Бала Віталій: Про кадрову політику

За останні дні було прийнято декілька кадрових рішень, які сприймаються неоднаково.
Звільнення спочатку голови СБУ Івана Баканова та генпрокурорки Ірини Венидиктової вже ніби і забувається, хоча всіх дуже цікавить хто просяде ихні місця. Саме їхні наступники зможуть дати відповідь на питання, мова йде про переділ влади чи на їх місце прийдуть справжні професіонали, патріоти і просто порядні люди, саме таких зараз необхідно залучати у владу.
Вчора було звільнено з посади першого заступника секретаря РНБО України Руслана Демченко, ніби за станом здоров'я. Про нього було багато розмов, неоднозначної інформації, навіть звинувачень в інформаційному просторі, як лобіста і навіть агента росії. Наскільки ці звинувачення мають під собою підстави може колись і стане відомо, але сьогодні він вже поза колом людей, які примають рішення і можуть на щось впливати. 
А от наскільки офіційні пояснення звільнення і не тільки Демченка, відповідають дійсності, тут все не так однозначно. Складається враження, що було прийнято рішення принести певні кадрові "жертви", щоб заспокоїти наших західних партнерів та продемонструвати у середині країни, що недоторканих у владі нема. 
Чи добре, що їх звільнили, напевно добре, хоча і незрозуміло за що саме звільнили генпрокурорку Ірину Венедиктову, на відміну від Івана Баканова і навіть Руслана Демченка. 
Але ще більш незрозумілим є звільнення командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ Григорія Галагана і переведення його у СБУ, ніби для її оновлення, на посаду першого заступника керівника Центру спеціальних операцій "А".
Взагалі то командувача ССО ЗСУ найкраще може оцінити Генштаб ЗСУ та головнокомандувач ЗСУ, тобто без їхньої згоди чи рекомендації навряд чи можна, особливо під час війни, приймати такі рішення. Чи були вони долучені до зміни командувача ССО ЗСУ, наразі невідомо.
А от новопризнечений командувач ЗСУ Віктор Хоренко, до цього призначення командував спецрезервом ГУР МО України, яке очолює Кирило Буданов, якого після звільнення Руслана Демченка, було призначено керівником Комітету з питань розвідки при президенті.
Кадрова політика чинної влади до війни була, на мою думку, найгіршою за всіх президентів і помилки сьогодні потрібно виправляти і не тількі у силових структурах.
Отже, повертаюсь до питання на початку свого допису, ці кадрові рішення необхідні для посилення і покращення роботи відповідних органів, чи йде переділ і концентрація влади, як це було до війни?