Євросоюз вже не буде колишнім: чому Україні варто переглянути ставлення до євроінтеграції

У третю суботу травня (цього року – 16-го), в Україні відзначається День Європи. Євроінтеграційний курс прописаний в нашій Конституції, ось тільки ми рвемося в ЄС, м'яко кажучи, не поспішаючи. А події останнього часу вказують, що якщо не збільшити темп, то не факт, що буде куди інтегруватися. Видання "Коментарі" розбиралося в перспективах євроінтеграції України після зміни влади і у зв'язку з коронавірусом.

Україна та ЄС: внутрішні складності Заходу

Цікаво, що День Європи в самому Євросоюзі святкують 9 травня – в день, коли в 1950 році в Парижі була проголошена Декларація Шумана (французький міністр закордонних справ Роберт Шуман), що відкрила шлях до інтеграції європейських держав і загальній побудові "світлого майбутнього". Це дало поштовх до створення першого Європейського співтовариства міждержавного управління конфліктними галузями вугілля і сталі.

Але для України 9 травня – не найзручніша дата. Тому ми вирішили зробити День Європи "плаваючим", відзначаючи його в третю суботу травня.

Останнім часом ЄС лихоманить. Почалося це ще до коронакризи. Той же вихід Великобританії з Євросоюзу (Brexit) – непросте випробування. Нагадаємо, що 31 січня 2020 року Великобританія вийшла зі складу ЄС. На час перехідного періоду королівство залишається учасником внутрішнього ринку ЄС і Митного союзу, а сторони тим часом домовляються про укладення торгової угоди.

11 травня у форматі відеоконференції розпочався третій раунд такого роду переговорів між офіційним представником Євросоюзу Мішелем Барньє і його британським колегою Девідом Фростом.

Є тертя і з Німеччиною, яку Єврокомісія підозрює у порушенні законодавства ЄС, збираючись провести відповідне розслідування. Приводом стало винесене на початку травня рішення Федерального конституційного суду Німеччини про те, що скуповування державних облігацій Європейським центральним банком частково суперечить німецькій Конституції.

Взаємовідносини ЄС з Росією, яка анексувала український Крим і окупувала частину Донбасу, також викликає непорозуміння у тих, хто ратує за істинно "європейські цінності". Тут вам і спроба послабити санкції, і торгівля з РФ в обхід їх (ті ж німецькі турбіни в Криму), і "Північний потік-2", і багато іншого...

Політичний та економічний експерт Валерій Клочок підкреслює, що коріння подібної політики варто шукати в минулому.

"Практично всі проекти, запропоновані і виписані лідерами ЄС, мають довгостроковий план, розписаний на десятки років. Європейське співтовариство вугілля і сталі, яке, власне, дало старт нинішньому Євросоюзу, з самого початку передбачало захист економічного розвитку країн-членів на далеке майбутнє. І переслідувало захист економічних інтересів країн-учасниць, а не сусідів або партнерів, – зазначає експерт. – ЄС залишається єдиним у своїх цілях і прагненнях. Навіть багаторічний скандальний Brexit, хоч нібито і завершився, але формально триває. Попереду – купа переговорів і обов'язок Британії виплатити ЄС близько 39 млрд фунтів стерлінгів протягом декількох років. Для України така інвестиція могла б стати каталізатором, а для єврозони – формальність, яка вказує на пріоритет домовленостей і сталість традицій".

Валерій Клочок нагадує недавню заяву канцлера Німеччини Ангели Меркель: "Ми зобов'язані у зв'язку з виходом Британії посилити нашу конкурентоспроможність і діяти більш оперативно".

"Планування на десятки років вперед, про що я згадував вище, сьогодні погано працює – і у лідерів Євросоюзу є чітке розуміння необхідності швидкого реагування на виклики, коригування парадигми зовнішніх відносин з урахуванням цих викликів, – підкреслює експерт. – Показова в цьому сенсі історія відносин країн ЄС – як окремих, так і в межах співтовариства – з Росією в роки після початку війни на Сході України і анексії Криму. Крім засудження, обурення, санкційної політики з метою збереження і поліпшення власних економічних і політичних інтересів – ЄС нічого не практикував. І практикувати не буде".

Політтехнолог, партнер SIC Group, Голова Інституту демократії та розвитку "PolitA", член IGAPA Катерина Одарченко вважає, що ЄС пережив важкий рік. У тому числі – через активність праворадикальних сил.

"Вони отримали велику частку влади у Австрії, значну – у Німеччині. Хоч і програли на останніх виборах у Франції, але й там отримали свою частку в парламенті, – нагадує Катерина Одарченко. – Другий момент – уповільнення економічного зростання ЄС, що посилиться у зв'язку з коронакризою".

Також експерт відзначає фактор кризи класичних політсил в ЄС.

"Мова про тих, хто історично після Другої світової війни мав підтримку – і у Франції, і в Німеччині, і в Європі в цілому, – пояснює політтехнолог. – Меркель як знаковий лідер нашого часу заявила, що йде у відставку. Інші лідера Християн-демократів не настільки сильні. Ці фактори, поряд з праворадикальними рухами, безумовно, не є чинниками стабільності Євросоюзу. Ну і закінчення процедури Brexit суттєво зменшує бюджет євроінституцій. Адже європейська бюрократія коштує досить дорого. Тож – так, безумовно, в ЄС є криза".

Україна та ЄС: слід коронавіруса

Керівництво Євросоюзу у своїй заяві з нагоди Дня Європи закликало підготуватися до відновлення після коронакризи, заявивши, що Європа вже не буде такою, як раніше. І це дійсно так. Причому йдеться не тільки про понад 100 тисяч загиблих, безпрецедентні обмеження у повсякденному житті, зростання безробіття і обвал економіки. Мова взагалі про існування ЄС.

Політолог, кандидат політичних наук Максим Ялі звертає увагу на те, що пандемія коронавіруса стала серйозним викликом для самого існування ЄС як єдиного економічного і геополітичного суб'єкта.

"Коронакриза посилила розбіжності між бідним "Півднем", який найбільше постраждав від коронавіруса (Іспанія та Італія) і багатою "Північчю" (Німеччина, Нідерланди), який відмовився підтримати їх ініціативу з випуску спеціальних єврооблігацій для латання дірок економік "Півдня". Всі держави, і не тільки в ЄС, віддали перевагу спільній боротьбі з пандемією політику закриття кордонів і індивідуального бою з вірусом, що призвело до суттєвих розбіжностей і суперечок, – підкреслює Максим Ялі. – З усіх провідних геополітичних гравців, за прогнозами МВФ, саме ЄС може постраждати сильніше за інших. І якщо коронавірус повернеться восени, що більш ніж ймовірно, це може привести до ще більших втрат європейської економіки і поставити під загрозу існування Євросоюзу в нинішньому вигляді".

Валерій Клочок звертає увагу, що ряд проблем ЄС характерний не тільки для минулого календарного року, але й попередніх періодів: падіння чисельності робочої сили, старіння населення, коли на одного працевлаштованного в Європі припадає три пенсіонера.

"З нових викликів – стрімке падіння ВВП на рекордні 7,75% через коронавірус, – підкреслює експерт. – Але відновлення буде швидким і неминучим. Єврокомісія прогнозує зростання в 2021 році на 6%. А щорічне падіння чисельності робочої сили кожна країна окремо в рамках єврозони компенсує новими програми соціального захисту, підвищенням оплати праці для найманих працівників зі сходу. Нічого особистого, просто бізнес".

Катерина Одарченко закликає не боятися змін. І нагадує, що ЄС у нинішній варіації існував не завжди.

"Спочатку це був Союз вугілля і сталі, митний союз. Потім переродився в ціннісний союз, – зазначає політтехнолог. – Будь-який союз, будь-яка співдружність не є вічною формою міжнародного партнерства. Правила існування країн всередині ЄС можуть змінитися. Це не добре, не погано. Просто потрібно розуміти, що будь-які наддержавні структури не можуть існувати вічно. І відносини в будь-якому випадку будуть трансформуватися".

Україна та ЄС: псевдоустремління Києва

Можливо, в трансформованому ЄС буде і Україна, яка ще в 1993 році затвердила своїм пріоритетом саме європейський вектор. Ось тільки шлях до Європи затягнувся... Від нас хотіли ряду реформ, економічної стабільності, боротьби з корупцією, визначених законодавчих змін. Українська влада з усім погоджувалася, але робила щось тільки після "чарівних пенделей".

Потім був листопад-2013, коли президент Янукович та уряд Азарова фактично згорнули з європейського шляху на стежинку зміцнення зв'язків з РФ в рамках Митного союзу. Далі – Євромайдан, вигнання Януковича, російська агресія...

При президентстві Порошенка з'явилися Угода про асоціацію між Україною та ЄС, безвіз, закріплення євроінтеграції в Конституції. Після зміни влади, на думку Порошенка, який є зараз нардепом і лідером партії "Європейська солідарність", перспективи членства України в НАТО і ЄС віддалилися.

"Відданість курсу залишається тільки на папері, але за дванадцять місяців – жодного конкретного кроку, – заявив нещодавно п'ятий президент України. – Не хочуть, не можуть, не знають як, або на Путіна озираються. Версії різні, але точно видно, що процес, як мінімум, поставлений новою владою на паузу".

Треба визнати, що Зеленський дійсно почав своє президентство з скандальних звинувачень на адресу європейських партнерів. У телефонних розмовах з президентом США Трампом, що стали надбанням громадськості, Зеленський критикує ЄС за недостатню допомогу Україні і слабкі санкції відносно РФ.

Втім, він же зумів після трирічної перерви зібрати глав нормандського формату задля врегулювання конфлікту на Донбасі. Правда, нічого путнього з цього не вийшло. Як не вийшло нічого і з його закликів до Євросоюзу "просто прийняти Україну". Як і з "просто перестати стріляти" – це так не працює...

На думку політолога Максима Ялі, після зміни влади в 2019 році євроатлантична інтеграція України, дійсно, залишилася пріоритетом лише номінально.

"Однак нову владу з її попередниками об'єднує те, що мантри про "незмінність цивілізаційного вибору" залишаються лише гаслами, недостатньо підкріпленими реальними справами по боротьбі з корупцією, та за верховенство права. Не кажучи вже про економічні стандарти", – підкреслює експерт.

Варто визнати – профанацією займалася як влада часу Порошенка, так і влада часів Зеленського.

Глава Центру спільних дій, колишній віце-прем'єр України з питань європейської інтеграції Олег Рибачук називає виключно українською практикою, що існувала ще при Януковичі, погоджуватися прийняти той чи інший законопроект, а потім вносити правки, які роблять його неєвропейським. При Порошенкові так опрацьовували закони, пов'язані з роботою антикорупційних органів і прокуратури. За нової влади естафету підхопили. Представники ЄС вже застерегли Зе-команду від змін законодавства, які поставлять під загрозу незалежність НАБУ, розкритикували закон про судову реформу, який ініціював президент Зеленський.

Явні порушення демократичних норм в цілому і української Конституції, зокрема, проглядаються і в зв'язку з прийняттям обмежувальних заходів в рамках боротьби з коронавірусом.

Частина цих заходів, як зізналися самі ж представники Зе-команди, були покликані лише налякати громадян. За цей переляк і порушення громадянських прав, наприклад, за прогулянку в парку або заняття на спортмайданчиках, багатьом виписали штраф на 17 тис. Ось такі "євростандарти", резюмує Максим Ялі.

"Намагаючись копіювати деякі дії ЄС по боротьбі з коронавірусом, ми лише віддаляємося від ЄС, – упевнений політолог. – Адже шкода економіці без можливості вливання сотень мільярдів євро для її підтримки, як це робить Європейський Центробанк і уряди держав ЄС, лише збільшує прірву між нами. А економічні стандарти та рівень розвитку економіки, як відомо, не менш важливі для вступу в ЄС, ніж верховенство права і дотримання громадянських свобод".

Україна та ЄС: які перспективи

Говорячи про перспективи членства України в ЄС, Катерина Одарченко зазначає: "Незважаючи на стереотипи, які сіяв Порошенко, нам ніхто не обіцяв членство протягом найближчого часу. Мова може йти про десятиліття. Я є прихильником програм співробітництва, в тому числі програми "Східне партнерство", в якій беруть участь Україна, Грузія і Молдова. Такі програми є шляхом до повноцінного членства в ЄС".

Правда, що "Східне партнерство", що хвалена Угода про асоціацію з ЄС мають і певні підводні камені. Перший тхне такою ж профанацією, як і українські реформи. Друге все більше перетворює Україну на сировинний придаток для розвинутих європейських країн.

"Політика Європейського Союзу (економічна, зовнішня, внутрішня) завжди була спрямована на максимальний захист власних інтересів. Всі розповіді про благодійництво організації – не більш ніж міфи. І це нормально. Цьому Україні слід вчитися, переймати досвід і будувати власну політику на таких самих принципах, але з урахуванням власних економічних, регіональних, національних і геополітичних особливостей", – впевнений Валерій Клочок.

Ось тільки відстоювати національні інтереси у нас вміють так само слабко, як вибудовувати довгострокові стратегії. А тому європерспективи у вигідному для України ракурсі виглядають все більш туманними.

"Сьогодні, як і в попередні роки, часто звучить теза про необхідність для ЄС визначитися з перспективою членства в її організації. Оновлення Європейської політики сусідства призвело до появи паралельної реальності – політики Східного партнерства, яка отримала свій старт 7 травня 2009 на Празькому установчому саміті за пропозицією Польщі та Швеції, – продовжує Валерій Клочок. – На перший погляд, мета такої пропозиції благородна: поглиблення співробітництва держав Східної Європи та Південного Кавказу з ЄС; оновлення договірно-правової бази відносин шляхом заміни угод про партнерство та співробітництво на угоди про асоціацію; створення поглиблених і всеосяжних зон вільної торгівлі; лібералізація візового режиму між ЄС і країнами-партнерами. Але насправді ніякого поліпшення, правового і фінансового, для потенційних країн-членів згадана політика сусідства не має. Євросоюз не поспішає хоч щось міняти. Його політика спрямована виключно на задоволення власних потреб та інтересів практично у всіх галузях. Тому шанси для України, Грузії, Молдови чи інших східноєвропейських сусідів стати членами ЄС дуже примарні. Я б сказав – нульові".

А тому, переконаний експерт, Україні слід об'єктивно оцінити перспективи членства в ЄС. Врахувати реалії, провести відвертий діалог з Євросоюзом – і визначитися з майбутнім форматом співпраці з ним.

"Це не означає відмову від євроінтеграції України. Лише збільшення конкурентоспроможності і оперативності", як говорить про це Ангела Меркель", – резюмує Валерій Клочок.

Сьогодні навряд чи хтось буде серйозно сперечатися про те, що існує реальна альтернатива зближенню та подальшому членству України в ЄС, вважає експерт-міжнародник, голова правління неурядової організації "Майдан закордонних справ" Олег Білоколос.

"Провідні економічні тенденції вказують на посилення регіональної співпраці – і нам слід їх розуміти і враховувати, – підкреслює експерт. – У той самий час, очевидно, що Києву слід позбавлятися від деякої наївності й імпульсивності, які завжди присутні в наших відносинах з Євросоюзом".

Олег Білоколос вважає необхідним зробити європейський курс України більш послідовним і прагматичним.

"Ринок ЄС є достатньо великим і багатим. І наша географічна близькість до нього повинна використовуватися в більшій мірі, – підкреслює експерт-міжнародник. – У сьогоднішньому контексті Києву також слід предметно підійти до питання захисту прав наших трудових мігрантів в ЄС – і як мінімум вже найближчим часом домогтися для них хороших умов, гарантованого медичного страхування, визначити джерела його фінансування".

Безумовно потрібною називає співпрацю з ЄС Катерина Одарченко.

"Нам потрібна та ж геополітична підтримка, щоб протистояти російській агресії. При цьому важливо досягти успіху в тій же програмі "Східне партнерство", в уніфікації законодавства без того, щоб постраждали наші національні інтереси, – зазначає політтехнолог. – Адже та ж економічна частина угод про співробітництво з ЄС у всіх різна. І Україна підписала не найкращу. Ну і слід визнати – ми самі поки в сенсі реформ робимо недостатньо. Що віддаляє, незважаючи на різного роду розмови, наше реальне членство в ЄС".