Valerii Klochok: В Україні по-новому «цінитимуть» дороги

За часів державної служби в митних органах (в 2000-х роках) мої колеги ставили амбітні цілі запровадження електронного документообігу, скасовували пачками листи та інші розпорядчі документи служби, які серйозно ускладнювали роботу митників. Хоча великих здобутків не вдалося досягти в силу об’єктивних обставин, наміри були щирим та благородними.

Два слова про обставини: вони були пов’язані з гучним скандалом тоді прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та секретаря РНБО Петра Порошенка (2005 рік).

Навіть вже коли я, як підприємець, отримував ліцензію на здійснення господарської діяльності пов’язаної з експлуатацією вантажного автомобільного транспорту та наданням послуг з перевезення вантажів – це були кола пекла, які й досі згадую, як страшному сні: курси, навчання, купа паперів, довідок і так далі. Отриману довгоочікувану ліцензію можна було ставити на місце іконостасу.

З часом ситуація почала дещо змінюватися, ліцензії скасували (окрім перевезення небезпечних вантажів), ми потроху відходимо від практики паперового документообігу, скасували листки відрядження, подорожні листи і так далі. 

Подібна ситуація (зарегульованість) стосується не лише перевезень, а й практично усіх інших видів господарської діяльності. До прикладу, існуюча на сьогодні система ціноутворення в будівництві автомобільних доріг також є застарілою і зарегульованою, тим паче базується на ресурсному методі. Суть цього методу полягає в тому, що необхідно обґрунтовувати кожну складову витрат дорожніх робіт (із зазначенням марки машини, кількості працівників, рівня заробітної плати, прибутку тощо) шляхом підготовки цілого ряду документів в паперовому вигляді. Тут одним бухгалтером не обійдешся. Потрібно тримати цілий планово-економічний відділ (відразу пригадується фільм «Службовий роман»). 

Мало того, що процес формування договірної ціни стає непосильним так він ще й обмежує доступ підрядникам до ринку будівництва. Допустив помилку в розрахунках – чекай нальот контролюючих органів. Хоча світ давно так не живе.

Нині в Україні Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості», Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України планомірно «закручують гайки» кандидатам-підрядникам Великого будівництва, користуючись  згаданою вище успадкованою радянською бюрократичною машиною.

Сьогодні парламент зробив першу спробу розрубати цей гордії вузол та ухвалив в першому читанні Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення системи ціноутворення в будівництві автомобільних доріг загального користування (р.№ 2234), що суттєво спрощує описані лабіринти української стандартизації та ціноутворення. 

Відповідальним за формування системи ціноутворення в будівництві автомобільних доріг загального користування пропонується встановити центральний орган виконавчої влади, що «забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства, для подальшої адаптації вітчизняної системи ціноутворення в будівництві автомобільних доріг загального користування до кращих світових практик». Таким органом є Міністерство інфраструктури України (не плутати з Укравтодором).

Звісно, що після ухвалення документу в цілому ще має слово сказати Кабмін, ухваливши низку відповідних підзаконних нормативно-правових актів. Але в їх основі будуть не таблички для вписування туди даних про марки автомобілів та матеріалів та витрати на доставку та оплату праці. 

Віднині коло претендентів на участь в тому ж самому проекті Велике будівництво суттєво збільшиться і претенденти будуть представляти Міністерству інфраструктури технології будівництва та свій (власний) принцип формування ціни виконання робіт а не список вантажних автомобілів та тракторів.

Змінюється підхід до ціноутворення і ми плавно переходимо до цивілізаційного ринку. А збільшення кількості конкурентів за рахунок  ширшого доступу до участі в конкурсах завжди має наслідком зменшення вартості представлених ними послуг і як наслідок економію бюджету. 

Саме в такому підході і має бути зарита доцільність системи Прозоро, а не усе те, що є нині.