Павло Шандра: Санкції проти Порошенка: політична необхідність чи удар по демократії?

Президент Володимир Зеленський 13 лютого ввів у дію рішення РНБО про запровадження санкцій проти п’ятого президента України, народного депутата України, лідера партії «Європейська Солідарність» Петра Порошенка.

Обмежувальні заходи передбачають блокування активів, запобігання виведенню капіталу за межі України, обмеження торговельних операцій тощо. Згідно з документом, санкції, що включають позбавлення державних нагород і блокування активів, запроваджені безстроково.

Це рішення стало громом серед ясного неба не лише в Україні, а й за її межами. Зокрема, лідер ЄНП Майнфред Вебер заявив, що «шокований» рішенням РНБО, яке загрожує арештом і санкціями проти лідера «Європейської Солідарності», що є партнером Європейської народної партії.

Справді, Вебер має рацію: запровадження санкцій проти Порошенка — це артилерійська підготовка до його арешту. Усупереч очікуванням влади навіть найзапекліші критики Петра Порошенка мовчать, бо відчувають несправедливість.

Ще у 2021 році кримінальні справи проти Порошенка багато хто розглядав як виконання передвиборчих обіцянок чинного президента, заплющуючи очі на вибіркове правосуддя щодо лідера опозиції.

Але майже три роки повномасштабної російської агресії породили стільки питань до чинних представників влади, що звинувачення проти Порошенка на цьому тлі просто тьмяніють.

І тут питання не у Петрові Порошенку, а в суспільному договорі. Є відомий вислів німецького пастора Мартіна Німеллера:

«…Спочатку прийшли за соціалістами, і я мовчав, бо я не був соціалістом. Потім прийшли за членами профспілок, і я мовчав, бо я не був членом профспілки. Потім прийшли за євреями, і я мовчав, бо я не був євреєм. А потім прийшли за мною — і вже не залишилося нікого, хто міг би за мене заступитися».

Ми живемо в пострадянській країні, де завжди ловлять сигнали згори. Якщо можна без рішення суду обмежувати свободу Петра Порошенка, то завтра такі ж заходи можуть застосувати до будь-кого. І для цього навіть не обов’язково бути політиком чи бізнесменом. Вас можуть посадити просто тому, що ви стали на заваді комусь впливовому.

Запровадження санкцій проти Петра Порошенка на третьому році війни є політично мотивованим. Так само, як політично мотивованими є домовленості між владою та представниками ОПЗЖ у місцевих радах.

Санкції не запроваджуються проти заступника голови Одеської обласної ради Вадима Шкаровського, який напередодні повномасштабного вторгнення назвав сили територіальної оборони «бандформуванням». І таких «Шкаровських» у кожній області чимало. Але вони зручні для влади так само, як для Партії регіонів були зручні підконтрольні комуністи та соціалісти.

Схоже, що влада, у кращих традиціях Кота Базиліо та Лисиці Аліси, вважає суспільство наївним, бо «…на дурня не треба ножа, йому збрешеш утричі — і роби з ним, що хочеш…».

Петро Порошенко вже заплатив за свої помилки. Він програв вибори 2019 року, але всі п’ять років продовжував боротися за інтереси України на дипломатичному фронті. Мільярди власних коштів він витрачав на армію, намагаючись компенсувати те, що вона недоотримала від держави.

Для нього це не політичний піар, а сенс його перебування в політиці. Порошенко думає про свою політичну спадщину в історії країни.

Навіть держава-агресор Росія не застосовує санкції РНБО проти своїх громадян. Навіть білоруський диктатор Лукашенко не вводив санкцій проти свого попередника Станіслава Шушкевича.

Є таке поняття, як корпоративна солідарність. Саме тому Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко, залишаючи президентську посаду, не зазнавали цькування з боку своїх наступників. Зрадник Янукович не враховується — він утік до Росії та відкрив шлях для російської агресії.

Запровадження санкцій і можливий арешт Петра Порошенка розколе українське суспільство та міжнародну солідарність навколо України. Якщо українська влада вирішила наслідувати приклад «Грузинської мрії», яка посадила до в’язниці Міхеіла Саакашвілі, то варто нагадати: щодо «Грузинської мрії» багато європейських країн, зокрема й Україна, запровадили санкції через її відхід від європейської інтеграції.

Безпідставні санкції проти Порошенка — це подарунок усім, хто не хоче бачити Україну в Європейському Союзі. Це подарунок таким журналістам, як Такер Карлсон, який у недавньому інтерв’ю Пірсу Моргану порівняв ситуацію в Україні з диктатурою.

Повномасштабна російська агресія спише багато, але не все. Велика помилка — вважати, що революційна доцільність важливіша за закон. Життя не стоїть на місці, і закон «політичного бумеранга» ще ніхто не скасовував.

Зараз, у момент, коли вирішується майбутнє України, потрібно взятися за голову й відмовитися від політики тиску на опозицію. Тим більше, що на початку війни «Європейська Солідарність» простягнула владі руку допомоги, заявивши, що в той час, коли агресору потрібні потрясіння в Україні, нам потрібна велика Україна.

І незалежно від політичних поглядів нас усіх об’єднує повага та любов до українського прапора.