Петро Олещук: Еволюція питання "гарантій безпеки"

Пиатння “гарантій безпеки для України” постало в інформаційному просторі з початком перших переговорів між українськими та російськими делегаціями через декілька днів після вторгнення російських військ до України. Тоді серед обговорюваних тем було і питання можливого миру на умовах закріплення нейтралітету України, у відповідь на що українська делегація зажадала гарантій безпеки для нашої держави, які були би дієвими (у порівнянні з тим же декларативним “Будапештським меморандумом”). Зрештою, ці переговори завершилися зустріччю у Стамбулі, на якій було навіть узгоджено деякі попередні умови домовленостей, які, водночас, не набули подальшого розвитку. Через деякий час весь світ дізнався про Бучу та інші військові злочини окупантів. Це зробило подальші перемовини з росією неможливими, і сам переговорний процес завмер а згодом - припинився. Уже очевидно, що напрацьовані у Стамбулі умови ніколи не стануть підвалинами певних домовленостей. Але тема “гарантій безпеки” для України не зникла, вона продовжує активно обговорюватися, але набуваючи все нового і нового змісту.

В нещоднавньому інтерв'ю очільника Офісу Президента А. Єрмака для видання “Новоє время” піднімалася і тема гарантій, і, фактично, відображено нинішній стан справ у цьому питанні. Отже, що ми маємо на цей час.

По-перше, самі гарантії уже не розглядаються як механізм закріплення нейтрального статусу України, ніхто уже не говорить про відмову від курсу на членство в НАТО, який раніше було зафіксовано у вітчизняній Конституції. Тепер мова йде про гарантії, як спосіб створити безпечні умови для України на шляху до НАТО.

По-друге, гарантії не повинні вступати у конфлікт з нормами НАТО, для чого до їх укладання залучено у тому числі і екс-генсека НАТО А. Ф. Расмуссена. Це теж закріплює зв'язки з НАТО.

По-третє, країнами-гарантами передбачаються переважно або члени НАТО, або союзні НАТО держави “західного світу”. Ніхто уже і близько не згадує про росію в якості “гаранта безпеки України”, що і зрозуміло, якщо врахувати те, що зараз Україна прагне домогтися для агресора набуття статусу держави - сносора тероризму.

Не варто забувати, що останнім часом Україна все глибше занурюється в інституції НАТО, починає брати участь у тих або інших програмах НАТО. Та про що говорити, якщо переозброєння України на “натівські стандарти” - це програма, яку на останніьому саміті альянсу оголосив чинний генсек Й. Столтенберг.

Свою агресію росія мотивувала необхідністю “стримати розширення НАТО”. У підсумку вона ж одержала вступ у НАТО двох потужних держав Скандинавії - Швеції та Фінляндії. А тепер уже і Україна все більше інтегрується у НАТО, не здобуваючи поки що членства (до завершення війни і до проведення серйозних реформ про це важко говорити), але перетворюючись на важливий елемент “єдиного західного простору”. І питання “гарантій юезпеки” для України це демонструє повною мірою. Швидше зав все сам зміст цих гарантій буде нагадувати асоційоване членство у НАТО, із перспективою подальшого приєднання до Альянсу.