Сергій Магера: «єОселя», чи все ж ні? Чому наявні житлові програми для ВПО неефективні

Програма є, а житла — немає. Житло продовжує залишатися головною проблемою для абсолютної більшості вимушених переселенців. Державні програми допомоги за 3,5 роки повномасштабної війни практично не виправили ситуацію. Яскраве підтвердження: від старту програми «єОселяі» у 2022-му нею скористалися менше тисячі переселенців. Із майже 20 тисяч виданих кредитів лише 817 — для ВПО, тобто близько 4%. Для країни з мільйонами внутрішньо переміщених осіб це не просто дисбаланс — це системна помилка державної політики.

Ключовий бар’єр — перший внесок і ціна «первинки». За чинними правилами мінімум — 20% вартості житла (для окремих категорій молоді — 10%). У реальності це сотні тисяч гривень наперед: у Києві — орієнтовно від 500 тис. грн за найдешевшу квартиру, у Львові чи Ужгороді — понад 600 тис. грн. Для більшості сімей ВПО це непідйомно. Додаємо до високої вартості квадратного метра у безпечних регіонах черги в забудовників і ризики довгобудів — і отримуємо програму, яка майже не працює там, де потрібна найбільше.

Помилка конструкції — фокус на «первинці» й косметичні послаблення замість зміни логіки. Переселенцям потрібне недороге житло, і не «колись після здачі черги», а зараз. Тому рішення очевидні: зменшення першого внеску до 0–5% під державну гарантію; зниження ефективної ставки через більшу частку компенсації процентів; відкриття доступу до вторинного ринку незалежно від року зведення за умови технічної придатності. Це раціональніше і для бюджету: «вторинка» дешевша, а отже, допомога охопить більше родин без надування цін.

Паралельно потрібні й інші містки до власного житла, як то орендні ваучери. Громадам — цільові субвенції на викуп/реновацію готових квартир і гуртожитків під соціальне орендне житло. Банкам — стандартизовані вимоги до підтвердження доходів для ВПО, щоб не відсіювати людей формально. 

Окремий блок — «єВідновлення». Програма супутникової та аерофіксації має нарешті стати реальним механізмом доказу, так само як і має запрацювати єдиний публічний реєстр пошкодженого майна з трекінгом заяв. Зараз комісії практично не працюють, а без довідки про пошкодження житла проблеми людини для держави наче «не існує». 

Правильний шлях розвʼязання житлової проблеми — в бік того, щоб компенсація стала не декларацією, а автоматичною процедурою, яку людина проходить без багатомісячних походів кабінетами. Адже йдеться не лише про квадратні метри — йдеться про утримання людей в Україні. Житло визначає, чи залишаться переселенці, їх діти в країні, і чи повернуться ті, хто змушений був виїхати за кордон чи навіть виїхати на тимчасово окуповані території. Якщо не запропонувати реальних інструментів сьогодні, завтра заплатимо значно дорожче — еміграцією, втратою робочих місць, гальмуванням економічного розвитку.

Завдання держави просте й вимірюване: щоб житлові програми нарешті почали вирішувати власне проблему житла для переселенців — і щоб це було видно в статистиці.