Dmytro Levus: «Мотор Січ» виходить з-під удару

Рішення РНБО про повернення у власність держави «Мотор Січі» викликало у деяких експертів та політиків якийсь негативний ажіотаж. Що, насправді, є доволі дивним. Адже рішення було цілком очікуваним та більше ніж логічним у контексті всіх послідовних дій влади, яка розбиралася з ситуацією, що склалася з цим підприємством. Підприємством, яке, нагадаємо є «однією з провідних у світі корпорацій з розробки, виробництва, ремонту та сервісного обслуговування авіаційних газотурбінних двигунів для літаків та вертольотів, а також промислових газотурбінних установок» (найбільш важливо у нашій ситуації гібридної війни, що її веде проти України РФ, саме виробництво та ремонт двигунів, виробництво лопатей для бойових вертольотів, локалізоване у Запоріжжі). Коротко ажіотаж цей описується формулою: «пограбували інвесторів, тепер до нас ніхто не прийде». Іноді ще може звучати щось на кшталт: «так поставилися до китайців, бо не люблять азіатів». Але це все не є правдою. І пояснюється двома причинами: політичною боротьбою, через що починає діяти аргумент на кшталт «на війні усі засоби придатні» або щирим почуттям прагнення справедливості, яке у даному випадку ґрунтується на необізнаності з ситуацією. Насправді ж рішення щодо «Мотор Січі» виважене і справедливе, а доброчесність «китайських інвесторів» викликає забагато запитань і цілком обґрунтованих побоювань. Тож, трохи докладніше.

Спроби «китайських інвесторів» зайти на «Мотор Січ» оформилися у 2015 році (а розпочалося усе більше п’ятнадцяти років тому). Тоді йшлося про організацію виробництва двигунів у китайському Чунцині. У 2019 вже йшлося про купівлю, чого не дозволив Антимонопольний комітет. У 2020 активність китайців підвищилася і власники «Мотор Січі» продали її китайській компанії Skyrizon Aircraft Holdings Limited. Та є кілька моментів. 

І справа не лише і навіть не у негативній реакції США, які є стратегічним партнером України, на подібного роду угоди (до речі, у даному випадку вона була миттєвою на рівні державного секретаря). Зрозуміло, що США непокоїться зростанням потужності КНР, особливо військової, можливістю отриманням Китаєм повного спектру воєнних технологій. І ставлення до тих, хто сприяє Пекіну у його зміцненні відповідне. Є й інше. Прихід «китайського інвестора» в оборонні технології в Україну не несе користі для України та, навпаки, має системні загрози. Так, міць КНР зростає, у зоні інтересів Піднебесної вже практично весь світ, але це не привід для запопадливого підігравання. У нашому протистоянні з РФ Китай, який до свого північного сусіда проводить політику нарощування всебічного впливу та повзучої інтеграції та має до нього територіальні претензії, все ж нейтрально-позитивно підтримує Кремль. Неакцентовано, але чітко демонструє це голосуваннями у Радбезі ООН. І це зрозуміло. РФ – головний противник США, і для Пекіна краще аби Білий Дім відволікався на Кремль. Ну і з суто ментальної точки зору – імперському Китаю, який жорстко придушує будь-які спроби «сепаратизму», насправді ж національно-визвольні рухи та демократію на своїй території, набагато ближче і зрозуміліше хай і супротивник (РФ), але країна імперського штибу, що діє у цій самій парадигмі аби не допустити ланцюгової реакції бунтів у підкорених етнічних регіонах та процесів демократизації. Чи має сенс співпраця з таким «партнером» питання риторичне.

Інший момент, про який знають усі, хто хоч якось стикався з подібними «китайськими інвесторами»: Китай дуже жорстко працює саме на отримання технології та організацію виробництва. Після отримання цього, співробітництво припиняється, а колишні партнери примушуються до згортання бізнесу. Це у сфері військових технологій. (До речі, поки що у КНР немає відповідних технологій виробництва вертольотних двигунів. Як немає її повністю відпрацьованої і у РФ). В інших галузях ситуація виглядає подібно. Наприклад, у сфері сільського господарства китайський підприємець працює до повного виснаження засобу виробництва – землі. І прикладів можна наводити достатньо. Глядячи ж як Китай формує свій образ у країнах куди заходить його капітал, у тому числі в Україні, одразу постає питання щодо чистоти намірів китайських бізнесменів та чиновників. Учасники прес-турів до КНР з українських журналістів у своїх дописах крім розповідей про успіхи КНР в економічній, науковій та виробничій сфері повинні доводити до українського читача й тези (доволі агресивні) щодо китайського погляду на тибетське питання, наприклад…

Цілком логічно, що питання з «Мотор Січ» і його придбанням китайською фірмою весь час перебувало у полі зору української влади. Сумнівні вигоди та загрози викликали цілком адекватну реакцію України на різних етапах та різних рівнях. І нинішнє рішення РНБО це вже розвиток дій, які були запущені президентом Зеленським. Зокрема Указом №29/2021 від 28 січня 2021 року. Тоді були накладені санкції на китайського громадянина Ван Цзіна та чотири китайські фірми групи Skyrizon, яка і намагалася стати новим власником «Мотор Січі». Але і цей Указ не був чимось несподіваним. Ще 6-го серпня минулого року президент звертався до прем’єр-міністра Шмигаля з листом у якому закликав невідкладно вжити спільно з Апаратом Ради національної безпеки і оборони, Службою безпеки України вичерпних заходів щодо захисту економічних інтересів держави. Йшлося конкретно про необхідність «здійснити системну оцінку впливу на стан економічної безпеки держави приватизації або продажу корпоративних прав у статутному капіталі підприємств, що мають монопольне (домінуюче) становище на ринку товарів, науково-дослідних (науково-технічних) установ, а також підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, зокрема публічного акціонерного товариства «Мотор Січ». Ще раніше у серпні 2020 року угоду з продажу не затверджував Антимонопольний комітет. І дії України не є якимось волюнтаризмом або «захопленням власності». За заявою секретаря РНБОУ Данілова: «Мотор Січ» буде повернуто українському народу, буде повернуто у власність української держави в законний, конституційний спосіб найближчим часом… якщо підприємство є для нас важливим, стратегічно важливим, у законний спосіб ми будемо це робити з рештою підприємств. Ті люди, які вкладали гроші, які інвестували в ці підприємства, обов'язково будуть отримувати відповідну компенсацію… усі рішення, всі дії на території України будуть відбуватися згідно чинного законодавства. Жодного кроку за межами законодавства ми робити не будемо і не можемо. Якщо інвестиції відбувались на Віргінські острови (одна із компаній згадуваної групи Skyrizon має саме таку реєстрацію), то треба з'ясовувати з Віргінськими островами ці стосунки. Якщо інвестиції відбувались на територію України, ці гроші заходили офіційно, на наші підприємства, через наші банки і ми розуміємо, хто це, публічна, відкрита ситуація, таким інвестиціям буде 100% захист держави. Захищати юрисдикції, які є офшорними, – у нас такого завдання немає». 

Цілком очікуваною є негативна реакція Пекіну. Хоча, слід зазначити, не надто гостра. Бо це лише один із напрямів двосторонніх відносин, у збереженні яких і Київ і Пекін зацікавлені. Хоча, дійсно були не тільки заяви певних офіційних осіб КНР, щоправда не вищого щабля. На рівні інтернет-агенції Sohu відповідна кампанія розпочалася ще на початку лютого. При чому тези, які просуваються там повторюють російські наративи щодо того, що Україна є лише виразником інтересів США і «даремно відриває себе від Росії, відмовляючись від вакцина «Спутник», наприклад. 

Тож ніякої втрати якихось унікальних можливостей для «Мотор Січі» немає. Навпаки, підприємство, від якого залежить чи зможуть полетіти українські бойові вертольоти і де існує унікальні можливості для конструювання, (наприклад наразі випробовуються лопаті для вертольотів, у яких є величезна потреба, бо ресурс наявних вже випрацьований), потрібно тільки Україні. І воно має бути саме у державній власності. А дії Зеленського із захисту «Мотор Січі» для України були системними та тривалими.