Покер в Україні та світі: вид спорту чи азартна гра

Азартні карткові ігри: як все починалося

Батьківщиною покеру, як, втім, й інших карткових ігор прийнято вважати Східну Азію епохи раннього середньовіччя. Перші пов'язані з картами азартні ігри (в тому числі і на гроші, які з'явилися в Китаї за часів правління династії Тан в проміжку між VIII і X століттями нашої ери. Само собою, що крім Піднебесної на звання картярської колиски претендує ще кілька східних країн, але на сьогодні найдавніша знайдена карта має китайське походження.

Спочатку в якості карт використовувалися спеціальні таблички, вирізані з бамбука або кістки, а також дрібні паперові купюри, які ходили в побуті. До нас колода стародавніх китайських карт дійшла у вигляді 120 аркушів, розбитих за 4 основними мастями. Це кількість і кратне йому число 8 (по числу мастей в корейських картах) – не випадково. Деякі дослідники вважають, що саме поява гральних карт безпосередньо пов'язана з магічними ритуалами, а число мастей – з кількістю сторін світу і стихіями, з якими асоціювалися тоді всі предмети навколишнього світу.

Забава припала китайському двору за смаком, причому, якщо вірити легендам, настільки, що китайський імператор Го-цзун – великий прихильник різноманітних розваг (які врешті-решт, звели його в могилу) – презентував своїй дружині "Карти доміно". Далі – більше. По Великому шовковому шляху разом з китайськими товарами карткові ігри потрапляють в Індію, Персію (Іран) і Єгипет. Персам у загальних рисах сподобалася задумка, але повністю переймати азіатську гру вони не стали, а розробили власну локалізацію під загальною назвою "Ганджифу" (від перського "ґандж" – скарб). Від зображення людей на картах прихильникам ісламу довелося відмовитися, що, втім, з лишком компенсувалося в сусідній Індії, де для зручності перського винаходу ще й була додана кругла форма. У колодах могло налічуватися не тільки 120, але і 96, а то і всього 20 аркушів. Відчутно варіювалося і кількість мастей: від горезвісних 4 до 30.

Хто привіз дітище середньовічних арабо-китайських ігроробців в Європу точно невідомо. Історики вважають, що це могли бути або перекочували з Індії або Єгипту цигани, або поверталися зі Святої землі хрестоносці, або самі араби, аж до XVI століття, компактно проживали на території нинішньої Іспанії. Як би там не було, але східна забава завоювала серця жителів Старого світу, і поробити з цим нічого не змогли ні король Франції Людовик IX Святий, який у 1254 році видав едикт, що забороняв карткові ігри під страхом покарання батогом, ні не менш свята папська інквізиція.

Найраніша відома європейська карткова колода "Таро" була виготовлена в Ломбардії в XIV столітті і сучасні гральні карти можна вважати її вихолощеної версією. Основна колода або "Молодший аркан" на 56 листів складався з 4 мастей з цифрами від 1 до 10 і картинками із зображенням лицаря, валета (пажа), королеви та короля. "Старший аркан" налічував 22 іменні козирні карти (фокусник, черниця, імператриця, смерть тощо).

Зі зростанням популярності карт було і їх спрощення. Купівля повного набору арканів не всім була по кишені, правила гри – занадто складними для пересічних обивателів, тому спочатку з колоди зникли 4 лицарі, а потім виявився зайвим і "Старший аркан". Нагадуванням про нього в класичній колоді залишилася тільки карта "Блазень" або "Джокер". Та й він до середини позаминулого століття використовувався лише в окремих іграх і отримав широке поширення з легкої руки американського підприємця Семюеля Харта.

Сходження покеру

Прабатьків у покеру досить багато. На сході одним з прообразів вважається перська карткова гра "Ас-Нас" зі схожими виграшними комбінаціями (але без флеші і послідовностей), згадки про яку відносяться до XVII століття. У грі використовувалася колода з 5 кольорів по 5 карт із зображенням туза, шаха, дами, солдата і музикантів/танцюючої дівчини в кожній. Грали в ас-нас зазвичай вп'ятьох – колода лунала без залишку всім учасникам, після чого вони робили ставки на те, хто з них краща комбінація. Вже тоді однією з ключових особливостей геймплея" вважався блеф або "стрільба з рушниці" – як називали цей прийом самі перси.

Різноманітних ігор з набором певних комбінацій і ставками було в надлишку і в середньовічній Європі. Будь то французький ланскенет, в який з азартом грали мушкетери Дюма, англійська брег чи німецький похен (пох) – гра XV століття, дала, за однією з версій, назва сучасному покеру. Говорити про ці ігри як про щось усталене складно – правила, виграшні комбінації карт і їх кількість в колоді з плином часу змінювалися, а перші згадки про французький варіант німецької похена – poque, більш-менш схожий на сучасний покер, відносяться до набагато більш пізнього періоду – початку XIX століття. Втім, ця гра так і залишилася б у статусі "однієї з численних азартних карточних забав", якби не інтенсивний період колонізації Північної Америки і європейські переселенці, які взяли з собою в дорогу кілька колод.

Колискою класичного покеру часто називають Новий Орлеан 1800-х років, який став першою столицею азартних ігор в США, і курсували по Міссісіпі колісні пароплави, пасажири яких коротали час за картковим столом. Остаточні правила цієї гри були відточені у військових таборах вояків армій Півночі і Півдня в Громадянську війну і під час "золотої лихоманки", після чого покер став грою №1 в салунах на обох узбережжях континенту. Через 70 років посол США у Великобританії і соратник Авраама Лінкольна Джейкоб Шенк презентував королеві Вікторії звід правил "американської національної гри", а справжню популярність в Європі покер отримав під час Першої світової війни, чому сприяла присутність експедиційного корпусу США на театрі бойових дій. Втім, самому Шенку гра успіху не принесла – видана в 1880 році книга "Дро: правила гри в покер" викликала обурення громадськості і на кар'єрі юриста колишньому послу довелося поставити хрест.

Сьогодні гра стала обов'язковим атрибутом будь-якого наземного казино, причому не тільки на своїй батьківщині – в США, але і по всьому світу, вже не кажучи про популярність онлайн-покеру. Крім того, покер вже є своєрідною частиною масової культури, так чи інакше присутній в якості антуражу у фільмах культових режисерів або сазі Яна Флемінга про агента 007.

Щорічних турнірів, які проводяться в різних країнах (в Україні, наприклад, у грудні проходив PokerMatch UA Millions Stadium) не перелічити, тому у цьому зв'язку варто згадати хіба що про найпрестижнішому з них – Світової серії покеру (англ. World Series of Poker, WSOP), заснованої в 1970 році легендарним Бенні Біньоном, власником казино "Підкова" в Лас-Вегасі. Змагання, тривалістю близько місяця, складаються з серії турнірів з кількох "канонічним" різновидів гри і хоча офіційного чемпіонату світу з покеру не існує, беззаперечним чемпіоном в покер-співтоваристві вважається переможець "Головної події" (WSOP Main Event).

Випробувати свої здібності і удачу може кожен. Правда, крім особистісних якостей знадобиться від 10 до 50 тис. доларів на вступний внесок і готовність зіткнутися із серйозною конкуренцією – в минулому році в серії, де на кону стояло 10 млн. доларів, взяло участь понад 8,5 тис. гравців. Починаючи з перемоги Крістофера Манімейкера на турнірі WSOP-2003, де завдяки сміливому блефу нікому не відомому гравцеві вдалося забрати банк в 2,5 млн дол., інтерес до гри з кожним роком зростає.

Покер: спорт чи азартна гра

Відноситься покер до спорту або це все ж азартна гра – питання відкрите адже його нерідко прирівнюють до рулетки, костей, кено або колеса фортуни. У всякому разі, поряд з ними покер знаходиться під забороною в більшості країн середньої Азії (Азербайджан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан).

За визначенням, азартні ігри – це будь-які змагання, метою яких є отримання матеріальних цінностей, а результат повністю або значною мірою залежить від випадку (сама назва від французького jeu de hasard – "гра долі"). Формулювання на перший погляд точна, проте може бути витлумачена по-різному. Прихильники версії про покері виді спорту апелюють до обох частин такого визначення.

Так, менеджер компанії Holdemworld по Україні Артур Асатрян цілком резонно зазначає, що грошовий виграш – невід'ємна складова будь-якого виду спорту, будь то футбол або хокей, і без фінансового стимулу гравець просто не буде грати на повну. До того ж, участь у турнірі зі спортивного покеру передбачає внесення одноразового внеску, більше якого гравець не програє, а внесення інвестицій не є відмінною рисою одного тільки покеру. Так чи інакше, будь-який спортсмен вкладає гроші в надії одержати результат, що не завжди обертається прибутком.

Що стосується ролі професіоналізму в грі, то тут більшість адвокатів покеру говорять про те, що на великій дистанції досвідчений гравець, який володіє навичками, має набагато більше шансів на перемогу, ніж любитель. Хоча це і не скасовує шанси останнього на успіх (як і в звичайному спорті, де ймовірність обіграти фаворита для слабкої команди так само існує). В якості прикладу наводиться всесвітньо відомий професійний гравець в покер Філ Хельмут, який став призером WSOP 13 разів. На руку цій точці зору зіграв у 2012 році суд штату Нью-Йорк, який постановив, що покер є грою, яка вимагає знань і умінь і ніяк не пов'язаний з випадком.

Втім, при всій схожості зі спортом у гри є і свої об'єктивні мінуси, властиві всім азартних ігор. Адже не дарма один з піонерів гри – Джонатан "Капітан" Грін, примудрився виграти за одну ніч гри в покер нечувані для XIX століття 23 тис. доларів, – згодом перетворився на затятого "гэмблера" в ікону антигрального руху і називав покер не інакше як "грою обману" (The Cheating Game).

Навіть якщо потенційному гравцеві пощастило і він не належить до 1,5% населення Землі, схильних до патологічної ігрової залежності – лудоманії, постійний програш викликає у будь-якого хоч трохи азартної людини пристрасне бажання відігратися, поставивши на кон останнє, що може призвести до плачевних наслідків. Крім того, як показує аналіз великих масивів даних, майже 65% гравців у покер стабільно йдуть в "мінус", а серед тих, хто грає на постійній основі таких трохи більше половини. Не варто забувати і про такі пов'язаних з регулярною грою речі як десоціалізація, переважання негативних емоцій і нестабільність доходу.