Сергій Магера: Деформоване суспільство: як росіяни опинилися в заручниках психопата

Сьогодні представники багатьох країн намагаються вкинути думку, що Україні та росії варто сісти за стіл перемовин. Але при всьому бажанні миру своїй країні, варто наголосити на одному: домовитись із психопатом неможливо. І коли я кажу “психопат”, то в жодному випадку не намагаюсь когось образити чи принизити. Я, керуючись висновками багатьох фахівців, констатую факт. Психопати доволі розумні, харизматичні та винахідливі. Проте ніколи не емпатичні. Їх не цікавить, чого хоче інша сторона - вони йдуть до своєї мети будь-яким шляхом. І якщо у певний момент психопат пристає на твої умови, то або вони йому вигідні, або це - чергова маніпуляція, яка дозволить йому потім швидко повернути все у свій бік. 

Те, що вигідно росії, точно не вигідно нам. Отже, домовлятися немає про що. І сама історія постійно просить нас про це не забувати. От сьогодні, наприклад, знову. 

Саме 14 червня 1940 року влада тоді ще срср висунула Литві ультиматум. Згідно з яким, у маленькій Литві мав розташуватися 20-тисячний збройний контингент радянського союзу (це приблизно стільки ж, скільки зараз перебуває у так званому Придністров’ї), литовці повинні були заарештувати кілька своїх міністрів та погодитись на відставку уряду. Здавалося б, як можна висувати ультиматуми незалежній країні? Але срср, як завжди, знайшов привід. За кілька тижнів до цього влада союзу звинуватила країни Балтії у “військовій співпраці проти радянського союзу”. срср переконувало і свій народ, і світ взагалі: “таким ультиматумом ми маємо попередити нанесення удару по нам з боку ворога” (тоді це були німці, але дуже схожа  риторика звучала і на початку повномасштабного вторгнення в Україну: напад на нас - це “передбачення” нападу НАТО на росію з нашої території). 

Тоді, на початку Другої світової війни, навіть британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль зазначив, що розміщення радянських військ на території країн Балтії було вимушеним та логічним кроком. Але, як чесний політик, він вірив, що на цьому втручання у життя та устрій автономної держави завершиться. Проте срср мало інші плани. Вже наступного дня радянський союз окупував Литву. Ще за день провернув те ж саме і з Латвією та Естонією. Тобто радянський союз не цивілізованими домовленостями, а нахабним вторгненням вдерся у чужі країни та оселився там на цілих півстоліття. Те ж саме, що вони намагаються зробити зараз і з Україною. Просто тому, що їм так хочеться.  Тому що тоді при владі був такий самий психопат, як і сьогодні.   

Відомий канадський психіатр Роберт Хаєр у своїй книзі “Змії в костюмах” зазначав, що психопатія - то не божевілля, а цілком корисна у певних сферах риса. Хірург-емпат, наприклад, принесе небагато користі, а хірург-холоднокровний психопат може врятувати сотні життів. Справжніх психопатів багато серед політиків, військових та бізнесменів. Але, зазначають фахівці, аби, скажімо, той самий політик дійсно приніс користь своєму народу та країні, його влада має бути обмежена часом. Бо за тривалі роки на посаді цілком імовірна втрата відчуття реальності. А це, у свою чергу, призводить до того, що дії такого політика стають більш ірраціональними, а вчинки - непередбачуваними та небезпечними. 

В контексті цього, згадую епізод, який описав у своїй книжці “Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію” британський екс-прем’єр Борис Джонсон. Там ідеться про зустріч “Великої трійки”, на якій Сталін ділився своїми планами щодо повоєнної Німеччини. Голова срср запропонував: “П’ятдесят тисяч німців має бути знищено. Їхній Генеральний штаб повинен припинити існування”. Черчилль тоді категорично не погодився ставати співучасником “холоднокровної бійні”, а президент США Франклін Рузвельт пожартував, мовляв, “слід пристрелити не 50 тисяч, а всього лиш 49 тисяч”. Син Еліот підхопив жарт батька, а Черчилль мовчки вийшов із кімнати. Він один, здається, розумів, що Сталін не жартував. Як пише Джонсон, “Холоднокровно розстріляти 50 тисяч людей для нього було ніщо; це, як, за свідченнями, висловлювався він, було не трагедією, а статистикою”. Бо для психопата людське життя як таке не має жодної цінності. Як життя ворогів, так і “своїх”. 

Якщо добре подивитись на тих, хто був при владі в росії (як імперській, радянській, так і теперішній), то можна помітити, що влада спадково передавалась від психопата до психопата. Причому, не обмеженого у часі правління (Медведєва, як ми розуміємо, враховувати не варто). 

За словами психотерапевта Швейцарської федерації психологів та доктора психологічних наук Філіпа Жаффе, неконтрольований (необмежений нічим) лідер-психопат починає нав’язувати суспільству свої власні цінності. Відтепер тут не соромляться паратизувати на інших та скоювати злочини - це стає нормою життя. В той час, як визнання помилок та принесення вибачень, наприклад, - прояв слабкості. В цьому суспільстві в усьому винна “жертва”: сама напросилась, сама опинилася в тому місці, сама не так подивилась, не те сказала чи не те рішення прийняла. 

росія живе під керівництвом психопатів із необмеженою у часі владою вже майже чотири століття. Про яку ясність розуму її населення ми можемо говорити? Отже, і про жодні домовленості не варто й розмірковувати. Психопат сильний лише зі слабшими за себе. Коли він відчуває силу противника, то починає панікувати та втрачати контроль. Отже, наш єдиний шанс на мир - дотиснути та відтіснити всіх представників цього деформованого суспільства на їхні “руські” території, покарати і більше ніколи до себе не підпускати.