Азарт під контролем: світовий досвід грального бізнесу і його українські перспективи

Історія грального бізнесу

Азарт – природне людське почуття і немає нічого дивного в тому, що азартні ігри здавна були популярним способом проведення часу у багатьох людей. Згадки про місця, в яких збиралися гравці спеціально, щоб спробувати удачу, зустрічаються ще до нашої ери. Втім, якихось спеціально відведених для цього приміщень зазвичай не існувало і ігри відбувалися, де доведеться. У стародавньому Римі, наприклад, для цього використовували лазні.

Першим казино в Європі вважається Рідотто, яке розпочало роботу у Венеції у 1638 році і було створене як елітарний клуб – завдяки суворому дрес-коду і високим ставкам його відвідувачами були виключно аристократи і заможні люди.

В тому ж XVII столітті індустрія азартних ігор зародилася і в інших країнах Європи. Приміром, у Франції з'явилося перше казино, а разом з ним і добре відома нині гра в рулетку. Тодішній перший міністр короля Франції Людовика XIV, Джуліо Мазаріні підтримував розвиток азарту з метою збору додаткових податків у скарбницю.

XIX століття стало часом розквіту індустрії азартних ігор у світі, щоправда, в Європі до того часу багато казино були закриті. Популярність придбали модні серед аристократії курорти в Монте-Карло, на території Монако, яке отримало неофіційний статус європейської столиці азарту. Також XIX століття стало добою свого роду "демократизації" азартних ігор – казино перестало бути місцем, в яке вхожі суто аристократи і відкрило свої двері для інших соціальних верств. Найяскравіше ця тенденція проявлялася в США, втім, вже наприкінці століття азартні ігри за океаном були заборонені, за винятком окремих штатів.

Гральний бізнес сьогодні: забороняти не можна дозволяти

За весь час свого існування індустрія азарту зазнавала постійної критики, насамперед, з причин моралі. Противники казино вважали, що грати на гроші – гріх, який тягне за собою зростання злочинності й інші неприємності.

З цієї причини у своєму ставленні до азартних ігор уряди зазвичай вибирали один з двох варіантів дії:

– повністю заборонити казино, оголосивши їх поза законом;

– легалізувати і поставити під державний контроль.

Треба сказати, що багато країн світу обрали шлях легалізації азартних ігор, вочевидь, керуючись міркуваннями, що ніяка заборона не утримає від гри тих, хто бажає випробувати удачу. В цьому випадку справедливо вважалося, що контроль держави зможе зробити цей бізнес більш цивілізованим і забезпечить державі солідні податкові відрахування.

Але навіть легалізовані азартні ігри в різних країнах можуть відрізнятися за своєю суттю.

Наприклад, при цілком легальному ігровому бізнесі в Німеччині, онлайн-казино в цій країні знаходяться під повною забороною, а у Великобританії гральний бізнес і зовсім повністю державний.

Під жорстким держконтролем легальний азартний бізнес знаходиться і в сусідніх з нами країнах. Так, у Польщі азартні ігри повністю дозволені, але перебувають під жорстким контролем влади шляхом законодавчих обмежень. На відміну від Німеччини, тут функціонують онлайн-казино, але через законодавчі обмеження їх в країні налічується всього чотири. Також у Польщі заборонена будь-яка реклама азартних ігор.

У Білорусі азартний бізнес повністю легальний з початку 90-х років і зосереджений в основному в Мінську. Однак якщо до 2009 року цей ринок був багато в чому "дикий", то з встановленням жорстких правил гри на законодавчому рівні, індустрія опинилася під держконтролем, що спровокувало зниження кількості гральних закладів.

Свої унікальні моделі розвитку грального бізнесу побудовані в Туреччині і вже згаданому князівстві Монако – в обох країнах при формальній легальності азартних ігор, робити свої ставки можуть лише туристи, а тому в Туреччині казино існують тільки при 5-зіркових готелях.

Найпопулярнішою схемою легалізації грального бізнесу в більшості країн світу залишається відведення спеціальних територій – "ігрових зон", під розміщення казино та інших об'єктів ігрової індустрії, що полегшує контроль.

За цією схемою давно діє азартний бізнес в США, де легальний ринок азартних ігор дозволений на території окремих штатів, найбільш відомими з яких залишаються Невада з його Лас-Вегасом і штат Флорида. До 2023 році експерти пророкують легалізацію азартних ігор ще в 22 штатах.

У Китаї гральний бізнес перебуває під забороною за винятком двох місць – Гонконгу і Макао, які мають спеціальний статус у рамках КНР, який передбачає і дозволи на азартні ігри. Причому Макао є одним зі світових центрів грального бізнесу.

Аналогічні положення існують в Південній Кореї, в якій створено локальні гральні зони для функціонування казино.

З 2009 року гральний бізнес частково знаходиться під забороною в РФ, де казино легальні лише в чотирьох окремих гральних зонах, розташованих у Калініградській області, Алтайському і Приморському краях, а також на кордоні Краснодарського краю і Ростовської області.

Україні належить пройти весь шлях індустрії азартних ігор – від заборони до легалізації, благо, схема останньої вже визначена.

Український шлях грального бізнесу: від заборони до легалізації

До літа 2009 року гральний бізнес в Україні був процвітаючою галуззю легальної економіки, яка налічувала близько 10 тисяч закладів і близько 200 тисяч робочих місць. Все змінилося з пожежею в залі ігрових автоматів у Дніпропетровській області, в ході якого загинули дев'ять осіб. Тоді Верховна Рада підтримала ініціативу уряду Юлії Тимошенко щодо заборони грального бізнесу в країні, офіційно дозволеними залишилися лише лотереї, а в 2011 році під заборону потрапили й онлайн-казино.

Тим не менш, незважаючи на найсуворіше покарання, встановлене в Кримінальному кодексі України в 2010 році (штраф до 850 тисяч гривень для раніше затриманих за заняття гральним бізнесом і до 680 тисяч для затриманих вперше), всі наступні 10 років гральний бізнес процвітав в підпіллі, обзавівшись приблизно 25 тисячами закладів. Пояснювали це заступництвом представників влади – від рядових співробітників правоохоронних органів до екс-глави Адміністрації президента часів Петра Порошенка – Бориса Ложкіна, міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова та екс-Генерального прокурора Юрія Луценка.

Втім, з 2013 року в Україні регулярно виникало питання про легалізацію казино: воно то подається Міністерством фінансів, то Арсеном Аваковим, то народними депутатами. Головним аргументом зазвичай ставали гроші – додаткові податкові надходження до бюджету від галузі в різний час оцінювалися в суму від 5 млрд грн. до 300 млн дол. США.

Однак всерйоз реалізовувати дану ініціативу почали лише при новому президенті Володимирі Зеленському, який зажадав від Кабміну розробити і подати законопроект про легалізацію грального бізнесу ще до 1 жовтня 2019 року, а легалізувати – до 1 грудня.  На ділі ж до кінця року вдалося тільки розробити законопроект і провести масштабну "облаву" на тіньовий гральний бізнес.  Голосування за поданий законопроект №2285-д про легалізацію нардепи 19 грудня провалили.

Легалізація по-українськи: жорсткі правила гри

До середини січня у Верховній Раді виявилися зареєстрованими 12 законопроектів, що стосувалися легалізації грального бізнесу, але основним став №2285-д, який нардепи з другої спроби прийняли у першому читанні 16 січня.

Новий законопроект дозволяє здійснення всього переліку видів азартних ігор – від власне казино та ігрових автоматів до букмекерських контор, однак передбачає жорсткі вимоги до учасників ринку, ліцензування та умов заняття бізнесом, зокрема:

– організатором азартних ігор може стати юридична особа зі статутним капіталом не менше 30 млн грн.;

– відкриття казино дозволене виключно в готелях категорії "5 зірок", а залів ігрових автоматів та букмекерських контор – від "3 зірок";

– вартість ліцензії залежить від місця розміщення об'єкта грального бізнесу, приміром, у Києві ліцензія на розміщення казино на 5 років в залежності від кількості номерів у готелі обійдеться від 60 до 120 тисяч мінімальних заробітних плат, що на даний момент еквівалентно 283,38 млн грн. або 566,76 млн грн.; у менших містах ця сума складе від 30 до 60 тис. мінімальних зарплат (141,69-283,38 млн грн.). Крім цього, щорічна плата за 1 стіл з рулеткою становить від 175 до 350 мінімальних зарплат (826 525-1 050 653 грн):

Крім того, згідно з проектом закону, онлайн-казино обійдеться в 12 500 мінімальних заробітних плат за 5 років, онлайн-покер – 2500 мінімальних заробітних плат. А салон ігрових автоматів обійдеться в 750 мінімальних зарплат, не рахуючи разової плати за право отримання ліцензії, яка визначається у ході електронного аукціону. Загальне ж число ігрових автоматів для України планується обмежити 40 000 одиниць.

Нарешті, ліцензія на букмекерську діяльність оцінюється в 120 тисяч мінімальних заробітних плат і ще 80 мінімальних заробітних плат доведеться викласти за букмекерські пункти.

Законопроектом №2285-д встановлюється мінімальний вік для майбутніх відвідувачів гральних закладів – 21, у разі порушення цього правила або допуску до гри ігромана, реєстр яких також планується створити, ліцензія може бути анульована. Парламентарії також хочуть встановити жорсткі вимоги до реклами азартних ігор, передбачити адміністративну та кримінальну відповідальність за участь та організацію незаконних азартних ігор – від 51 до 8500 гривень штрафу за участь, до 5-12 років позбавлення волі за організацію, а співробітник правоохоронних органів, за задумом авторів законопроекту, повинен отримувати від 7 до 10 років в'язниці за "бездіяльність щодо незаконних азартних ігор".

Судячи з положеннями законопроекту, найбільше ідей почерпнули з досвіду Туреччини і США з їх Лас-Вегасом. Власне, ще в серпні, в ході бізнес-форуму у Стамбулі, президент Володимир Зеленський заявив про легалізацію грального бізнесу за допомогою розвитку туристичного бізнесу на Чорному морі і дозволу роботи казино у 5-зіркових готелях. Експерти тоді засумнівалися в ефективності подібної вимоги, оскільки готелів категорії "5 зірок" в Україні було не більше десятка і, судячи з усього, нардепи врахували критику, розширивши кількість потенційних майданчиків для бізнесу за рахунок 3 — і 4-зіркових готелів.

Сукупно автори законопроекту сподіваються отримати за рахунок легалізації грального бізнесу не менше 10 млрд грн. прямих доходів держбюджету.