Борис Кушнірук: Виграти війну та програти державу, консервуючи сировиноолігархічну модель економіки

В український інформаційний простір у 2022 році увійшов сталий вислів: “Виграти війну та програти державу”. Як правило його пов'язують з корупцією, яка після 2019 року почала активно відновлювати свої позиції в українському суспільстві, які частково втрачала протягом 2014-2019 років. 

Але насправді цей вислів не менш актуальний у контексті консервації сировинної структури української економіки. Деградація промисловості, особливо переробної, орієнтації бізнесу лише на видобування корисних копалин чи виробництво аграрної сировини та їхній експорт за межі України означатиме неминучу гибель української держави. Вона не буде спроможна забезпечити прийнятний рівень добробуту населення та не зможе захиститися від зовнішньої збройної агресії.

Тому питання формування ефективної економіки, розвиток виробництв з високим рівнем доданої вартості — це завдання для повоєнної України може навіть більш значуще ніж боротьба з корупцією. Ба більше того. Створення і розвиток виробництв з високим рівнем доданої вартості буде формувати інший суспільний запит, який не толеруватиме прояви корупції. 

На жаль, у нинішніх можновладців внаслідок низького рівня компетентності і натомість надзвичайної корумпованості немає ані розуміння викликів, які стоять перед Україною, ані бажання формувати високопродуктивну модель економіки. 

Прикладом цього нерозуміння і при цьому бажанні заробити корупційну ренту є запуск у повному обсязі ринку сільгоспземель вже з 1 січня 2024 року. 

У 2020 році був ухвалений закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення”, яким передбачається, що вже з початку 2024 року “поряд з фізичними особами землю зможуть купувати також юридичні особи, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади, територіальні громади та держава. При цьому максимальний розмір придбаної землі може становити 10 тис. га”. До цієї дати право купувати-продавати с/г землі мали лише українські громадяни та встановлювалось обмеження у 100 га.

Пояснюю, у чому стратегічна проблема для розвитку країни з цим дозволом на купівлю-продаж с/г земель в обсягах до 10 тис га юридичним особам. 

Україна – держава з найбільшим обсягом с/г земель в Європі. За публічними даними сільськогосподарські угіддя займають 42 млн гектарів, або 70 % загального фонду країни. 78,9 % сільськогосподарських угідь — орні землі (рілля) і багаторічні насадження, 13,0 % — пасовища, 8,4 % — сіножаті.

Після оголошення української незалежності та початку переходу від радянської планової моделі економіки до ринкової почався масовий процес банкрутства колгоспів та радгоспів. Попри низьку продуктивність праці в них, вони були багатопрофільними сільгосппідприємствами. У кожному з них працювали від декількох сотень – до 2-3 тис працівників. 

Після хвилі банкрутств на їхньому місці почало формуватися велика кількість сільгосппідприємств, які переважно орієнтовані виключно на вирощування масових видів зернових і масляничних культур з їхнім експортом за межі України. 

Така спеціалізація сільгоспвиробництва, з одного боку, стимулювала процес концентрації с/г земель і формування величезних агрохолдингів із земельними банками від декількох десятків тисяч до декількох сотень тис га. Чим більше масштаб, тим прибутковішим є вирощування зернових та олійних і подальший їхній експорт. 

З іншого боку — такий тип с/г виробництва об'єктивно не потребує значної кількості сільгосппрацівників. 

Фермерські господарства у більшості випадків не могли конкурувати з такими агрохолдингами у питанні орендної плати за орендовані с/г землі. Вже не кажучи, що вся економічна політика в державі була спрямована на підтримку агрохолдингів, а не фермерів. 

Цей процес, розтягнутий майже на чверть століття, почав призводити до масового безробіття у сільській місцевості. Причому чим менше робочих місць у селах та сільських районах, тим менш вигідно там розвивати там будь-яке виробництво, особливо малому та середньому бізнесу, орієнтованому у першу чергу на локальний, місцевий ринок споживання їхніх товарів та послуг. А чим менше стає бізнесів у цих сільських районах, тим більша деградація територій, тим менше формується доходів у людей там бізнесів там, тим менше податків сплачується до місцевих бюджетів. Відповідно це веде до подальшої деградації територій. Звідти біжать люди, особливо молодь та середнього віку. Ще до повномасштабного військового вторгнення у лютому 2022 року у нас було багато знелюднених районів. Вся обробка с/г земель там зводилась до присадибних ділянок тих, хто ще живе у цій місцевості, та посіву масових видів аграрної продукції. Подекуди все це відбувалося навіть без участі місцевого населення. Навесні приїжджали працівники з інших регіонів з тракторами, сіялками та іншої сільгосптехнікою сіяли насіння і восени з'являлися вже з комбайнами та автопотягами, щоби зібрати і вивезти зібраний врожай. 

Головний недолік такої спеціалізації сільгоспвиробництва полягає у формуванні латифундій. До речі, без жодних прав власності на с/г землі. 

В такому сільгоспвиробництві незначна додана вартість і концентрація всього прибутку сільського господарства України залишається у дуже малого прошарку бізнесменів, які до того ж залишають його за межами країни. 

Як приклад, яка демонструє суть такої сировинної структури агросектору наведу дві цифри. 

Україна у 2021 році експортувала аграрної продукції і продуктів харчування у розмірі 27,7 млрд доларів США. Нідерланди, вся територія якої десь у межах площі півтори Київської області, з її незрівнянно гіршими кліматичними умовами, і де взагалі відсутні великі сільгосппідприємства, експортує аграрної продукції і продуктів харчування за рік у розмірі більше 100 млрд доларів. 

Наші аграрні олігархи зацікавлені у збережені максимально сировинної структури сільгоспвиробництва. Це формує не тільки багатомільярдні прибутки для них, але і забезпечує величезний корупційний вплив на депутатів всіх рівнів, на уряд, правоохоронні органи, суди, ЗМІ.

Чи міняє таку сировинну структуру сільгоспвиробництва дозвіл купувати-продавати підприємствам до 10 тис га? 

На жаль, тільки у гірший бік. На 10 тис га не займаються вирощуванням нішових сільгоспкультур і тим більше їхньої подальшою переробкою. Вони потрібні виключно для того самого вирощування масових зернових та олійних культур. 

У цьому дозволі також вкрай зацікавлені інвестбанкіри, які були агресивними лобістами ухвалення вищезгадуваного закону у нинішній редакції. Саме вони отримують можливість займатися скупкою с/г земель для багатих покупців. До речі, показово, що у законі в принципі відсутні механізми протидії спекуляції с/г землями. 

Причому, розповіді про те, що буде контролюватися походження коштів та не допускатимуться іноземці, а також не дозволятиметься концентрація в одних руках більше 10 тис га, нічого окрім саркастичного сміху викликати не може. 

Всі ці обмеження будуть обходитися з неймовірною легкістю. Наведу лише пару зовсім вже очевидних механізмів. Насправді впевнений, що їх буде застосовано незрівнянно більше. 

Питання походження коштів буде обходитися номінальним наданням покупцю кредитів як українськими банками, так і іноземними юридичними особами. А як та в які строки будуть ці кредити повертатися, це питання вже технічне. Особливо, коли строк погашення такого кредиту складає 10 та більше років. 

Згадайте, наприклад, як пояснював Сергій Лещенко походження коштів на придбанні квартири у центрі Києва за декілька сотень тисяч доларів. Одним з джерел він назвав безпроцентну позику у 100 тис доларів, яку йому на 10 років дала Олена Притула. 

Схожий механізм буде застосований і в питанні придбанні с/г земель іноземцями. Номінально ними володітимуть українські юридичні особи, але джерелом придбанням будуть ті самі кредити іноземців на 20-50-100 років під заставу цих самих земель, які натомість отримають право взяти їх в оренду на ті самі 20-50-100 років і займатимуться вирощуванням зернових та олійних. 

А може фактично за дорученням іноземних кредиторів ці землі будуть здаватися в оренду або у потрібній момент продаватися іншим особам. 

До речі, ще і весь прибуток від сільгоспвиробництва буде йти за межі України у вигляді процентних, комісійних та інших платежів на користь тих самих іноземців. 

При цьому мене лякає не участь іноземних громадян у володінні українських с/г земель. Питання — для чого їх купуватимуть та у яких обсягах. 

Також хочу наголосити, що був і залишаюсь прихильником купівлі-продажу с/г земель. Бо інакше грубо порушуються конституційні права громадян на продаж земельних ділянок, власниками вони є.

Наявність прав власності с/г земель є принциповим для фермерських господарств, які займаються вирощуванням нішових сільгоспкультур та їхньою переробкою. Бо такий тип сільгоспвиробництва передбачає необхідність значних інвестицій у систему крапельного зрошення, зберігання та переробку. Без гарантій, які надає право власності на с/г землі, робити це небезпечно і нераціонально. 

Повторюся, що Україна є великою аграрною державою. Тому вирощування масових видів зернових та олійних є нормальним процесом. Але, по-перше, вони не потребують прав власності на с/г землю. Достатньо гарно врегульованих стосунків щодо їхньої оренди. Що вже зроблено. Що що, а це агробарони пролобіювали.

По-друге, Україні потрібно сприяти створенню до сотні тисяч сімейних фермерських господарств, які матимуть у власності максимум до 300 га, і яки безпосередньо займаються сільгоспвиробництвом. Саме вони повинні мати першочергове право на придбання с/г земель. Це дозволить поступово відродити деградовані, нині знелюднені території України. До речі, якщо бажатимуть купувати с/г і самостійно обробляти іноземці, то це добре.

І наостанок. Я не догматик, який наполягає на виключному праві фермерів купувати с/г земель.

Неодноразово доводилося спілкуватися з бізнесменами, які протягом багатьох років спеціалізуються на сільгоспвиробництві, і які орендують від декількох сотень до декількох тисяч га с/г земель. Вони наголошували, що хочуть мати у власності ці землі, щоби була можливість формувати стабільний бізнес, який збільшуватиме капіталізацію. Це формує їхні статки, які вони зможуть передати у спадщину дітям та онукам. Чи можна дозволити їм придбати у власність, наприклад до тисячі га? Вважаю, що так. 

Але тоді мають діяти жорсткі запобіжники, які, по-перше, унеможливлюють більшу концентрацію в одних руках. 

По-друге, які передбачають, що право на такий розмір концентрації мають лише ті бізнесмени та керівники с/г підприємств, які не менше 10 років до того вже займалися сільгоспвиробництвом. 

По-третє, встановлюють жорсткі, у першу чергу податкові, обмеження на покупку-продаж с/г земель, щоби виключати спекулятивний характер цих операцій або зароблянні у якості рантьє, тобто їхньому придбанні для подальшої здачі в оренду. 

На жаль, у мене немає ілюзій, що нинішні можновладці зупинять норми закону, які передбачають продаж до 10 тис га вже з 1 січня 2024 року. Надто цинічні і примітивні. Нічого, окрім власного збагачення чи можливості перебувати у владі якомога довше, їх не цікавить. 

Але якщо ми хочемо виграти війну і при цьому не втратити державу, наступним керманичам, сподіваюсь більш професійним і з більшим відчуттям відповідальності перед українським народом, доведеться скасовувати паскудство, яке консервує сировинну структуру аграрного сектора і всієї української економіки.