Алексей Буряченко: Не обшуками єдиними. Боротьба з корупцією триває!

Декілька тижнів тому побачив один, як на мене, дуже однобокий матеріал від досить поважного видання і це, не буду приховувати, мене дуже здивувало. Я довго думав, чи давати свій коментар на цей “витвір журналістського мистецтва”, чи, все ж, промовчати, щоб не бути лишній раз підданий хейту замовних ботів, але все ж вирішив донести правду і це моя принципова позиція.

Я завжди був на боці справедливості та зі свого боку завжди критикував владу та правоохоронні органи, якщо вони цього, дійсно, заслуговували, але завжди робив це максимально обґрунтовано. І, більше того, робив це не заради самої критики, а звертав увагу на недосконалість системи та пропонував варіанти вирішення проблем та різного роду колізій. Так і цього разу, я не хочу лишній раз критикувати журналістів, оскільки дуже поважаю їх роботу, і зазвичай тільки підтримую, але і висвітлювати позицію по критиці наших правоохоронців під час війни так однобоко, це, також, на мою думку, явний перегиб.

Тому прийняв для себе рішення в цій статті пояснити, можливо, для когось не очевидні речі, але абсолютно логічні для тих хто має юридичну освіту та, так чи інакше, колись перетинався з роботою правоохоронних органів. Переконаний, що для людей, які читають і аналізують різні точки зору, щоб сформувати максимально якісно власну, такий підхід зімпонує.

Отже, про що мова? 24 березня у поважному виданні Радіо Свобода опинився цікавий сюжет про роботу правоохоронних органів (посилання на сюжет буде в кінці статті). Прослухавши його у мене ледь “очі на лоб не полізли”, оскільки там, насправді, були прямі звинувачення наших правоохоронців у політиканстві та публічному симулюванні боротьби з корупцією через використання такого інструменту, як обшуки! Більше того, в сюжеті, за допомогою долучених експертів, на пряму звинувачувалось конкретно СБУ та ДБР у надмірному зловживанні піаром, оскільки, долучені до сюжету експерти вважають, що обшуки, це, виключно, показово-піарний інструмент, який має опосередковане значення для реальної боротьби з корупцією і використовується переважно, як медіа-привід показової активності.

Також, там згадувались, чомусь в негативній конотації, боротьба з корупцією на митниці та в податковій, хоча ми знаємо, що за наслідками проведених перевірок вдалося зруйнувати мільярдні схеми на митниці, які наносили збитків бюджету України на 1 млрд. гривень на рік (кожна третя гривня на митниці ішла не в бюджет, а на “карман” митникам), на 100% перезавантажити керівництво митниці. А декого із найвищого керівництва, до прикладу, керівницю Житомирської митниці (Ольгу Ільїнську), і взагалі, взяли “на гарячому” з хабарем. Про це офіційно розповідав суспільству сам директор Державного бюро розслідувань Олексій Сухачов. І це правда — бізнес став дихати значно вільніше, оскільки корупційні побори митників-корупціонерів припинилися, а державний бюджет, в свою чергу, отримав значне поповнення, без жодних кредитів та траншів. І все це працівники нещодавно створеного Державного бюро розслідувань. Мало? Є ще набагато більше... Є ще кейси по колаборантам, правоохоронцям-зрадникам, повернення в державну власність майна яким незаконно збагатилися олігархи та багато-багато чого іншого.

У сюжеті, насправді, навели досить об’єктивні дані статистики ефективності роботи ДБР — це, майже, 49 000 проваджень, з 2018 року, майже 6000 підозр та близько 2000 вироків, з яких тільки 4 виправдувальних. Такими показниками роботи, ще і такій складній підслідності, насправді, не міг похизуватись за всю історію України жоден правоохоронний орган. Для порівняння, з 2015 року в провадженні НАБУ, яке усі так хвалять, було тільки 716 проваджень, 134 обвинувачених та 49 вироків, 7 з яких виправдувальні. Красномовна статистика, чи не так? А якщо ще і порівняти яке виходить навантаження на одного слідчого, то все стане на свої місця остаточно, ДБР — на 1600 працівників / 49000 проваджень, це, близько, 30 на людину, а в тому самому НАБУ — на 700 працівників / 716 проваджень, це, близько, одного на особу! Яскраво? Показово? Як на мене, так.

Але все ж хочу повернутися до обшуків, оскільки саме на цій слідчій дії, як на певному фундаменті, стоїть вся вищезазначена, дуже суб’єктивна, м’яко кажучи, стаття.

Отже, що таке обшук? Обшук — проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ч.1 ст. 234 КПК України).

А враховуючи, що злочин може бути вчинений і групою осіб з розподілом ролей і тривати досить довго в часі, обшуки є звичайним інструментом слідства, які, виконують одночасно декілька  функцій і фіксації, і перевірки... Отже, враховуючи вищевикладене, проведення обшуку ще не є доказом вини, чи невинуватості, а, просто, однією із рядових слідчих дій. І дуже добре, що при коментарях офіційних осіб ДБР ми не чуємо огульних звинувачень, тільки за наслідками розшуків, завжди формулювання приблизно такі, “іде слідство”, “збираються докази”, “таємниця слідства”. І це максимально вірно та коректно. Не можна роздавати підозри направо-наліво, як іноді хочуть деякі “гарячі голови”, ми живемо в правовій державі, де найвищу силу має закон, а не “суспільна необхідність”, чи публічний осуд.

В сухому залишку так і виходить, що в межах одного провадження може бути проведено сотні обшуків, а підозр, припустимо, одна. І скажіть, як можна коректно порівнювати ці процесуальні дії і вираховувати по ним якісь показники ефективності, це просто неможливо і навіть абсурдно. І чи є обшуки, за наслідками яких слідчі нічого не знайшли, — звичайно, є і це нормально! Слідство перевіряє усі варіанти, методи та інструменти, можливо, вчиненого злочину і збирає належну доказову базу для подальшої передачі до суду. А про належну якість слідства ДБР напряму свідчить мізерна кількість виправдувальних вироків суду за майже 5 років роботи — їх всього 4.

Отже, розібрались, що обшуки це не піар-інструмент ДБР, а звичайна слідча дія і порівнювати її кількість з підозрами, чи запобіжними заходами, чи, тим паче, вироками, це абсолютно не професійно та не коректно з боку тих експертів, які так завзято взялися це все коментувати...

Але в одному погоджусь, медійно-превентивний ефект, якщо так можна виразитись, в таких публічних слідчих діях все ж є — це показати всій “корупційній гідрі”, яка продовжила душити нашу країну, навіть під час війни, що боротись з нею будуть максимально рішуче, не зважаючи ні на фамілії, ні на посади, ні на “телефонне право”! І тут надзвичайно важливу роль відіграє таке поняття як “політична воля”, адже саме вона є першоджерелом такої “гіперактивності” тих правоохоронних органів, які першочергово відзначив сам Президент України Володимир Зеленський, -- це Державне бюро розслідувань, Офіс Генерального Прокурора та СБУ! Важливо, що президент сам особисто очолив цю історичну боротьбу з “внутрішнім ворогом” -- корупцією, а отже, уже зараз стає абсолютно очевидно, що налаштований він надзвичайно рішуче і, переконаний, що громадянське суспільство із задоволенням його в цьому підтримає. Адже, усі так довго чекали чогось подібного від усіх попередніх президентів...

І на останок, в матеріалі прозвучала сума зарплати в ДБР в центральному апараті, в середньому, близько, 100 тис.грн... і тут ключове слово “в середньому” та “в центральному апараті”. Хто не знає, на відміну від усіх правоохоронних органів, представництва ДБР немає навіть в третині областей і, так, більшість оперативних працівників вимушено знаходяться, у зв’язку з недостатнім фінансуванням, не в регіонах, а в центрі, в тісних приміщеннях і вимушені постійно перебувати у багатоденних відрядженнях. В рік на утримання ДБР держава витрачає вього лише 2,2 млрд.грн., у порівнянні із тим самим НАБУ і показниками його роботи (наводив вище), це просто мізер, а на НАБУ витрачають 1,2 млрд.грн. І якщо констатувати, що в даному правоохоронному органі, щоб влаштуватись на роботу, потрібно пройти поліграф і ми не чули жодного колабораційного скандалу від працівників ДБР, і це ЄДИНИЙ правоохоронний орган, який може цим похизуватись, особисто я готовий, в такі складні часи, платити цим хлопцям навіть більше, аби у них не було спокуси продати батьківщину, як це зробили деякі їх колеги з інших силових структур...

Отже, не знаю, що це був за матеріал від РС, але, повторюся, що чути таку однобоку позицію в сюжеті такого поважного видання, як мінімум, дуже дивно. Але в кінці сюжету, вони (залучені експерти) мабуть і самі відчули, що трохи “перегнули палку” і почали пом’якшувати свої формулювання на більш комплементарні та об’єктивні... Але, думаю, матеріал приніс немало радості тим зрадникам, корупціонерам та колаборантам, які його подивились (чи прочитали). Адже, такими діями ми сіємо сумніви в ефективності роботи наших правоохоронців під час війни, а цього робити зараз, точно, не слід. Об’єктивна та конструктивна критика, рекомендації — це буде завжди вітатися, перш за все, самим громадянським суспільством, але під час війни, потрібно чітко знати межу критики і, бажано, її не переходити, впадаючи в необґрунтовані підозри та звинувачення.

Давайте спільно працювати на Перемогу, а не на ворога, ні на зовнішнього, ні на внутрішнього! Слава Україні!