Павло Шандра: Знищення антикорупційної інфраструктури

Сьогодні ми на мітингу в Києві. Стихійні акції протесту проходять у великих містах. Приводом стала ліквідація антикорупційної інфраструктури. Одним махом Верховна Рада прийняла законопроєкт, ініційований Офісом Президента, який фактично ставить хрест на європейській інтеграції України.

Замість неї країна рухається за «грузинським сценарієм» — створення фасадної, підконтрольної Росії демократії. Кілька днів тому Європейський парламент у своєму листі до влади Грузії чітко заявив: поки в країні проводяться вибори з порушеннями і ухвалюються дискримінаційні закони, про європейську інтеграцію не може бути й мови.

Україна дійшла до точки, коли в її бік уже звучать повчання, за якими підуть конкретні дії — відмова у праві на вступ до Європейського Союзу. Більше того, Офіс Президента Зеленського поставив під загрозу безвізовий режим з ЄС.

Розрахунок на те, що європейці, співчуваючи народу, який постраждав від російської агресії, не наважаться позбавити Україну безвізу, явно помилковий. Безвізовий режим для українців став можливим після ухвалення Верховною Радою низки законопроєктів, включаючи створення антикорупційної інфраструктури.

П’ятий президент України Петро Порошенко витратив роки на переговори з європейськими чиновниками, переконуючи їх надати українцям право на безвізові поїздки до ЄС. З літа 2017 року це право стало реальністю.

Під час дебатів на стадіоні кандидат у президенти Володимир Зеленський заявив Петру Порошенку: «Я — не ваш опонент, я — ваш вирок». Ці слова виявилися пророчими: президент Зеленський став вироком досягненням, яких досяг Порошенко за свою каденцію.

Україна не тільки відмовляється від європейської інтеграції, але й руйнує місцеве самоврядування. Реформа децентралізації, розпочата за Порошенка, призвела до розквіту місцевих громад. Незважаючи на свій менеджерський стиль управління, Порошенко розумів, що прогрес можливий лише за умови передачі фінансових ресурсів і повноважень на місця.

Однак чинній владі сильне місцеве самоврядування не потрібне. Їй потрібні генерал-губернатори, які контролюватимуть місцеві ради й блокуватимуть будь-які незручні рішення.

Нагадаю, що реформа децентралізації передбачала заміну обласних адміністрацій на префектури, які мали виконувати представницькі функції та стежити за дотриманням конституційності в діях місцевого самоврядування.

Законопроєкт №12414, ухвалений Верховною Радою 22 липня 2025 року, вносить зміни до Кримінального процесуального кодексу та законодавства про прокуратуру, суттєво обмежуючи незалежність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).

Керівником прокурорів САП стає Генеральний прокурор, а не керівник САП. Генпрокурор отримує право визначати, який прокурор здійснюватиме нагляд за розслідуваннями НАБУ, а також вилучати будь-яке кримінальне провадження з підслідності НАБУ і передавати його іншому прокурору.

Видаляється норма, яка забороняє передачу справ НАБУ іншим органам досудового розслідування. Якщо НАБУ не виконує письмові вказівки Генпрокурора, справу може бути вилучено. Прокурори САП втрачають право забирати справи, підслідні НАБУ, в інших органів.

Директор НАБУ зможе витребувати справи тільки за згодою Генпрокурора. Керівник САП втрачає повноваження щодо вирішення спорів про підслідність справ НАБУ — ці функції переходять до Генпрокурора.

Закон дозволяє Генпрокурору розглядати клопотання про закриття кримінальних справ щодо високопосадовців (із зазначенням конкретних посад) і закривати такі справи за результатами розгляду.

Усі угоди про визнання вини у справах НАБУ повинні погоджуватися з Генпрокурором. Підозри у справах НАБУ зможе підписувати тільки Генеральний прокурор.

Видаляється норма, яка забороняє Генпрокурору давати вказівки прокурорам САП. На період воєнного стану допускається призначення прокурорів без конкурсу, а також підвищення чинних прокурорів без конкурсних процедур.

Крім того, вводиться можливість звільнення прокурорів САП у зв’язку зі зміною штатного розпису, реорганізацією або ліквідацією підрозділу.

В умовах повномасштабної російської агресії чинна влада вирішила скинути маски й придушити будь-яку опозицію. Скотування України до авторитаризму почалося ще у 2020 році з позбавлення народних депутатів недоторканності, далі була боротьба з незалежними телеканалами, запровадження санкцій проти громадян України, а тепер — знищення місцевого самоврядування та антикорупційних структур.

Кожну з цих дій окремо прихильники президента можуть виправдовувати необхідністю державного розвитку. Однак у сукупності вони свідчать про прагнення влади перевершити часи Януковича, перетворивши управління країною на моноліт. І це відбувається в умовах, коли українські герої воюють із російськими загарбниками.