Петро Олещук: Підсумки “політичного сезону” для українського парламентаризму

Політика в Україні близька за логікою свого розгортання до професійного спорту. Наприклад, того ж футболу, де “сезон” починається восени і триває до літа, коли настає “затишшя”, розпадаючись на осінню та весняну частину. Українські політичні сезони прив’язані, у першу чергу, до роботи Верховної Ради.

Останнім часом Верховна Рада є об'єктом досить жорсткої та недоброзичливої критики. Не можна сказати, що тут є щось принципово нове і що Рада завжди мала велике загальносуспільне схвалення, але зараз потоки “хейту” є справді дуже і дуже серйозними. Парадоксально, але призвели до цього суттєві зміни в українському парламентаризмі, які відбуваються після обрання нинішнього скликання ВР.

Зокрема, після початку реальної боротьби з кнопкодавством депутати почали справді ходити до залу засідань не лише “по великим святам”, а це, у свою чергу, спровокувало не один скандал, щодо народних обранців, які “щось не те дивилися у телефоні”. Ну і для спостерігача, який не знайомий з усім цим, складається враження, що депутати стали якимись “гіршими”, хоча вони просто стали більш публічними, а публічність завжди має дві сторони.

Найголовніше, що потрібно від будь-якого депутата, - це його законодавча робота, бо саме заради неї у нас і обирають депутатів до загальнонаціонального представницького органу. Саме законодавство — основна функція Верховної Ради, на яку, на жаль, дуже мало звертають увагу під час оцінки роботи депутатів. Хоча нічого важливішого бути не може.

Якщо спробувати проаналізувати роботу ВР саме у ключі законодавства, то важко не відзначити, що останній “політичний сезон” виявився украй змістовним, наповненим рішеннями, які були довгоочікуваними та необхідними.

Перш за все, варто згадати про значення ухвалених рішень для реформування правоохоронної системи. Ні для кого не є секретом, що саме у цій сфері в українській державі спостерігається найбільше проблем. Це, власне, виливається у постійне суспільне невдоволення та вимоги реформ. І хоча “реформи” начебто проводилися усіма владами у новітній історії України, навряд чи їхні результати виглядають задовільними на даний момент.

Тож не може не радувати ухвалення безпрецедентного законодавчого рішення про Вищу кваліфікаційну комісію та Вищу Раду правосуддя. За усіма оцінками експертного середовища (як українського, так і міжнародного) він нарешті може запустити процес оновлення суддівського корпусу України. Звісно, не слід чекати тут “легкої прогулянки”, адже самі судді теж усе прекрасно розуміють і готуються до власних відповідей. Але ніхто нічого простого у даному випадку і не чекав. У цьому ж контексті варто нагадати, що депутати Створили Бюро економічної безпеки, вже сьогодні позбавивши СБУ невластивих функцій боротьби із економічними злочинами - але комплексна реформа СБУ вже не за горами, вона обговорюється у другому читанні. Ще одне важливе рішення - повернення кримінальної відповідальності чиновників за брехню у деклараціях.

Ряд рішень, ухвалених цього “політичного сезону” Верховною Радою прямо стосуються реформування державного механізму, який і досі у нас відзначається найвищим рівнем архаїзму. Тут можна згадати і про удосконалення корпоративного управління у банках, запровадження електронних трудових книжок та легалізації роботи за гнучким графіком, надомної та дистанційної роботи, запровадження податкової амністії з 1 вересня 2021 до 1 вересня 2022 року - добровільного декларування громадянами своїх статків.

Окрема тема — реалізація досить складних передвиборчих обіцянок. Наприклад, тієї самої боротьби з олігархами. Президентський “антиолігархічний закон” уже розглянуто та схвалено у першому читанні. Далі на нас чекатиме його подальше затвердження та впровадження. Хоча, власне, ще вчора все це видавалося чимось малореальним та неможливим. У цьому ж ключі варто розглядати і продовження земельної реформи, яка уже почала вступати в силу, а також закон про Всеукраїнський референдум, який теж нарешті було схвалено, не зважаючи на досить складну історію.

Якщо навіть суто подивитися на перелік схвалених останнім часом законів, стає зрозуміло, що роботу ВР можна назвати будь-якою, але точно не такою, у якої немає продуктивності. Це, звісно, не дає депутатам індульгенцію та “право на все”, та й не всі рішення, які ухвалює парламент заслуговує на схвалення. Деякі закони йдуть дуже “важко”, суттєво змінюючись на цьому шляху.

Але мова у даному випадку не про змістовну критику, якої зараз в Україні занадто мало, а про те, що зараз для багатьох публічних громадських діячів нападки на законодавчий орган видаються найкращим способом власної популяризації, і мова саме про нападки, а не про критику.

Написав, що всі депутати — “дурні”. А чому дурні? Ну бо це “загальновідомо”. І все — місія виконана. Але депутати — різні, і їхні законопроекти — різні. І якість рішень — різна. Але що треба відзначити, описуючи нинішнє скликання.

По-перше, депутати реально почали ходити на роботу та виконувати особисто свої обов'язки. По-друге, депутати почали розглядати проблеми та ухвалювати рішення, які вже давно назрівали, але до них “не доходили руки”. І хоча не всі рішення справді підтримуються та схвалюються (класична ситуація — історія з “медичним канабісом”), але навіть те, що подібні питання серйозно розглядають — уже серйозний крок вперед. І під час будь-якої критики, що претендує на об'єктивність, забувати цього теж не варто.