Gavrylechko Yuriy: Вибори, Конституційний суд та відсутність консенсусу політичних еліт

Цьогоріч в умовах воєнного стану президентські вибори не вдалося провести у термін, визначений Конституцією. Відповідно 20-го травня сплине конституційний термін перебування Володимира Зеленського на посаді президента. І чим ближче ця дата, тим сильніше в інформаційному просторі розпалюється політична дискусія навколо питання легітимності подальшого виконання ним цих повноважень. 

Цілком очевидно, що ця ситуація є недоречною та шкідливою для держави. Якщо взяти до уваги, що абсолютна більшість українців висловилась проти проведення будь-яких виборів в час війни, то зрозуміло, що єдиним бенефіціаром, і не виключено, замовником інформаційної кампанії навколо питання легітимності повноважень чинного українського президента може виступати лише російська пропаганда. То чому ж, попри очевидний російський слід, українські політики та юристи не припиняють сперечатись між собою?

Якщо казати про юристів, то вони одностайні в тому, що положення щодо продовження президентських повноважень в умовах воєнного стану відсутнє в Конституції, яка одночасно містить чітку відповідну норму щодо парламенту. Конституція також, з одного боку, визначає, що президент обирається на термін 5 років, а з іншого – говорить про те, що його повноваження завершуються з моменту складання присяги новообраним президентом. Тобто Основний закон залишає юристам певні відхилення у трактуванні питання легітимності продовження президентських повноважень в час війни. Частина з них вважає, що поки нового президента не обрано і він не склав присягу, чинний повинен виконувати свої обов’язки та це відбувається автоматично. Інші ж - переконані, що законодавець мав би заздалегідь подбати про врегулювання та тлумачення норм Конституції, але з певних мотивів цього не було зроблено. Верховна рада не ухвалила відповідного рішення в потрібний термін. Тому тепер, вважають вони, єдиною можливістю врегулювати питання легітимності президентських повноважень є звернення за роз’ясненням цього питання до Конституційного суду. Саме він має визначити, яким чином можна юридично оформити продовження повноважень президента або ж цього не можна взагалі зробити. Зрозуміло, що рішення Конституційного суду поставить крапку у публічній політичній і юридичній дискусії, а також на іграх російської пропаганди на цій темі. 

Згідно з законом, за роз’ясненням до Конституційного суду можуть звернутись 45 народних депутатів або президент. Звання президента зберігається довічно, тому це можуть зробити як сам Зеленський, так і, наприклад, президенти Кучма чи Порошенко. Двоє останніх, очевидно, прийматимуть рішення про доцільність такого кроку самостійно. Нагадаємо, нещодавно Петро Порошенко заявив про свої плани балотуватись на посаду президента на чергових виборах. Натомість щодо народних депутатів, то в абсолютній своїй більшості сьогодні вони є залежними безпосередньо від вказівок Офісу президента або ж заручниками домовленості своїх політичних лідерів з останнім. 

Не є секретом, що в Україні в останні роки центр прийняття політичних владних рішень змістився в Офіс президента (ОП). ОП щільно контролює діяльність як парламенту, так й уряду, які, по суті, виконують роль технічних виконавців завдань, що спускаються з Офісу президента. Суттєве порушення владної ієрархічної вертикалі та демократичних принципів з боку ОП викликає все більший спротив в політичних еліт загалом і всередені парламентської монобільшості зокрема (тут варто згаладти якусь пошесть серед її членів щодо заяв на складання і з себе депутатських повноважень). Підтвердженням цьому служать хоча б проблеми з ухваленням законопроєкт про мобілізацію, який, скоріше за все, ніколи не назбирає потрібної кількості голосів нардепів. Скоріш за все, саме через це президент В.Зеленський змушений був підписати закон про пониження призовного віку мобілізованих з 27 до 25 років, який 10 місяців чекав на це.