт-Петербурга рукою подати, але фіни — це ніби чужі, а українці — свої.

Але ми росіянам не свої, ми європейці. Ми, захищаючи себе від російської агресії, намагаємося це довести, але Захід своєю політикою може змінити ставлення українців і змусити їх по-іншому самовизначитися, наприклад, у бік повернення до нейтралітету.

Поки цього не сталося, ми і Захід не повинні втратити історичну можливість для об’єднання. Потім буде пізно. НАТО і ЄС без України будуть іншими.