Павло Шандра: «Демократія без вибору»: як в Україні знищують політичну конкуренцію

«Жити стало краще, жити стало веселіше». Як писав людоїд усіх часів і народів, експропріатор і агент царської охоронки товариш Коба, «у міру нашого просування вперед, до соціалізму, опір капіталістичних елементів зростатиме, класова боротьба загострюватиметься».

У міру просування України до виборів опір кращих із кращих зростатиме, отже, класова боротьба загострюватиметься.

Протягом 30 років українська демократія трималася на тому, що був сильний регіональний олігархічний капітал, який заводив своїх представників до парламенту, створюючи умови для торгівлі з адміністрацією президента за преференції.

Подібний статус-кво заважав партійному будівництву в Україні, замість ідеологічних партій створювалися проєкти під лідерів громадської думки, яких на своїх каналах розкручували олігархи. Це послаблювало державу, призводячи до повної деградації не тільки парламент, а й виконавчу владу.

Російська агресія проти України, подальша анексія Криму та частин Донецької і Луганської областей призвели до зміни політичної карти України.

Парадоксально, але це сприяло можливостям для створення сильної вертикалі влади та її концентрації в одних руках, чим президент Порошенко не скористався, бо всупереч очікуванням не просто не закрив жодного телеканалу, натомість він створив умови, за яких на його адресу постійно вільно звучала критика з боку опозиційних телеканалів.

Більше того, Порошенко зумів побудувати відносини держави з великим національним капіталом, не заважаючи великим підприємцям інвестувати в різні політичні проєкти. Президент Порошенко проводив реформу децентралізації, яка зміцнила позиції регіональних політичних проєктів, що отримали абсолютно конкретні адміністративні й фінансові повноваження для вирішення проблем своїх громад.

До 2019 року Україна отримала свою автокефальну церкву, сильну армію, встановила збалансовані відносини з країнами Європейського Союзу, Центральної Азії, Південного Кавказу та Глобального півдня. Вдалося зменшити інтенсивність обстрілів на лінії розмежування з російськими окупантами.

Але «серце красуні схильне до зради і до змін, як вітер травня». Українське суспільство, як та красуня, захотіла нового принца і нового сплеску почуттів. Порошенко не став триматися за владу, у рамках вільних демократичних виборів програв і залишив свою посаду.

Після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах його партія «Слуга народу» також перемогла на парламентських виборах у липні того самого року і сформувала монобільшість у Верховній Раді. Пазл склався. Були створені умови для посилення державної влади.

Від самого початку влада взяла курс на посилення контролю над депутатами, тому поправки до Конституції скасували депутатську недоторканність. За нею виник закон про деолігархізацію, суттю якого було відтіснення олігархів від впливу на політику.

Багато хто тоді відчував радість, так само як тепер радіють як діти через припинення грантів USAID, не замислюючись про наслідки: наскільки небезпечна ситуація, коли в країні монополія на ресурс і немає системи стримувань і противаг.

Повномасштабна російська агресія створила умови, за яких держава отримала в руки потужний репресивний апарат для посилення свого впливу. Великий капітал усвідомив необхідність домовлятися з владою і більше не грати в політику.

У такий спосіб з медіаполя пішов холдинг Рената Ахметова, який з 2021 року вів свою гру з прицілом на наступні парламентські та президентські вибори. Після того як заморозили допомогу USAID, зійдуть в могилу багато медіапроєктів, які не в змозі організаційно існувати без зовнішньої допомоги.

Окрім фінансової допомоги вони були забезпечені й політичною підтримкою з боку США, що давало їм імунітет від переслідувань. Звичайно, погано, коли зовнішні гравці фінансують медіа, але ще гірше, коли немає альтернативної точки зору. Не варто плутати окремих блогерів та інституційні ЗМІ. Самостійні команди не можуть вижити в умовах, коли олігархи не дають грошей на політику, а суспільство не звикло в політику інвестувати.

Тепер прийшли за лідером партії «Європейська солідарність» народним депутатом Петром Порошенком, який від самого початку повномасштабної російської агресії допомагає українській армії та витрачає власні кошти на покупку всього необхідного.

На сьогоднішній день він залишається єдиним незалежним політиком, який користується довірою наших західних партнерів і не залежить фінансово від влади. Успіх у боротьбі з Порошенком призведе до удару по мерах великих міст, яким не можуть пробачити перемогу своїх політичних проєктів на місцевих виборах 2020 року.

Позбавлення Порошенка права брати участь у сесіях Верховної Ради – це поганий сигнал для наших європейських і американських партнерів, які надають нам фінансову і політичну підтримку.

Претензії до його сина зшиті білими нитками. Це ніяк не вплине на прихильників Порошенка і не підніме рейтинг влади.

Очевидно, що буде зроблено все, щоби перешкодити Порошенкові брати участь у виборах, коли настане їхній час, бо формується поле для введення проти нього персональних санкцій, які потім буде легко відіграти в Європейському суді з прав людини.

Цікаво, що напади на Порошенка загострилися на тлі теплого прийому, який йому надав Генеральний секретар НАТО Марк Рютте. В умовах повномасштабної російської агресії Україні потрібна єдність, а не політичні спекуляції.