Дмитро Соболєв : Чому в бюджеті-2022 забули про «бюджетну декларацію»

В розпал парламентських баталій під час розгляду і доопрацювання проекту Держбюджету на 2022 рік, на превеликий жаль, ніхто не звернув увагу на відповідність проекту бюджету «середньостроковому» плану, який був схвалений урядом наприкінці весни і взятий до відома Верховною Радою 15 липня поточного року. 

Мова йде про Бюджетну декларацію на 2022 – 2024 роки, яка, на переконання Мінфіну, саме і є середньостроковим бюджетуванням в Україні, наближаючи вітчизняну практику бюджетного планування до європейських стандартів. За ними державний бюджет планується і затверджується на періоди від 4-х до 7-ми років. Так, затверджується на такий суттєвий період у 4-7 років саме бюджет. В нашому випадку це все ж таки декларація, іншими словами, «заява про наміри» від уряду щодо бюджетного планування. Вона виступає інструментом поділу граничних обсягів видатків між головними розпорядниками коштів бюджету для їх подальшого складання і подання Мінфіну бюджетних запитів.

Водночас, слід розібратися, чому «Бюджетну декларацію» в Україні не варто вважати середньостроковим бюджетним планом. Навіть не звертаючись до історії розвитку і становлення «Бюджетної декларації» як документу, що прийшов на заміну «Основним напрямам бюджетної політики» - директивному документу від Верховної Ради до уряду, який раніше називали «Бюджетною резолюцією», варто лише подивитися на планові балансові показники, що передбачені в декларації на 2022 – 2024 роки. І порівняти їх з показниками бюджету-2022.

В «Бюджетній декларації» план видатків та надання кредитів держбюджету на 2022 рік визначено в обсязі 1 417,7 млрд гривень. У той же час закон про Державний бюджет України на 2022 рік схвалений із показником плану видатків та надання кредитів в обсязі 1 523 млрд гривень. На перший погляд, в наших реаліях, різниця не така вже й суттєва – 105,3 млрд гривень або 7,4% перебільшення. Таке перебільшення не може бути критичним – лише у половину перевищує «довірчий інтервал» відхилення у 5 відсоткових пунктів. Але хіба міг Мінфін «помилитися» аж на 105 млрд грн, на суму, що перевищує, наприклад, загальні видатки на забезпечення діяльності ЗСУ чи МВС з усіма службами – прикордонниками, національною гвардією і рятівниками-пожежниками?

Крім того, варто звернути увагу на те, що загальний показник видатків та надання кредитів в обсязі 1 523 млрд гривень відповідає, ба навіть  трішки перевищує, такий показник на 2023 рік, що запланований Бюджетною декларацією – 1 522,9 млрд гривень. Водночас, показник дефіциту більш-менш дотримано і затверджено в бюджеті – 188,8 млрд грн проти 188 млрд грн в декларації. 

Чи означає це, що Мінфін помилився аж на цілий рік? Напевно, що ні. Не все залежить лише від Мінфіну (хоча й дуже не мало) при плануванні бюджету. Уряду та депутатському корпусу, на мою думку, необхідно змінити своє ставлення до середньострокових планово-розпорядчих документів, які визначають стратегію економічно-соціального життя країни, у бік більш жорсткого дотримання фінансової дисципліни. Особливо тоді, коли політичні заяви і наміри не мають відповідних фінансових ресурсів на їх втілення.